Справа № 355/1152/13-ц
Провадження № 2/355/495/13
22 жовтня 2013 року Баришівський районний суд Київської області в складі головуючого судді Лисюк О.Д.
при секретарі Ющенко Л.А., Сивоголовко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Баришівка справу за позовом ОСОБА_1 до Баришівського дорожнього управління Київської області, ДП « Київського обласного дорожнього управління» ВАТ « ДАК» « Автомобільні дороги України» про поновлення на роботі, зміну дати та формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, зміни запису в трудовій книжці, стягнення заборгованості по заробітній платі,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом стверджуючи, що 26.03.2007 року наказом № 4-1-к його було звільнено з роботи згідно з п.4 ст.40 КЗпП України ( прогул без поважних причин). Оскільки розірвання трудового договору з ним відбулося з грубим порушенням трудового законодавства, просить суд постановити рішення, яким
- поновити його на роботі на посаді машиніста змішувача асфальтобетону 6-го розряду з доплатою 50% за суміщення професій електрика;
- стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки з поновленням його особистого рахунку та коштів на ньому, з відповідними відсотками за минулий час;
- стягнути з відповідача середній заробіток машиніста змішувача асфальтобетону 6-го розряду з доплатою 50% за суміщення професій електрика за час вимушеного прогулу починаючи з 21-го березня 2007 року та по час реального поновлення на роботі;
- стягнути моральну шкоду в розмірі 10000 грн.;
- зобов'язати відповідача змінити запис у трудовій книжці за № 11 на стор.6-7, замінивши формулювання слова сумісництво на слово суміщення та доповнивши записи за № 13,15 формулюванням « з доплатою 50% за суміщення професій електрика» ;
- стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у виді не виплаченої доплати 50% за суміщення професій електрика за період виконуваної роботи , а саме за період з 01.07.2004 по 26.03.2007 роки;
- стягнути з відповідачу моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. за усвідомлення морального пригнічення при незаконному використанні праці пов'язаної з невиплатою вказаних 50% доплати;
- винести окрему ухвалу надавши юридичну оцінку діям роботодавця.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав повністю пояснивши, що 26.03.2007 року наказом № 4-1-к його було звільнено з роботи машиніста змішувача асфальтобетону за прогул без поважних причин, тобто за п.4 ст.40 КЗпП України. При звільненні, відповідачем було допущено ряд грубих порушень трудового законодавства, а саме:
- порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення оскільки будь-яких пояснень поважності причини його відсутності на робочому місці, уповноважений орган не відбирав, наказ про звільнення не був вручений;
- в порушення вимог ст.47 КЗпП в день звільнення, належно оформлена трудова книжка йому не була надана, остаточного розрахунку проведено не було;
В своїх поясненнях ОСОБА_1 також зазначив, що в порушення норм чинного законодавства, комісія підприємства з питань соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не з'ясувала поважності причин його відсутності, не звернулася до медичного закладу із відповідним запитому, члени комісії не побували в нього вдома за місцем його проживання та не склали відповідного акту.
Окрім того, самі причини звільнення, які наведені в наказі, не відповідають фактичним обставинам справи. Так, 28.03.2007 року його, ОСОБА_1, було затримано за підозрою в скоєнні злочину, і вже 29.03.2007 року було вирішено питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою З моменту затримання і по 11.04.2013 року він знаходився під вартою не маючи ефективних засобів юридичного захисту.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП прогулом може вважатися лише не вихід на роботу з поважних причин, а не створення цих причин: штучного виготовлення ( заднім числом) табеля обліку робочого часу, доповідної записки майстра ОСОБА_2, акту профспілкового комітету про його відсутність на робочому місці без поважних причин та інше.
Більш того, відповідно до наказу керівника філії, ОСОБА_1 без його згоди, був переведений на новий режим роботи ( чергування в певні дні ) за викликом майстра ОСОБА_2
Відповідачем були порушені норми ст.116 КЗпП України, оскільки повний розрахунок з ним в день звільнення проведений не був.
Все вищенаведене дає підстави стверджувати про те, що діями уповноважених осіб, які приймали рішення про його звільнення, виготовлення заднім числом табелю обліку робочого часу за березень місяць 2007 року, які написали доповідну записку про його відсутність на робочому місці, не здійснили повного розрахунку, закрили його особові рахунки передавши кошти невідомо яким особам, йому заподіяна моральна шкода, яку ОСОБА_1 оцінює в розмірі 10 000 грн.
Окрім того, по необачності чи по недбалості, в його трудовій книжці на аркушах
6-7 під записом за № 11 від 01.08.2002 року наказ № 18 -ск зроблено офіційний запис, згідно якого, йому, ОСОБА_1 присвоєний 6-й розряд оператора АБЗ з доплатою 50% за сумісництво професій електрика. Оскільки поняття « сумісництво» і « суміщення» відрізняються одне від одного за своїм змістом, вважає за необхідне здійснити виправлення в трудовій книжці.
Ознайомившись із змістом в трудовій книжці ОСОБА_1 стверджує, що із записами під № 12-15, а саме :
№ 12 - звільнення в зв'язку з переведенням до філії « Баришівський автодор» ( наказ № 24-к від 30.06.2004 року;
№ 13 - зарахований машиністом змішувача асфальтобетону 6-го розряду ( наказ № 3-к від 01.07.2004 року);
№ 14 - звільнений в зв'язку з переведенням до філії « Баришівський райдорупр » ДП Київське облдорупр» ( наказ № 5-к від 31.01.2005 року);
№ 15 - зарахований машиністом змішувача асфальтобетону 6-го розряду по переведенню з філії « Баришівський райавтодор» ( наказ № 9-2-к від 01.02.2005 року), його ніхто не ознайомлював.
Оскільки при його переведенні в порушення ст.32 КЗпП України з ним не було погоджено про зміну умови суміщення професій, уповноваженим органом було безпідставно знято з нього доплату в розмірі 50% за суміщення професії електрика, яку він продовжував виконувати, вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь вищевказану доплату за період з 01.07.2004 по 26.03.2007 роки.
В зв'язку з тим, що вказані порушення носили системний характер, в рахунок відшкодування моральної шкоди просить суд стягнути додатково ще 10 000 грн.
Заперечуючи проти пред'явленого позову представик ДП « Київське обласне дорожнє управління» ВАТ « Державна акціонерна компанія « Автомобільні дороги України» юрисконсульт Гетьман Тетяна Віталіївна суду пояснила, що твердження позивача відносно того, що начальник філії «Баришівське райДУ» діяв всупереч вимогам чинного законодавства та не мав права, виходячи з аналізу приписів ст. 149 КЗпП України та Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, накладати дисциплінарне стягнення, є безпідставним.
Так, в силу приписів ст. 95 ЦК України, ст.55 ГК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Начальник філії, як уповноважена директором підприємства особа, має право приймати на роботу та звільняти з роботи працівників, накладати на них дисциплінарні стягнення за порушення трудової дисципліни.
На підставі наданих повноважень, 26.03.2007 року ОСОБА_1 відповідно до наказу №4-1 к, було звільнено з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ( прогул без поважних причин).
Підставою для звільнення стали доповідна записка майстра ОСОБА_2 про відсутність ОСОБА_1 протягом 4 днів на роботі без поважних причин, не повідомлення ним про причини його відсутності.
Разом з тим, майстром ОСОБА_2 було заповнено табель обліку робочого часу в якому було зазначено ті дні, коли позивач не з'явився на робоче місце.
Профспілковим комітетом філії був складений акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, а тому, на підставі зазначених документів, ОСОБА_1, із дотриманням вимог законодавства про працю був звільнений за п. 4 ч.І ст. 40 КЗпП України із роботи начальником філії, як особою, уповноваженою керівником підприємства.
Трудова книжка у зв'язку з відсутністю позивача на роботі, була надіслана йому засобами поштового звязку.
Стверджує, що відповідно до статті 232 КЗпП України позивачем пропущений строк звернення до суду для вирішення трудового спору, а тому, просить суд в позові відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних міркувань.
Згідно ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Судом встановлено, що згідно наказу № 51-к від 11.06.2001 року ОСОБА_1 було прийнято до Баришівського районного шляхового ремонтно-будівельного управління № 2 електриком 5-го розряду ( а.с.13 )
01.07.2002 року відповідно до наказу № 15-ак ОСОБА_1 був переведений оператором АБЗ 6-го розряду, а 01.08.2002 року згідно наказу № 18-ак йому було присвоєно 6 розряд оператора АБЗ з доплатою 50% за суміщення професії електрика.
30.06.2004 року ОСОБА_1 був звільнений в зв'язку з переведенням до філії « Баришівський райавтодор » та 01.07.2004 року згідно наказу № 3-к був зарахований машиністом змішувача асфальтобетону 6-го розряду.
31.01.2005 року відповідно до наказу № 5-к позивач звільнений в зв'язку з переведенням до філії « Баришівський райдорупр» , а 01.02.2005 року зарахований машиністом змішувача асфальтобетону 6-го розряду по переведенню з філії « Баришівський райавтодор».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
За змістом ст. ст. 40, 41 КЗпП України підставами для звільнення працівника згідно, зокрема, з п. 4 ст. 40 КЗпП України є його відповідні винні дії, вчинення яких передувало виданню наказу (розпорядження) про припинення трудового договору.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є встановлення поважності причин відсутності.
Відповідно до ч.1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Частина друга ст.149 КЗпП України надає право власникові вибирати вид стягнення.
Судом встановлено, що наказом № 4-1-к від 26.06.2007 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України ( за прогул без поважних причин ( а.с.11,78 ).
Підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи, була його відсутність на робочому місці без поважних причин 21, 22 та 23 березня 2007 року, що підтверджено доповідною запискою майстра ОСОБА_2 начальнику філії Власюку П.В. від 26.03.2007 року про те, що позивач був відсутній на роботі без поважних причин 4 дні ( з 21.02 по 26.03.2007 року а.с. 77 ); табелем робочого часу за березень місяць 2007 року, в якому майстер ОСОБА_2 зазначив про відсутність ОСОБА_1 на роботі 21, 22 та 23 березня 2007 року ( а.с. 81); актом комісії профспілкового комітету Баришівського райШРБУ в складі голови Конончука В.П., членів комісії ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був складений акт про те, що працівник ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 21 по 26.03.2007 року. При цьому профспілка не заперечувала щодо звільнення машиніста змішувача асфальтобетону ОСОБА_1 по п.4 ст.40 КЗпП України.
Допитаний в судовому засіданні з цього приводу свідок ОСОБА_2 пояснив суду, що виявивши відсутність на роботі ОСОБА_1, він звернувся до начальнка філії Власюка П.В. з проханням надати йому працівника, який зміг би замінити ОСОБА_1, оскільки всі його намагання знайти останнього, були марними. Так, як протягом 5-ти днів ОСОБА_1 на телефоння дзвінки не відповідав, місця свого знаходження не повідомляв, то 26 березня 2007 року він вимушений був написати доповідну записку начальнику філії про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 21 по 26 березня 2007 року та відмітив його відсутність в табелі робочого часу.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснила, що їй, як начальнику відділу кадрів від начальника філії Власюка П.В. поступила доповідна записка майстра ОСОБА_2 про відсутність на роботі без поважних причин ОСОБА_1 із 21 по 26 березня. Запросивши до себе ОСОБА_2, в ході розмови з ним їй стало відомо про те, що ОСОБА_1 на телефонні дзвінки не відповідає, про поважність причини своєї відсутності на робочому місці не повідомив, де його місце знаходження, також було не відомо. 26 березня 2007 року на підставі доповідної записки ОСОБА_2 була зібрана комісія профспілкового комітету Баришівського райДУ, яка підтвердила відсутність ОСОБА_1 на робочому місці із 21 по 26 березня та яка надала згоду адміністрації на звільнення його із роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Копію наказу про звільнення та трудову книжку ОСОБА_1 із пропозицією отримати розрахункові при звільненні 27 березня 2007 року надіслала листом з повідомленням на домашню адресу ОСОБА_1
Лише через деякий час їм стало відомо про те, що ОСОБА_1 28.03.2007 року був затриманий працівниками міліції за підозрою у скоєння вбивства.
За таких обставин, оцінивши в своїй сукупності докази, які були досліджені в судовому засіданні, суд вважає доведеним факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці із 21 по 26 березня 2007 року без поважних причин, а його звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України ( прогул без поважних причин), законним.
При цьому, суд вважає за правомірне звільнення позивача начальником філії « Баришівське районне дорожнє управління» Власюком П.В. оскільки, відповідно до ст. 95 ЦК України, ст.55 ГК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Начальник філії, як уповноважена директором підприємства особа, має право приймати на роботу та звільняти з роботи працівників, накладати на них дисциплінарні стягнення за порушення трудової дисципліни ( копія положення філії « Баришівське районне дорожнє управління» ДП '' Київське обласне дорожнє управілння'' ВАТ « ДАК '' «Автомобільні дороги України'' а .с. 64-68 ») .
Суд також вважає безпідставними твердження позивача про порушення відповідачем норми ст.149 КЗпП України відповідно до якої, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
В ході допиту в судовому засіданні свідків ОСОБА_2, який перебував у дружніх стосунках із ОСОБА_1 та ОСОБА_6 судом встановлено, що ОСОБА_2 протягом п'яти днів відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, намагався по телефону дізнатися місце знаходження останнього ( як повідомив ОСОБА_2, телефонував ОСОБА_1 більше ста разів однак відповіді не було ) і сам позивач на роботу не з'являвся, місця свого перебування не повідомив.
Таким чином суд вважає, що відсутність письмових пояснень позивача, при таких обставинах не позбавляло відповідача права застосовувати дисциплінарне стягнення.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що її колишній чоловік ОСОБА_1 був затриманий працівниками міліції 28.03.2007 року за їхнім місцем проживання в с. Бзів Баришівського району. Через декілька днів на домашню адресу надійшов лист із роботи чоловіка, в якому була його трудова книжка. Із даного листа дізналася, що ОСОБА_1було звільнено з роботи, а тому необхідно звернутися до бухгалтерії за отриманням розрахункових коштів. Оскільки їхні відносини із чоловіком були такими, що вона сама не розпоряджалася його грішми, то в бухгалтерія пішла лише після того, як до неї, на прикінці квітня місяці завітав працівник міліції та передав, що ОСОБА_1 просить її , щоб вона зняла кошти із його карточки та передала йому передачу.
Знявши із пластикової картки всі гроші, а це близько 1500 грн. ( оскільки код картки знаходився вдома ), вона закрила банківську картку, а на зняті кошти купила продукти харчування та речі, які просив чоловік та віддала все рідному брату ОСОБА_1 для передачі.
Таким чином, посилання позивача на ту обставину, що трудова книжка йому не повернена, а грошові кошти віддані невідомо кому, є безпідставними та спростовуються показами свідка ОСОБА_11
Статтею 105 КЗпП України передбачено, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Розмір доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язкові тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
Частиною 2 ст. 97 КЗпП України визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договору з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Судом становлено, що 01.07.2002 року відповідно до наказу № 15-ак ОСОБА_1 був переведений оператором АБЗ 6-го розряду, а 01.08.2002 року згідно наказу № 18-ак йому було присвоєно 6 розряд оператора АБЗ з доплатою 50% за суміщення професії електрика.
30.06.2004 року ОСОБА_1 був звільнений в зв'язку з переведенням до філії « Баришівський райавтодор » та 01.07.2004 року згідно наказу № 3-к був зарахований машиністом змішувача асфальтобетону 6-го розряду. При цьому, доплати в розмірі 50% за суміщення професії електрика, яку він продовжував виконувати, не отримував.
Заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованість по заробіітній платі у виді не виплаченої доплати 50% за суміщення професій еелектрика, за період виконуваної роботи з 01.07.2004 по 26.03.2007 роки позивач зазначає про порушення відповідачем вимог статті 32 КЗпП України.
Дослідивши докази по справі та давши їм належну правову оцінку суд вважає, що під час прийняття ОСОБА_1 на посаду машиніста змішувача асфальтобетону 6-го розряду без суміщення ним професії електрика, є порушенням норм трудового законодавства виходячи з наступного.
Відповідно ч.1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ч. 3 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника та уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.
Відповідно до ст.22 Закону України «Про оплату праці» роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Судом встановлено, що 01.07.2002 року відповідно до наказу № 15-ак ОСОБА_1 був переведений оператором АБЗ 6-го розряду, а 01.08.2002 року згідно наказу № 18-ак йому було присвоєно 6 розряд оператора АБЗ з доплатою 50% за суміщення професії електрика ( а.с. 139-140 ).
30.06.2004 року ОСОБА_1 був звільнений в зв'язку з переведенням до філії « Баришівський райавтодор » та 01.07.2004 року згідно наказу № 3-к був зарахований машиністом змішувача асфальтобетону 6-го розряду ( а.с.150-151). При цьому, доплати в розмірі 50% за суміщення професії електрика, яку він продовжував виконувати, не отримував.
Зміна істотних умов праці (систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад, тощо) може мати місце у випадку, коли працівник продовжує роботу за тією ж спеціальністю, кваліфікацією, посадою (ст. 32 КЗпП України).
Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Згідно п.31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що згідно з ч.3 ст.32 КЗпП в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення, або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів, і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Повідомлення про зміну істотних умов праці, згода на продовження роботи або відмова від цього тягнуть виникнення прав і обов'язків сторін трудових правовідносин. Такі факти на думку суду слід оформляти письмово з посвідченням відповідних документів підписами сторін трудового договору.
Належним доказом цього в розумінні ст. 57 ЦПК України є письмове повідомлення власника про майбутню зміну істотних умов праці з розпискою працівника про згоду продовжувати роботу або письмова заява працівника про відмову від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці, які в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, відповідач не надав суду доказів того, що про зміну істотних умов праці, а саме роботи за суміщенням та розміру заробітної плати, ОСОБА_1 було повідомлено не пізніше ніж за два місяці, а тому, переведення позивача було проведено із грубим порушенням норм чинного трудового законодавства, оскільки сама наявність наказу про переведення працівників від 30.06.2004 року № 24-к ( а.с. 150) та наказу № 3-к від 01.07.2004 року про зарахування по переведенню працівників ( а.с. 151 ) не може свідчити про повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, що також є порушенням ч.3 ст. 32 КЗпП України.
Заслуговує на увагу та є обгрунтованим твердження позивача щодо внесення виправлень в його трудову книжку в записі за № 11 на стор.6 - 7 згідно якого, ОСОБА_1 присвоєно 6-й розряд оператора АБЗ з доплатою 50% за сумісництво професій електрика.
Сумісництво визначається як виконання працівником крім основної іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому чи на іншому підприємстві, в установі, організації чи у громадянина за наймом. При цьому, суміщення професій та робота за сумісництвом не є тотожними поняттями, тому норми, які регулюють оплату праці за сумісництвом, не можуть застосовуватися при вирішенні спору про оплату праці за суміщення професій.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі копії трудової книжки.
З матеріалів справи вбачається, що про своє переведення та прийняття на роботу без доплати за суміщення, ОСОБА_1 дізнався 01.07.2004 року, однак за захистом свого порушеного права в установлений законом строк вчасно не звернувся пропустивши таким чином строк на звернення до суду, що відповідно до ч. 4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови в позові.
За правилами ст. 23 ЦК України, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не надав суду обгрунтованих доказів заподіяння йому моральних страждань в зв'язку з чим, вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в цій частині.
Окрім показів свідків, встановлені судом обставини підтверджуються:
- копією наказу № 51-к від 11.06.2001 року про прийняття ОСОБА_1 електриком по 5-му розряду;
- копією наказу № 15-ак від 01.07.2002 року про переведення оператором АБЗ 6-го розряду;
- копією наказу № 18-ак від 01.08.2002 року про присвоєння 6-го розряду оператора АБЗ з доплатою 50% за сумісництво професій;
- копією наказу № 24-к від 30.06.2004 року про звільнення в зв'язку з переведенням;
- копієб наказу № 3-к від 01.07.2004 року про зарахування машиністом змішувача асфальтобетону 6-го розряду;
- копією наказу № 5-к від 31.01.2005 року про звільнення в зв'язку з переведенням;
- копією наказу № 9-2 к від 01.02.2005 року про зарахування машиністом змішувача асфальтобетону 6-го розряду;
- копією наказу № 4-1-квід 26.03.2007 року про звільнення з роботи по ст.40 п.4 КЗпП України;
- копією положення про філію ;
- копією доповідної записки майстра ОСОБА_2 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці;
- копією акту профспілкового комітету № 1 від 26.03.2007 року ;
- копією табелю робочого часу за березень місяць 2007 року;
- іншими матеріалами справи.
Відповідно до ч. 4 ст.88 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.10-11, 57-60, 208-210, 212-215 ЦПК України, ст.23, ч.4 ст. 267 ЦК України, Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ст.ст.21,22,24, ч.3 ст. 32, ч.4 ст.40, ст.ст. 97,105,139, 148, 149, ч.1 ст.233 КЗпП України, п.31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Баришівського дорожнього управління Київської області, ДП « Київського обласного дорожнього управління» ВАТ « ДАК» « Автомобільні дороги України» про поновлення на роботі, зміну дати та формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, зміни запису в трудовій книжці, стягнення заборгованості по заробітній платі, задовольнити частково.
Зобов'язати філію «Баришівське РайДУ» ДП КОДУ змінити запис в трудовій книжці ОСОБА_1 за № 11 на сторінці 6-7 замінивши формулювання слова «сумісництво» на слово «суміщення» .
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Баришівського дорожнього управління Київської області, ДП « Київського обласного дорожнього управління» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» в частині поновлення на роботі, зміну дати та формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, стягнення заборгованості по заробітній платі, залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Київської області через Баришівський районний суд.
Суддя Баришівського районного суду О. Д. Лисюк