Справа № 750/8120/13-ц
Провадження № 2/750/2641/13
25.10.2013 р. м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:
головуючого - судді Коверзнева В.О.,
при секретарі - Дорошенко О.В.,
з участю: позивача, його представника - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,
22.08.2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного сторонами 31.05.1995 року, з підстав, передбачених статтею 234 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуваний договір є фіктивним, оскільки укладено без наміру створення правових наслідків. Також зазначив, що згідно статті 243 Цивільного кодексу Української РСР даний договір не вважається укладеним, у зв'язку з тим, що фактично майно обдарованому не передавалося.
У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав і наполягав на їх задоволенні. Відповідач не з'явився, про час і місце розгляду справи сповіщався належним чином.
За згодою позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.
Позивач є сином відповідача. 31.05.1995 року сторони уклали договір, за яким позивач подарував відповідачеві належний йому на праві власності жилий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці площею 502 кв. м за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з цим, на правовідносини сторін, з приводу укладення ними договору дарування, поширюється дія Цивільного кодексу Української РСР (1963 року), а не Цивільного кодексу України (2003 року), що набув чинності з 01.01.2004 року, і в силу положень частини 1 статті 5 не має зворотної дії в часі.
Відповідно до статті 58 Цивільного кодексу Української РСР угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, вважається недійсною (мнима угода). Цей Кодекс не містить поняття «фіктивний правочин», яке вперше введено статтею 234 Цивільного кодексу України, дія якого, як зазначено вище, на спірні правовідносини не поширюється.
Для визнання угоди мнимою необхідно доведення того, що жодна із сторін не вчиняла на її виконання ніяких дій.
Втім, як убачається з матеріалів справи (а.с. 13, 40, 41), після укладення договору дарування, відповідач вселився в спірний жилий будинок, прописався в ньому та зареєстрував своє право власності на спірний будинок в Чернігівського міжміському бюро технічної інвентаризації.
Крім того, в нотаріальній справі щодо нотаріального посвідчення оскаржуваного договору є довідка про арешт спірного будинку на користь Чернігівської філії акціонерного товариства «Градобанк», письмова згода цього банку на відчуження будинку відповідачеві, за умови переведення на нього заборгованості позивача за кредитним договором, та письмова згода відповідача на погашення заборгованості позивача перед банком (а.с. 25, 30, 31).
Наведене підтверджує те, що дійсною причиною укладення сторонами договору дарування є погашення відповідачем кредитної заборгованості позивача перед банком, а також вчинення останнім усіх дій, необхідних для виконання договору дарування і прийняття дарунку.
За таких обставин, заявлений позов є повністю безпідставним, а тому не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 10, 208, 209, 212 - 215, 224 - 226 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним відмовити.
Заочне рішення суду може бути переглянуто Деснянським районним судом міста Чернігова за письмовою заявою відповідача протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення суду до Апеляційного суду Чернігівської області протягом 10 днів з дня його проголошення в порядку, встановленому статтею 294 ЦПК України.
Суддя В. О. Коверзнев