Рішення
11.02.2009р. Справа № 2/112
За позовом ВАТ «Державний ощадний банк України», м. Київ в особі філії -Хустського відділення № 7290, м. Хуст
ДО виконавчого комітету Хустської міської ради, м. Хуст
ДО Хустської міської ради, м. Хуст
ПРО визнання права власності на нежитлове вбудоване приміщення в м. Хуст, вул. Рєпіна, 8 за ВАТ «Державний ощадний банк України»,
- визнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Хустської міської ради від 21.04.2006р. №503 «Про оформлення права власності на нежитлове приміщення по вул. Рєпіна, 8 в м. Хуст» та свідоцтва на право власності №6730 від 16.05.2006р. про право власності Хустської міської ради на нерухоме майно -нежитлове приміщення в м. Хуст, вул. Рєпіна, 8 (вул. Тіршова, 8), видане на підставі вищезгаданого рішення
Суддя О.Ф. Ремецькі
Представники сторін:
від позивача -Кут М.В. -представник за дорученням від 21.03.2008р.
від відповідачів 1, 2 - Габор Я.І. -представник за довіреністю № 825/02-17 від 14.05.2008р.
В засіданні суду 27.01.2009 року судом за згодою сторін в порядку вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 30.01.2009р. та до 11.02.2009р. для надання сторонам можливості подати суду додаткові докази в обгрунтування своїх доводів та заперечень.
Представник позивача просить задоволити позов по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість вимог матеріалами справи. Зокрема, у підставу своїх доводів вказує на те, що рішенням виконкому Хустської міської ради від 18.05.1963 року № 126 було виділено приміщення, яке знаходиться в м. Хуст по вул. Рєпіна, 8 для розміщення приходної каси держбанку. Наголошує, що з того часу до сьогоднішнього дня по вказаній адресі знаходиться територіально-відокремлене без балансове відділення № 7290/027 Філії -Хустське відділення № 7290 ВАТ «Державний ощадний банк України». З часу прийняття рішення про виділення спірного об'єкту для розміщення приходної каси держбанку, а саме з 18.05.1963р. по 02.01.1992р. своє місце знаходження каса не міняла та входила до складу його мережі установ та організацій і в результаті вказаної реорганізації увійшла до мережі Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України. Згідно з довідкою про включення до ЄДРПОУ від 20.09.1999р., Хустське відділення № 7290 вищезгадане має загальнодержавну форму власності. Банк є
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.02.2009 року по справі № 2/112.
правонаступником Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, а відповідно також являється державним банком.
Заперечує з приводу твердження представника відповідачів 1, 2 щодо рішення 1952 року, яке є підтвердженням права власності міської ради на спірний об'єкт, згідно якого здійснена первинна реєстрація права власності на даний об'єкт. Необґрунтованість даного твердження пояснює тим, що власником спірного приміщення на той час виступала Хустська міська рада депутатів трудящих, яка належала до державної власності, а сучасна Хустська міська рада належить до комунальної власності та не є її правонаступником і тому не може бути власником даного майна.
Представник відповідача заперечує з приводу обґрунтованості позиції позивача з підстав, наведених у поданих суду письмовому поясненні та у підтвердження своїх доводів вказує на те, що ВАТ «Державний ощадний банк» ніколи не був власником вбудованого приміщення по вул. Рєпіна, 8 в м. Хуст і жодних доказів належності цієї будівлі позивачу ним не надано, а тому він не має права пред'являти позов про визнання за ним права власності. Наголошує, що спірний об'єкт належить Хустській міській раді, підтвердженням чого є рішення № 223 від 23.12.1952 року, згідно якого здійснена первинна реєстрація права власності на об'єкт, та реєстрація права власності в книзі реєстрації № 1, що ведеться Хустським ДПТІ. Згодом на вказаний об'єкт був виготовлений технічний паспорт від 1966 року, в якому теж власником зазначена Хустська міська рада. За весь час існування вказаної спірної будівлі, розпорядження нею здійснювалось Хустською міською радою.
06.08.2002р. позивач звернувся до голови Хустської міської ради з проханням укласти договір оренди спірного приміщення. За рішенням сесії Хустської міської ради № 88 від 18.10.2002р. надано дозвіл на укладення договору оренди, а 05.03.2003р. за № 142 укладено договір. Цей факт на думку відповідачів є визнанням позивачем права комунальної власності Хустської міської ради на спірне майно. Вважає, що підтвердженням того, що вищевказаний договір оренди позивачем був підписаний не помилково, як стверджує позивач, є те, що 20.01.2006р. позивач звернувся до Хустського міського голови з проханням надати дозвіл на проведення будівельних робіт орендованого приміщення, що ще раз підтверджує визнання позивачем права власності за Хустською міською радою на спірне приміщення.
Крім того, наголошує, що на підставі проведеної реєстрації у відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності 16.05.2006р. було видане свідоцтво про право власності Хустської міської ради на не житлове приміщення по вул. Рєпіна, 8 у м. Хуст. Видача такого свідоцтва та рішення ради повністю відповідають вимогам чинного законодавства.
Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Рішенням виконкому Хустської міської Ради депутатів трудящих від 18.05.1963 року за №126 було виділено приміщення по вул. Рєпіна, 3 Хустському відділенню держбанку для приходної каси по комунальним та іншим платежам від населення за рахунок приміщення, яке було зайнято під магазин «уцінених товарів» та «квіткового магазину» ККП.
Позивач при зверненні з позовом просить визнати за ним право власності на приміщення, що знаходяться в м. Хуст по вул. Рєпіна, 8, оскільки з 1963р., тобто з часу прийняття вищезазначеного рішення, він користується такими приміщеннями,
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.02.2009 року по справі № 2/112.
вони перебувають у власності банку з моменту їх передачі відповідному відділенню, а відтак, реєстрація такого майна на праві власності за Хустською міською радою у 2006 році здійснена за відсутності належних та допустимих підстав та з порушенням вимог чинного законодавства.
Аналізуючи позицію позивача та заперечення відповідачів з приводу даних правовідносин сторін, суд констатує наступне.
У період з моменту початку фактичного користування позивачем спірним приміщенням для розміщення приходної каси ощадбанку, тобто з 1963р. та до 1991 року, на території України діяв Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік №1305-1 від 06.03.1990р. «Про власність в СРСР». Свою місцезнаходження каса не міняла та входила до складу мережі установ та організацій Українського Республіканського Банку Ощадного банку СРСР.
Статтею 22 даного Закону було визначено, у власності союзної республіки (тобто, Української РСР) перебувають майно органів влади і управління союзної республіки, культурні та історичні цінності народів союзної республіки, кошти республіканського бюджету, республіканські банки, республіканські страхові, резервні та інші фонди, а також підприємства і народногосподарські комплекси, вищі навчальні заклади республіканського значення, об'єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що забезпечує суверенітет, господарську самостійність республіки, її економічний і соціальний розвиток.
В свою чергу, статтею 23 цього ж Закону зазначено, що у власності краю, області, району чи іншого адміністративно-територіального утворення перебувають майно органів влади і управління адміністративно-територіального утворення, кошти місцевого бюджету, житловий фонд і житлово-комунальне господарство місцевої Ради народних депутатів, а також можуть бути підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, промислові, будівельні та інші підприємства і комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно, необхідне для економічного і соціального розвитку та виконання інших завдань, які стоять перед відповідними адміністративно-територіальними утвореннями.
З часу прийняття Українською РСР Закону України »Про власність» № 885-XII, тобто з 26 березня 1991 року, у статті 34 такого Закону було визначено об'єкти права загальнодержавної (республіканської) власності.
За даною статтею загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.
У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.
Відповідно до пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 20.03.1991р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» було оголошено власністю України Український Республіканський банк Держбанку СРСР,
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.02.2009 року по справі № 2/112.
Український Республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку «Укрпромбудбанк», Український Республіканський Банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережею, обчислювальним центрами, усіма активами, пасивами.
Наказом Українського Республіканського банку від 02.01.1992 року за №2-К у відповідності з Статутом, зареєстрованим Національним банком України 31.12.1991 року за №4, Український Республіканський банк Ощадного банку СРСР, з підзвітною йому інфраструктурою установ та організацій, перетворено в Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.1999 року за № 876 «Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України» на виконання розпорядження Президента України від 20.05.1999 року №106 та з метою удосконалення структури і організації управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України, створення умов для більш ефективної реалізації державою прав власника вирішено перетворити Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України) у відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України». Установити, що Банк є правонаступником прав і обов'язків Ощадбанку.
З вищенаведеного слідує, що як з моменту створення системи ощадбанків так і до сьогоднішнього часу такі відносяться до державних банків із збереженням у власності держави 100% акцій, а відтак, і майно, закріплене за такими установами, є загальнодержавною власністю.
Основними нормативно-правовими актами, якими врегульовано відносини, пов'язані з правом власності на сьогоднішній день є Конституція України та Цивільний кодекс України.
У Конституції України закріплено право державної, право комунальної та право приватної власності (статті 13, 41 та 142).
Цивільним кодексом України також закріплено право державної, комунальної та приватної власності (статті 325 - 327).
До 20 червня 2007 року відносини власності регулювались і Законом України "Про власність", який втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року №997-V "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України".
Відповідно до Закону України "Про власність" державна власність була поділена на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність).
Однак, з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року, комунальна власність на конституційному рівні була визнана самостійною формою власності (стаття 142 Основного Закону ( 254к/96-ВР )).
Пунктом 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України встановлено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Відповідачі вказують на те, що підтвердженням права комунальної власності міської ради, як органу адміністративно-територіальної одиниці, на об'єкт в м. Хуст по вул. Рєпіна, 8, а не Рєпіна, 3 є рішення Хустської міської Ради депутатів трудящих №223 від 23.12.1952р., згідно якого проведено первинну реєстрацію права власності на об'єкт. В свою чергу, 30.03.1966 році на це майно було виготовлено інвентарну справу, власником якого також зазначено Хустську міську раду. Зазначають, що передача позивачу у користування будівлі під номером 3 не є тотожним передачі
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.02.2009 року по справі № 2/112.
будівлі під номером 8, а відтак, вважають, що позивачем не доведено наявності підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Однак, дані доводи відповідачів не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на вищенаведене, а також враховуючи те, що як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, саме позивачем здійснюється користування будівлею в м. Хуст по вул. Рєпіна, 8 з 1963 року та розміщення там зберкаси, що підтверджується матеріалами інвентарної справи на об'єкт.
В свою чергу, посилання відповідачів на те, що первинно реєстрація на дане майно відбулась за міською радою, тобто є підставою стверджувати про реєстрацію права комунальної власності на таке майно, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки як зазначалось вище, до 1991р. на території колишнього СРСР, Української РСР та України власність була одного виду -державна.
В подальшому, при розподілі такої власності між загальнодержавною та комунальною підстави для реєстрація права власності на спірне майно, як комунальної власності були визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. № 3111 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)». Даною Постановою було затверджено перелік державного майна України, яке передається до комунальної власності та зазначено, що державне майно України, крім майна, яке належить за таким переліком до комунальної власності є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Як вбачається з вищенаведеного, позивач був створений в процесі корпоратизації і згідно з п. 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 05.07.1993 р., з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи та пасиви підприємств, структурного підрозділу (одиниці), переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство є правонаступником прав та обов'язків корпоратизованого підприємства.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про власність", право колективної власності виникає, в тому числі, в результаті перетворення підприємств в акціонерні та інші товариства.
Статтею 33 Закону України "Про власність" визначено, що державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
Матеріалами справи підтверджено, що передача спірного майна у власність ВАТ «Державний ощадний банк України» відбулась з моменту державної реєстрації ВАТ та його правонаступництва за реорганізованим Українським Республіканським банком Ощадного банку СРСР
Спірне майно до корпоратизації ВАТ "Держощадбанк" перебувало на балансі Українського Республіканського банку Ощадного банку СРСР та Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України, що не заперечується жодною із сторін, та інвентаризаційною карткою та наявними у справі матеріалами.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.02.2009 року по справі № 2/112.
(комунальною) власністю" та Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Даною постановою спірні приміщення (тобто приміщення, в яких розміщувались ощадкаси) до комунальної власності не передавались, оскільки вони не відносились до сфери передачі.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України або органів, уповноважених управляти державним майном.
Відповідне рішення Кабінету Міністрів України, або органу, уповноваженого управляти державним майном не приймалось.
Відповідно до ч.3 ст. 24, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Сільські, селищні, міські ради уповноважені розглядати та вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Ні Конституцією України, ні Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", ні будь-якими іншими законодавчими актами, не передбачено право міських рад та їх посадових осіб приймати рішення про перехід об'єктів загальнодержавної власності у комунальну власність. Тому, рішення виконкому Хустської міської ради від 21.04.2006р. про реєстрацію спірного майна на праві комунальної власності за рішенням Хустською міської Ради депутатів трудящих 1952р., не відповідає ст. ст. 24, 25, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки таке рішення не визначало на момент його прийняття такого поняття, як комунальна власність.
Оскільки рішення Хустської міської ради, на підставі якого і оформлено свідоцтво про право власності, прийняте з порушенням закону, свідоцтво також не відповідає чинному законодавству.
Дії Українського Республіканського банку Ощадного банку СРСР та Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України щодо передачі спірного майна до статутного фонду ВАТ "Держощадбанк" не були спрямовані на розпорядження комунальною власністю, оскільки до корпоратизації ВАТ "Держощадбанк" спірне майно належало до загальнодержавної, а не комунальної власності. Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Відтак, суд вважає необґрунтованою позицію відповідачів стосовно належності спірного приміщення до об'єктів комунальної власності, так як вони були збудовані за рахунок місцевого бюджету, прийняте відповідне рішення Ради і такий власник зазначено в інвентарній справі, оскільки в той час таке фінансування було спрямовано на будівництво об'єктів державної власності, а рішення Ради не могло стосуватись реєстрації права комунальної власності на спірний об'єкт.
Комунальну власність як вид державної власності було визначено ст. 31 Закону України "Про власність", який був прийнятий 26.03.1991 року та почав діяти з 15.04.1991 року.
Згідно наведеної норми до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.02.2009 року по справі № 2/112.
Спірні приміщення будувались до 1991 року і належали до державної власності, оскільки до того часу державна власність не розподілялась на загальнодержавну та комунальну власність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" та Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" визначено механізм розмежування між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю).
Відповідно до чинного законодавства виникнення комунальної власності закон визначає відповідне рішення Кабінету Міністрів України або органу, уповноваженого управляти державним майном, а не джерело фінансування будівництва або створення майна.
Рішення компетентними державними органами про передачу до комунальної власності спірного об'єкту не приймалось, доказів про прийняття рішення про створення, у тому числі фінансування таких об'єктів, компетентними органами місцевої ради на підставі та у порядку, встановленому законодавчими актами України, зокрема Законами України "Про власність", "Про місцеве самоврядування", Хустською міською радою не надано.
Також не може бути взята судом до уваги позиція відповідачів про те, що з укладенням відповідного договору оренди на спірне приміщення позивач фактично визнав право власності Хустської міської ради на об'єкт, оскільки такі дії проводились позивачем виключно за відсутності відповідних документів у підтвердження зворотного та з метою впорядкування підстав використання спірного майна. В подальшому, з огляду на зібрані документи, позивачем постановлено під сумнів правомірність укладення таких угод та пред'явлено відповідний позов про визнання права власності на спірне майно.
Відтак, також є неправомірним стверджувати з огляду на укладення договорів оренди про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки укладення таких угод ще не є доказом того, що позивач знав, або повинен був знати про наявність права комунальної власності на спірне майно.
З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги задовольнити повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
1.1 Визнати за ВАТ «Державний ощадний банк України» право власності на нежитлове вбудоване приміщення в м. Хуст, вул. Рєпіна, 8.
1.2 Визнати нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Хустської міської ради від 21.04.2006р. №503 «Про оформлення права власності на нежитлове приміщення по вул. Рєпіна, 8 в м. Хуст» та свідоцтво на право власності №6730 від 16.05.2006р. про право власності Хустської міської ради на нерухоме майно -
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.02.2009 року по справі № 2/112.
нежитлове приміщення в м. Хуст, вул. Рєпіна, 8 (вул. Тіршова, 8), видане на підставі вищезгаданого рішення.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.Ф. Ремецькі
Рішення підписано та оформлено 19.02.2009р.