Справа № 26/07/2013 Головуючий у І інстанції Коцюрба М.П
Провадження № 22-ц/780/5623/13 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко
Категорія 44 25.10.2013
Іменем України
24 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді Матвієнко Ю.О.,
суддів Волохова Л.А., Мельника Я.С.,
при секретарі Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області справу за апеляційною скаргою Заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 липня 2013 року по справі за позовом Заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування земельної ділянки у державну власність,
В лютому 2013 року позивач в інтересах держави звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням ХУІ сесії У скликання Тарасівської сільської ради від 27.06.2008 року ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки розміром 0,1300 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1. Рішенням ХХІ сесії У скликання Тарасівської сільської ради від 20.02.2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки розміром 0,13 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1. На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 17.12.2009 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 421963, а 02.03.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_1 земельної ділянки. Разом з тим рішення Тарасівської сільської ради від 27.06.2008 року про надання дозволу ОСОБА_1 на складання проекту відведення земельної ділянки для ведення ОСГ, рішення від 20.02.2009 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, виданий на його підставі 17.12.2009 року на ім»я ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 421963, та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.03.2010 року, суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки земельна ділянка, належна на даний час на праві власності ОСОБА_2, відноситься до земель лісового фонду, що підтверджується інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 05.12.2012 року, і дозволу на вилучення даної земельної ділянки з земель лісового фонду та зміну її цільового призначення ДП «Київське лісове господарство» не надавало, що є підставою для скасування рішень Тарасівської сільської ради та визнання недійсним виданого на ім»я ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку. Підлягає визнанню недійсним і договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між відповідачами 02.03.2010 року, оскільки він суперечить вимогам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати недійсним та скасувати рішення Тарасівської сільської ради від 20.02.2009 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1300 га для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 421963, виданий 17.12.2009 року на ім»я ОСОБА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 02.03.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ДП «Київське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,1300 га, розташовану в межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі заступник прокурора Київської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням ХУІ сесії У скликання Тарасівської сільської ради від 27.06.2008 року (а.с.4) відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки розміром 0,1300 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1.
Рішенням ХХІ сесії У скликання Тарасівської сільської ради від 20.02.2009 року (а.с.5) затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки розміром 0,13 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1.
17.12.2009 року на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 421963 (а.с.6), а 02.03.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_1 земельної ділянки (а.с.7).
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об»єктами державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Відповідно до постанови Верховної ради України від 21.01.1994 року за № 3853-ХІІ «Про введення в дію Лісового кодексу України», до приведення законодавства України у відповідність із Лісовим кодексом України законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу. На даний час чинною є Інструкція з проведення лісовпорядкування, затверджена постановою Держкомлісу СРСР від 12.09.1985 року №4 в частині, що не суперечить законодавству України.
Згідно п. 3.6.2.2 Інструкції лісовпорядна організація зобов»язана отримати в районних (обласних) органах землеустрою викопіювання меж, встановлених землеустроєм, по землекористувачах, суміжних із територією впорядковуваного об»єкту. Межі земельних ділянок лісового фонду, що підлягають лісовпорядкуванню, визначаються на основі внутрішньогосподарського землевпорядкування і наносяться на їх копії, які засвідчуються землевпорядною службою.
Пунктом 2.3.3. Інструкції визначено, що до лісовпорядної документації відносяться також: документи, які засвідчують перевірку і узгодження із органами землеустрою за наявними матеріалами і в натурі меж підприємства, розв»язання всіх спірних питань із суміжними землекористувачами; перелік урядових рішень про передачу і прийомку земель, здійснених після попереднього землеустрою; оригінали документів на землі, передані в довготривале користування.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження своїх вимог були надані: довідка ДП «Київське лісове господарство» від 05.12.2012 року (а.с.8), в якій зазначено, що погодження на вилучення земельної ділянки в кв 48 вид 2 Васильківського лісництва поблизу АДРЕСА_1 не надавалося і зміни цільового призначення не проводилося; довідкою ДП «Київське лісове господарство» від 05.12.2012 року за № 02-909 (а.с.9) про виявлення незаконного використання земель лісового фонду (будівництва фундаменту під паркан розміром 20 х 30 м) в кварталі 48 вид 2 Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» поблизу АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка належить громадянину ОСОБА_2, і погодження на вилучення якої із земель лісового фонду не надавалося; довідкою відділу Держземагентства у Києво-Святошинському районі від 19.06.2013 року (а.с.62) про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222486601:01:004:0065 розташована на землях, які відповідно до планово-картографічних матеріалів обліковуються як землекористування ДП «Київське лісове господарство», та матеріалами лісовпорядкування, наданими суду Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об»єднанням ВО «Укрдержліспроект» (а.с.63-70).
Однак ці письмові матеріали обґрунтовано не взяті до уваги судом першої інстанції в якості доказів, оскільки вони не дають підстав для категоричного висновку про те, що земельна ділянка, яка виділялася ОСОБА_1 та належить на даний час ОСОБА_2, відноситься до земель лісового фонду, оскільки ці матеріали суперечать іншим наявним в справі матеріалам, з яких вбачається, що земельна ділянка, належна відповідачу ОСОБА_2, межує з півдня з земельною ділянкою ОСОБА_4 ОСГ - 0,12 га, з земельною ділянкою ОСОБА_5 забудова - 0,15 га, зі сходу - ОСОБА_6 забудова 0,15 га, з заходу - проїзд (а.с.34, 46), що спростовує доводи позивача про те, що земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду. Крім того позивачем не надано доказів на підтвердження факту погодження планово-картографічних матеріалів в органах землеустрою, про що зазначено в Інструкції з проведення лісовпорядкування.
Документів, про які зазначено в Інструкції з проведення лісовпорядкування, які б дали можливість встановити, чи дійсно земельна ділянка, належна ОСОБА_2, відноситься до земель лісового фонду, позивачем суду надано не було, в зв»язку з чим обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову за недоведеністю та з врахуванням позиції Європейського суду про те, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самої фізичної особи.
Наданий позивачем апеляційному суду висновок експертного земельно-технічного дослідження за № 8089/13-41 від 10.09.2013 року, поданий через канцелярію суду 07.10.2013 року, колегією суддів як доказ відхиляється, оскільки це дослідження було проведене на підставі листа заступника прокурора Києво-Святошинського району від 07.08.2013 року, тобто після ухвалення Києво-Святошинським районним судом Київської області 26.07.2013 року рішення про відмову в позові. Будь-яких підстав вважати, що в позивача були поважні причини неподання цього доказу суду першої інстанції, в справі відсутні, оскільки позивач мав можливість порушити перед судом питання про призначення по справі відповідної судової експертизи з метою залучення спеціальних знань для підтвердження його вимог, що ним зроблено не було, хоча обов»язок доведення обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, передбачений ч. 1 ст. 60 ЦПК України.
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що позивачем суду не надано достатніх доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є законним та обґрунтованим і доводи апеляційної скарги позивача його законності та обґрунтованості не спростовують.
Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області - відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 липня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: