Справа № 454/1021/13 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю.
Провадження № 22-ц/783/5743/13 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.
Категорія: 51
21 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: судді Бакуса В.Я.,
суддів: Гірник Т.А., Ніткевича А.В.,
секретаря: Глинського О.А.,
з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області Пущик Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області та ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 3 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області та ДП «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, -
встановила:
рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 3 червня 2013 року вищевказаний позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області на користь ОСОБА_2 3 000 грн. моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржили відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області та позивач.
Відповідач просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені вимог позивача, посилаючись на те, що судом не була дана правова оцінка тому, що позивач до відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Червонограді з заявою про нарахування та виплату моральної шкоди не звертався; позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду, що передбачений ст.233 КЗпП України; оскільки правовідносини випливають з трудових відносин, відтак відшкодування моральної шкоди повинен проводити роботодавець, а не Фонд; позивач не довів факту заподіяння моральної шкоди висновком медичних органів, а суд не обґрунтував розмір шкоди, яку стягнув з апелянта.
Апелянт ОСОБА_2 просить рішення суду в частині стягнення з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області в його користь 3 000 грн. змінити, стягнувши з Фонду 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а рішення суду щодо відмови у задоволені вимог до ДП «Львіввугілля» скасувати й ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з ДП «Львіввугілля» на його користь 10 000 грн. моральної шкоди. Апелянт посилається на те, що в першому випадку суд не врахував всіх обставин для визначення розміру моральної шкоди. А в другому випадку суд не врахував того, що він має право на стягнення моральної шкоди з ДП «Львіввугілля», оскільки висновком МСЕК від 17.10.2012 р. йому вперше встановлено ще 15% втрати працездатності, а загалом 40% втрати працездатності та ІІІ групу інвалідності безтерміново.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу - представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги позивача та заперечення апеляційної скарги відповідача, представника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області Пущик Н.А. на підтримання апеляційної скарги відповідача та заперечення апеляційної скарги позивача, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів приходить до наступного висновку.
Представник відповідача - ДП «Львіввугілля» в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення щодо часу та місця розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не подав.
За таких обставин, у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розглядові справи.
Встановлено, що з 15.05.1965 року по 11.03.1992 року позивач працював на шахті № з «Великомостівська» ДП «Львіввугілля». До 15.12.1966 р. на посаді підземного учня шляхового по капітальному ремонту, з 15.12.1966 р. по 01.03.1973 р. на посаді підземного електрослюсаря ІІ розряду, а згодом на посаді підземного електрослюсаря ІУ розряду. 11.03.1992 р. звільнений з роботи у зв'язку з виходом на пенсію.
Зазначені обставини стверджуються трудовою книжкою позивача (а.с.9, 10).
З акту розслідування професійного захворювання (отруєння) від 08 лютого 2002 року слідує, що професійне захворювання у позивача виникло внаслідок дії шкідливих факторів мікроклімату (перепади температури, протягу, переохолодження організму), контакту з вугільно-породним пилом в концентрації вище ГДК (а.с15, 16).
Медичними документами підтверджується захворювання позивача (а.с.11-14, 17-21, 24, 25).
Довідкою обласної МСЕК та актом від 19.03.2002 року позивачу вперше встановлено стійку втрату професійної працездатності в процентному відношенні - 25% внаслідок професійного захворювання, а згодом актом від 09.10.2012 року позивачу вперше встановлено безтерміново ІІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання та 40% профзахворювання (25, 26).
Таким чином, зазначені обставини дають підстави для висновку про те, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із втратою професійної працездатності вперше виникло у позивача в 2002 році, коли йому вперше було встановлено стійку втрату професійної працездатності.
Враховуючи, що спірні правовідносини між сторонами виникли з моменту встановлення вперше факту стійкої втрати працездатності, тобто у 2002 році, тому до них відповідно до ч.2 ст.5 ЦК підлягає застосуванню закон, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, тобто положення ч.3 ст.34 Закону України Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка покладає обов'язок відшкодовувати моральну шкоду на Фонд.
Відповідно до статей 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом 5 ст.4 Основ законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності .
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Відповідно до змісту ст.ст.1, 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції Закону, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин - березень 2002 р., на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництв та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва.
Пунктом 3 ст.34 вищевказаного Закону, діючої на час встановлення позивачу вперше стійкої втрати професійної працездатності, на яку посилається відповідач, дійсно було передбачено, що потерпілий вправі звернутися до Фонду з заявою про відшкодування моральної шкоди з викладом характеру шкоди та поданням відповідного висновку медичних органів, але у випадку, якщо така не спричинила втрати професійної працездатності, а в даному випадку таку втрату працездатності спричинено. Крім того, зазначеною нормою права передбачено, що суму шкоди визначає суд. Таким чином, суд підставно прийняв даний позов до розгляду та з врахуванням заперечення позову відповідачем його доводи в цій частині є необґрунтованими.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що з моменту первинного встановлення позивачу МСЕК втрати професійної працездатності в останнього виникло право, відповідно до чинних на цей момент положень закону, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, а не за рахунок працедавця.
Такі висновки суду відповідають фактичним обставинам справи. Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
При цьому, апеляційним судом враховується той факт, що відповідач у справі в апеляційній інстанції не заявляв клопотання про призначення по справі відповідної експертизи на предмет визначення підстав та/або розміру заподіяної позивачу моральної шкоди. Відсутність у матеріалах справи висновку МСЕК з цього питання не спростовує правильних висновків суду.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Відповідно до Закону України № 2896-14 «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» від 13.12.2001 р. з 01.01.2002 р. мінімальний розмір заробітної плати становив 140 грн.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд навів у рішенні відповідні мотиви, а відтак, визначив розмір моральної шкоди частково в межах розміру, визначеного вищевказаними Правилами та виходячи з принципів виваженості та розумності. Колегія суддів погоджується з даним висновком та не вбачає підстав для скасування чи зміни такого рішення, тому апеляційні скарги слід відхилити, а рішення міського суду залишити без змін.
Безпідставним є також посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення моральної шкоди у відповідності до ст.233 КЗпП України, виходячи з наступного.
Згідно з ст.233 КЗпП України до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст.83 ЦК Української РСР 1963 року не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст.268 ЦК України).
Отже на спірні правовідносини розповсюджується дія ЦК України в редакції 1963 року, відповідно до ст. 83 якого - позовна давність не розповсюджується на вимоги позивача, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав.
Враховуючи, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, то за таких обставин підстав для задоволення апеляційних скарг немає.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Керуючись ст.ст.303, 305, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст. 314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
апеляційні скарги ОСОБА_2 та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області відхилити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 3 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий Бакус В.Я.
Судді Гірник Т.А.
Ніткевич А.В.