Справа № 161/10756/13-а
Провадження № 161/10756/13-а
24 жовтня 2013 року м.Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого судді Івасюти Л.В.
при секретарі Сидоренко О.В.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_4 справу за позовом підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_4 міської ради про визнання частково недійсним рішення ОСОБА_4 міської ради, -
ОСОБА_1 21.06.2013р. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 міської ради про скасування рішення ОСОБА_4 міської ради від 24.06.2009 року № 42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю».
Свій позов мотивує тим, що 11.12.2002 року між ОСОБА_4 міською радою та ним, укладено договір оренди земельної ділянки площею 5257 кв.м. строком на 25 років для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул.Глушець в м.Луцьку. Цей договір було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_4 нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований ОСОБА_4 міським управлінням земельних ресурсів в Книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 21.12.2002 р. за №554. Відповідно до п.2.2 Договору, грошова оцінка земельної ділянки станом на 16.09.2002 року згідно довідки №367, виданої ОСОБА_4 міським управлінням земельних ресурсів становить 1 578 677,10 грн.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що плата за оренду земельної ділянки вноситься «Орендарем», щорічно, у вигляді орендної плати у розмірі одного відсотка грошової оцінки земельної ділянки. Одним із прав орендодавця закріплених в договорі є внесення змін в розділ 2 Договору щодо розміру і строків орендної плати в разі зміни ставки земельного податку в законодавчому порядку. 11.03.2013 року ОСОБА_4 міська рада надіслала йому пропозицію укласти додаткову угоду до вищезгаданого договору оренди землі в частині внесення змін (збільшення) розміру орендної плати. З даної пропозиції він дізнався, що 24.06.2009 року ОСОБА_4 міська рада прийняла рішення №42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю», яким були встановлені відсоткові ставки орендної плати за землю по функціональному використанню земельних ділянок. Згідно проекту Додаткової угоди, яка була долучена до даної пропозиції, орендна плата встановлюється у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить на 2013 рік - 376 870, 12 грн.
Пунктом 2 даного рішення передбачено, «зобов'язати управління Держкомзему у місті Луцьку Волинської області при підготовці проектів договорів оренди землі встановлювати розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності відповідно до додатку».
Таким чином, відповідач, керуючись власним рішенням, намагається внести зміни в укладений між ними договір оренди. Вважає дане рішення міської ради протиправним, оскільки не встановлює коло суб'єктів, яких він стосується, та порушує норми Конституції України. Вимога про укладення додаткової угоди із збільшенням орендної плати до вже діючого договору оренди неправомірна і протиправна, оскільки відповідно до ст. 58 Конституції України «закони та інші нормативно -правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи».
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Положення даного рішення мають поширюватися на правовідносини, які виникають після набрання ним чинності, тобто нові розміри орендної плати мають зазначатися в договорах оренди, які укладатимуться після прийняття цього рішення. Право змінювати в односторонньому порядку орендодавцем розміру орендної плати договором не передбачено і згідно зі ст. 23 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Вимога відповідача щодо укладення додаткових угод до договорів оренди є незаконною, неправомірною, безпідставною та такою, що порушує його права орендаря.
Враховуючи відсутність у законах України вимог щодо приведення умов раніше укладених договорів оренди землі (в частині розміру орендної плати) у відповідність з рішенням міської ради, вважає, що відповідач дійшов помилкового висновку про необхідність внесення змін до договору оренди від 11.12.2002 року, адже, в силу вимог ст. 58 Конституції України , ст. 21 Закону України "Про оренду землі" не має зворотної дії і до спірних орендних правовідносин не застосовується, оскільки стосується договорів оренди землі, укладених після набрання ним чинності. До такого ж висновку неодноразово приходив Вищий господарський суд України у спорах, що випливали з близьких за аналогією правовідносин (зокрема, у постанові від 22 квітня 2010 року в справі N 32/176-09 ).
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Посилаючись на вищенаведене, позивач просив суд скасувати рішення ОСОБА_4 міської ради від 24.06.2009 року № 42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» та стягнути з відповідача на його користь судові витрати по справі.
В судовому засіданні позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою просив визнати частково недійсним в частині застосування норм рішення ОСОБА_4 міської ради від 24.06.2009 року № 42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» до підприємця ОСОБА_1 по договору оренди від 11.12.2002року земельної ділянки загальною площею 5257кв.м., наданої строком на 25 років для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул.Глушець у м.Луцьку.
Представник відповідача ОСОБА_4 міської ради в судовому засіданні позову не визнала та пояснила, що оскаржуване рішення відповідає вимогам чинного законодавства.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11.12.2002 року між ОСОБА_4 міською радою та підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 5257кв.м. строком на 25 років для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул.Глушець в м.Луцьку, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований ОСОБА_4 міським управлінням земельних ресурсів в Книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 21.12.2002 р. за №554. Відповідно до п.2.2 Договору, грошова оцінка земельної ділянки станом на 16.09.2002 року згідно довідки №367, виданої ОСОБА_4 міським управлінням земельних ресурсів становить 1 578 677,10 грн.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що плата за оренду земельної ділянки вноситься «Орендарем», щорічно, у вигляді орендної плати у розмірі одного відсотка грошової оцінки земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що одним із прав орендодавця, закріплених в договорі є внесення змін в розділ 2 Договору щодо розміру і строків орендної плати в разі зміни ставки земельного податку в законодавчому порядку. 24.06.2009 року ОСОБА_4 міська рада прийняла рішення №42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю», яким були встановлені відсоткові ставки орендної плати за землю по функціональному використанню земельних ділянок. Згідно проекту Додаткової угоди, яка була долучена до пропозиції відповідача позивачу, орендна плата встановлюється у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить на 2013 рік - 376 870, 12 грн.».
Підставами визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначеній законом компетенції, органу який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
В мотивувальній частині рішення ОСОБА_4 міської ради зазначено законодавчі акти, на підставі яких було прийнято рішення від 24.06.2009 р. № 42/20. Оспорюване рішення ОСОБА_4 міської ради згідно з Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (надалі - Закон) є регуляторним актом.
Згідно статті 1 вказаного Закону регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Таким чином, нормативно-правовий акт відноситься до категорії регуляторних, якщо він або окремі його положення спрямовані на правове регулювання господарських відносин. Інший офіційний письмовий документ відноситься до регуляторних актів, якщо він водночас встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб.
Стаття 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлює, що дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям актів, що містять індивідуально- конкретні приписи.
При прийнятті оспорюваного рішення ОСОБА_4 міською радою дотримані усі процедури, необхідні для введення їх в дію, які визначені законодавством: проект рішення розміщено на офіційному WEB-сайті ОСОБА_4 міської ради; опубліковано повідомлення про оприлюднення проекту рішення в газеті «ОСОБА_4 замок» від 07.05.2009 p.; проведено і оприлюднено в газеті «ОСОБА_4 замок» від 07.05.2009 р. аналіз регуляторного впливу; проведено громадське обговорення; направлено на розгляд постійної комісії міської ради з питань земельних відносин та земельного кадастру та сесії міської ради проект рішення та рішення «Про впорядкування орендної плати за землю», що передбачено п.1 ст. 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією міської ради є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до п. 6 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 14.10.2009p., для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом «Про плату за землю». Дана правова норма кореспондувалася в Законі України «Про плату за землю». У зв'язку із прийняттям Податкового кодексу України питання розміру орендної плати визначається виключно цим кодексом.
Як передбачено ст. 14.1.136 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Стаття 14.1.147 Податкового кодексу України вказує, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно ст.ст. 288.5., 288.5.1 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою трикратного розміру земельного податку.
Таким чином, аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що рішення ОСОБА_4 міської ради прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законами України.
За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 міської ради про скасування рішення ОСОБА_4 міської ради від 24.06.2009 року № 42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 7, 71, 159-163 КАС України, ст.ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 288.5, 288.5.1 Податкового кодексу України, ст.34 п.1 Закону України «Про заходи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», ст.2.7 Закону України «Про плату за землю», суд-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 міської ради про визнання частково недійсним рішення ОСОБА_4 міської ради - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня виготовлення постанови в повному обсязі, тобто з 29.10.2013 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду Л.В.Івасюта