Справа № 1008/6990/12 Головуючий у І інстанції Медведєв К.В.
Провадження № 22-ц/780/5544/13 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко
Категорія 46 25.10.2013
Іменем України
24 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді Матвієнко Ю.О.,
суддів Волохова Л.А., Мельника Я.С.,
при секретарі Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя і визнання права особистої приватної власності,
08.11.2012 року ОСОБА_2 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, який обґрунтовував тим, що під час перебування у шлюбі, зареєстрованому 25.11.1989 року, вони разом з відповідачем придбали на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 14.07.1998 року 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1, право власності на який було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11.07.2012 року шлюб між сторонами було розірвано. Оскільки 8/25 частин вищевказаного будинку було придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, ОСОБА_2 і просив суд на підставі ст.ст. 60, 70 СК України поділити набуте майно, визнавши за ним право власності на ? частку від 8/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_1 подала до Васильківського міськрайонного суду Київської області зустрічний позов до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя і визнання права особистої приватної власності, який мотивувала тим, що під час перебування у шлюбі сторонами у 2006 році було придбано автомобіль Renault Kangoo, 2000 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1. Оскільки автомобіль було придбано за особисті кошти ОСОБА_1, подаровані їй бабусею, остання і просила суд визнати автомобіль її особистою власністю, припинивши при цьому на автомобіль право власності ОСОБА_2
Під час розгляду справи ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суд визнати об"єктами права спільної сумісної власності автомобіль Renault Kangoo, 2000 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, і 8/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 та в порядку поділу майна просила визнати за нею право власності на 8/25 часток будинку, припинивши право власності ОСОБА_2 на нього, а за ОСОБА_2 визнати право власності на автомобіль, припинивши при цьому право власності ОСОБА_1 на нього.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано 8/25 часток житлового будинку №30, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та автомобіль марки Renault Kangoo, 2000 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, об"єктами спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину від 8/25 частин житлового будинку під №30, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину від 8/25 частин житлового будинку під №30, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину автомобіля марки Renault Kangoo, 2000 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину автомобіля марки Renault Kangoo, 2000 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1. В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольнити її зустрічну позовну заяву.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.11.1989 року по 11.07.2012 року, коли Васильківським міськрайонним судом Київської області було ухвалено рішення про розірвання шлюбу між ними.
Під час перебування у шлюбі сторони придбали автомобіль Renault Kangoo, 2000 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2, та на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.1998 року 8/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1, право власності на який зареєстроване за ОСОБА_1
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль Renault Kangoo, 2000 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, та 8/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбані ними під час шлюбу за спільні кошти.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім»ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю сторін по справі, факт чого ними не заперечувався, то висновок суду першої інстанції про його поділ шляхом визнання за кожною із сторін права власності на ? частину цього майна є законним та обґрунтованим.
При цьому доводи апеляційної скарги про зменшення розміру частки ОСОБА_2 у спільній сумісній власності з тих підстав, що з ОСОБА_1 проживають неповнолітній син та повнолітня непрацездатна дочка сторін і розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_2, недостатній для їхнього фізичного та духовного розвитку, законності та обґрунтованості висновків суду не спростовують, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_1 не було надано доказів на підтвердження цих обставин. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що на повнолітню непрацездатну дочку ОСОБА_3 аліменти не стягуються взагалі, а на неповнолітнього сина сторін ОСОБА_4 аліменти стягнуті в розмірі ? частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Саме в такому розмірі ОСОБА_1 і просила суд в своєму позові, поданому до суду в січні 2013 року, стягнути аліменти на сина ОСОБА_4, тому підстав вважати, що цей розмір аліментів недостатній для забезпечення його фізичного та духовного розвитку, немає.
Посилання апелянта на те, що судом неправильно поділено майно між сторонами в зв»язку з тим, що і автомобіль, і 8/25 часток будинку неподільні, є необгрунтованими, оскільки судом першої інстанції за сторонами було визнано право власності на ідеальні частки в майні (по 1/2) без поділу його в натурі, що відповідає інтересам як позивача, так і відповідача. При цьому варіант поділу майна, про який в скарзі просить ОСОБА_1, з виділенням їй в особисту власність 8/25 часток будинку, а у власність ОСОБА_2 - автомобіля, призведе до безумовного порушення прав останнього, в зв»язку з чим відмова суду першої інстанції в проведенні такого поділу майна є законною та обгрунтованою.
Доводи апеляційної скарги про припинення права ОСОБА_2 на належну йому частку у власності відповідно до положень ст. 365 ЦК України відхиляються колегією суддів, оскільки ОСОБА_1 в судовому засіданні не було надано доказів на підтвердження наявності підстав для застосування положень ч. 1 даної статті, та не виконано вимоги ч. 2 даної статті стосовно попереднього внесення вартості частки ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду.
Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.
Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :