14.10.2013
Справа № 335/6149/13-ц 2/335/1875/2013
14 жовтня 2013 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., при секретарі: Марусій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, вказавши, в обґрунтування позову наступне. 25 жовтня 2007 року між сторонами був укладений договір безвідсоткової позики, за яким відповідач отримав у борг 757 500 грн. 00 коп. Відповідно до п. 1 вказаного договору, Відповідач взяв на себе зобов'язання повернути отриману ним суму не пізніше 25.10.2010 року. У встановлений законом строк Відповідач суму позики не повернув, чим порушив умови укладеного між сторонами договору. На час звернення до суду сума боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних складає 860 458, 84 грн. Зазначену суму Позивач просить стягнути з Відповідача у судовому порядку та покласти на Відповідача судові витрати.
Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання правочину недійсним, вказавши наступне. 25.10.2013 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 повинна була передати грошову позику у розмірі 757 500 грн. Насправді, на момент укладання наведеного договору, кошти, вказані в договорі передані не були. Крім того, така сума взагалі ніколи не передавалась ОСОБА_1 до володіння або користування ОСОБА_2 Жодної розписки про фактичну передачу грошей між сторонами підписано не було, жодного свідка, який би міг підтвердити передачу грошей не існує. Позивач за зустрічним позовом зазначає, що договір є удаваним, вчинений для приховання іншого правочину, тому просить суд визнати його недійсним.
У судовому засіданні представник Позивача підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просить задовольнити позов у повному обсязі, стягнути з Відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних та судові витрати на користь держави. Проти зустрічного позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення первісного позову. Відповідач пояснив суду, що насправді грошові кошти за договором позики не передавались. Між сторонами була домовленість про будівництво магазину, та витрати на підготовку документації та початкові роботи були профінансовані сторонами по 30 000 доларів США з кожної із сторін. У зв'язку з тим, що фінансова участь Позивача у будівництві не була нічим підтверджена, ОСОБА_1 запропонувала укласти оспорюваний договір позики на суму 150 000 доларів США, яка була запропонована ОСОБА_1 виходячи з розміру цін на нерухомість. У зв'язку з цим вважає, що даний правочин є удаваним, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, тому просить суд визнати його недійсним. Зустрічний позов підтримав, на підставах, викладених у зустрічному позові та письмових поясненнях до зустрічного позову.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються в обґрунтування позовних вимог та заперечень на позов, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Судом встановлено, що 25 жовтня 2007 року між сторонами був укладений договір безвідсоткової позики, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований за р.№ 3379.
Відповідно до п.1 Договору ОСОБА_1 передала у позику, а ОСОБА_2 отримав у позику гроші у сумі 757 500 гривень строком до 25.10.2010 року включно.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов?язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов?язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
У встановлений договором строк та на час звернення до суду, позика Відповідачем Позивачу не повернута.
У зв'язку з викладеним позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 суми основного боргу за договором позики у розмірі 757 500 гривень є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п.7 Договору позики від 25.10.2007 року у випадку несвоєчасного повернення позики позичальник сплачує позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На час звернення до суду з позовом сума боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції складає 800 751, 24 грн., що підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості, з яким погоджується суд.
Враховуючи, що з 26.10.2010 року до 10.06.2013 року прострочено 959 днів, загальна сума процентів складає 59 707, 60 гривень.
На підставі встановлених судом обставин, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню з Відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором позики від 25.10.2007 року з урахуванням індексу інфляції та 3-х % річних на загальну суму 860 458, 84 грн.
Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, суд виходить з наступного.
Так, позивач за зустрічним позовом вважає укладений між сторонами договір позики від 25.20.2007 року недійсним, оскільки він, на думку ОСОБА_2, є удаваним, та вчинений сторонами з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. У якості доказів ОСОБА_2 посилається на обізнаність того факту, що кошти за договором позики він не отримував його близьких та родичів, а також родини позивача, відсутність розписки про передачу коштів між ним; наявність на той час кредитних зобов'язань та ін.
Відповідно до положень ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини, зовнішнє волевиявлення обох сторін не узгоджується з їх внутрішньою волею.
За положеннями ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ст. 5, 54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідченої ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін. У разі невідповідності законодавству України правочину відмовити у вчиненні нотаріальної дії.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для приховання іншого правочину. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
Вказані позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 обставини не відповідають дійсності та спростовуються дослідженими при розгляді справи доказами.
При розгляді справи встановлено, що 25 жовтня 2007 року між сторонами укладений договір позики, за яким відповідач за первісним позовом отримав у борг 757 500 грн. 00 коп., підтвердженням чого є нотаріально посвідчений договір від 25.10.2007 року, реєстровий № 3379.
Відповідно до п.5 Договору сторони своїми підписами під цим договором підтверджують, що передача в позику грошових коштів у сумі 757 500 гривень від громадянки ОСОБА_1 до громадянина ОСОБА_2 відбулася, та що ОСОБА_2 отримав всю вищезазначену суму готівкою.
На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованими пояснення Позивача за зустрічним позовом. Всі інші доводи ОСОБА_2 щодо наявності на час підписання спірного договору інших кредитних зобов'язань не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються предмету доказування у даній справі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтовані та не підлягають задоволенню у повному обсязі.
У відповідності зі ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 441 грн.Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 25.10.2007 року з урахуванням індексу інфляції та 3-х % річних у сумі 860 458, 84 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 441 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: В.В.Калюжна