11.10.13р. Справа № 904/6165/13
За позовом Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", 50026, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.
до Державного підприємства "Придніпровська залізниця", 49602, м.Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 108
про стягнення 137 623,32 грн.
Суддя Панна С.П.
Представники:
Від позивача Дарій Л.М. - юрисконсульт юридичного відділу за довіреністю від 29.12.2012 року за № 52-16/120
Від відповідача Портний М.І. - юрисконсульт комерційного відділу за довіреністю № 31 від 01.01.2013 року
Відкрите акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 137 623,32 грн., судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно списана плата за користування вагонами в сумі 137 623,32 грн. (з урахуванням ПДВ) з рахунку позивача в зв'язку з чим позивачу завдано збитків у розумінні ч. 2 ст. 224 Глави 25 Господарського кодексу України, оскільки відповідачем подавались вагони в кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів під'їзної колії, тобто позивач згідно зі ст. 121 Статуту залізниць України та п. 4 Правил користування вагонами та контейнерами звільняється від сплати за користування вагонами. Затримані вагони не надходили ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" для вивантаження чи перевантаження, оскільки були порожніми. Станції затримки вагонів Новоблочна, Мудрьона, Радушна не є станціями призначеннями та не являються підходами до станції призначення, тобто відповідач неправомірно утримав плату за вагони, що надходили на адресу позивача на коліях ст. Новоблочна, Мудрьона, Радушна. Відповідачем порушено порядок оформлення факту затримки вагонів, які надходили на адресу позивача, оскільки у акті № 3 від 21.08.2012 року (ст. Радушна) відсутній час відправлення поїзду та згідно актів № 8 від 28.08.2012 року (ст. Радушна), № 7 від 27.08.2012 року (ст. Мудрьона), № 53 від 21.08.2012 року (ст. Новоблочна) за період з прибуття вагонів до моменту видачі наказу про їх затримку могли бути подані на ст. Кривий Ріг під вантажні операції.
Відповідачем порушено порядок оформлення факту затримки вагонів, які надходили на адресу позивача, але саме акти є підставою для оплати плати за користування вагонами. Крім того, в актах про затримку вагонів, складених відповідачем, зазначено, що затримка вагонів відбулась з причини скупчення вагонів на ст. Кривий Ріг Придніпровської залізниці, які прибули на адресу ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" і несвоєчасного вивільнення колій від вантажу, що прибув на адресу позивача, але в цей період колії на ст. Кривий Ріг були вільними, а відповідно відсутні підстави для покладення вини у затримці вагонів на шляху прямування на ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", оскільки відповідач повинен був доставити вагони до станції призначення.
Відповідач з позовними вимогами не погоджується (відзив на позовну заяву від 09.09.2013 року за № 403/337) посилаючись на те, що:
- позивачем пропущено строк позовної давності;
- акти загальної форми складені відповідно до вимог п. 3 Правил складання актів, за умовами якого складання даного акту не вимагає присутності вантажовласника;
- залізниця своїм локомотивом вивозить вагони, узгоджені з диспетчером цеху УЗТ для передачі лише на приймально-здавальні колії станції Допоміжна, яка є межею між коліями залізниці і власника під'їзної колії ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"; подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника під'їзної колії, який до залізниці не має нікого відношення;
- до видачі наказів на затримку вагонів на підходах до станції призначення з вини одержувача вагони знаходяться на шляху прямування, а не затримання і за цей час плата за користування вагонами не нараховується.
Відповідачем 10.09.2013 року подано до суду клопотання від 10.09.2013 року за № 2 про припинення провадження у справі, оскільки даний спір вже був вирішений господарським судом Дніпропетровської області в межах справи № 904/1657/13-г.
Клопотання не задовольняється господарським судом Дніпропетровської області, оскільки з наявного в матеріалах справи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2013 року у справі № 904/1657/13-г вбачається, що суддею Загинайко Т.В. вирішено спір між тими ж сторонами, але про інший предмет - у справі № 904/1657/13-г предметом позову було стягнення суми 682479,00 грн., тоді як в у справі № 904/6165/13 предметом позову є стягнення суми 137623,32 грн., та з інших підстав - у справі № 904/1657/13-г підставою позовних вимог було стягнення безпідставно набутих коштів згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України, тоді як в межах справи № 904/6165/13 підставою позовних вимог позивача є стягнення збитків згідно зі ст. 224-226 Господарського кодексу України.
Ухвалою суду від 26.09.2013 року на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору у справі № 904/6165/13 були продовжені терміном на 15 днів, а саме до 23.10.2013 року.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у справі оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -
06.11.2008 року між Державним підприємством "Придніпровська залізниця", як залізницею, та Відкритим акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", як власником колії укладено договір № ПР/М-08-2/11-2476а/НЮдч про експлуатацію залізничної колії Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станції Кривий Ріг ДП "Придніпровська залізниця".
Відповідно до п. 6 договору вагони для під'їзної колії подаються локомотивом залізниці на одну з приймально-здавальних колій станції Допоміжна. Подальший рух вагонів виконується локомотивом власника колії.
Пунктом 7 договору встановлено, що максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передається власнику колії, становить не більше 55 вагонів (220 вісей).
Про готовність вагонів до забирання диспетчер цеху зовнішнього транспорту УЗТ по прямому телефонному зв'язку повідомляє старшого прийомоздавальника або маневрового диспетчера станції Кривий Ріг. Повідомлення передається не пізніше ніж за 2,0 години до фактичної здачі вагонів з реєстрацією у книзі повідомлень форми ГУ-2 (п. 8 договору).
За приписами п. 16 договору власник колії сплачує залізниці:
- за подачу, забирання вагонів згідно з табл. 1, табл. 2 Тарифного керівництва № 1;
- за користування вагонами згідно з Правилами перевезень вантажів;
- за складування вантажів або примикання під'їзних колій у смузі відведення - згідно з Тарифним керівництвом № 1;
- за зберігання вантажів у вагонах - у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну базоплатного сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї) - згідно з Правилами зберігання вантажів;
- інші збори і плати за додаткові роботи та послуги, що виконує залізниця для власника колії - згідно з діючими нормативними документами.
Даний договір укладено терміном на 5 років з 11.12.2008 року до 10.12.2013 року (п. 21 договору).
За накладними № 41846759, № 41956137, № 41955014, № 41931874, № 41931858, № 41931866, № 41931908, № 41931882, № 47022520, № 41931924, № 46985040, № 47047261, № 47002142, № 46780292, № 46796728, № 41786526, № 41826504, № 41831157, № 46747457, № 41830548, № 46876587 відповідачем були прийняті порожні вагони власності ТОВ "Лемтранс", ТОВ "Євразтранс-Україна", ТОВ "Металургійна транспортна компанія", ТОВ "Спецвагон Транслізинг" для перевезення на адресу одержувача ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (т. 2 а. с. 6-26).
Як вбачається з матеріалів справи, на шляху прямування відповідно до вимог п. п. 9, 10 Правил користування вагонами, затверджених наказом Міністерства транспорту України 25.02.1999 року за № 119 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 року за № 165/3458, вищевказані вагони були затримані згідно наказів № 197 від 21.08.2012 року, № 200 від 21.08.2012 року, № 235 від 27.08.2012 року через неможливість приймання їх станцією призначення Кривий Ріг Придніпровської залізниці у зв'язку з неприйняттям вагонів вантажовласником ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" з причини скупчення вагонів на станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці і несвоєчасного вивільнення колій від вантажу, що прибув на адресу позивача та здійсненням необхідних операцій з обробки вагонів як позивача, так і інших контрагентів ДП "Придніпровська залізниця".
За фактом неприйняття вищевказаних вагонів ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" згідно з нормами п. п. 9, 10 Правил користування вагонами та контейнерами на станціях:
- Новоблочна складено акт про затримку вагонів форми ГУ-23а № 53 від 21.08.2012 року (т. 1 а. с. 17-18) та акт загальної форми ГУ-23 за № 53 від 21.08.2012 року (т. 1 а. с. 15-16), які з повідомленням про затримку вагонів (т. 1 а. с. 19) вручено представнику позивача, що підтверджується розписом представника ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на другому екземплярі повідомлення;
- Мудрьона складено акт про затримку вагонів форми ГУ-23а № 7 від 27.08.2012 року (т. 1 а. с. 25) та акт загальної форми ГУ-23 за № 1185 від 27.08.2012 року (т. 1 а. с. 24), які з повідомленням про затримку вагонів (т. 1 а. с. 26) вручено представнику позивача, що підтверджується розписом представника ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на другому екземплярі повідомлення;
- Радушна складено акт про затримку вагонів форми ГУ-23а № 3 від 21.08.2012 року (т. 1 а. с. 28) та акт загальної форми ГУ-23 за № 28 від 21.08.2012 року (т. 1 а. с. 27), які з повідомленням про затримку вагонів (т. 1 а. с. 29) вручено представнику позивача, що підтверджується розписом представника ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на другому екземплярі повідомлення;
У акті про затримку вагонів форми ГУ-23а від 21.08.2012 року за № 53 вказано час затримки вагонів, які прибули поїздом № 3558 20.08.2012 року о 06 год. 20 хв. та час закінчення затримки вагонів, які відправлені поїздом № 3501 05.09.2012 року о 01 год. 00 хв., у акті про затримку вагонів форми ГУ-23а від 27.08.2012 року за № 7 вказано час затримки вагонів, які прибули поїздом № 3568 26.08.2012 року о 18 год. 01 хв. та час закінчення затримки вагонів, які відправлені поїздом № 3567 03.09.2012 року о 14 год. 50 хв., у акті про затримку вагонів форми ГУ-23а від 21.08.2012 року за № 3 вказано час затримки вагонів, які прибули поїздом № 3552 19.08.2012 року о 01 год. 30 хв. та час закінчення затримки вагонів, які відправлені поїздом № 3501 03.09.2012 року о 16 год. 00 хв. (т. 1 а. с. 17, 25, 28).
Отже, позивачем дотримано визначений п. п. 8-10 Правил користування вагонами і контейнерами порядок встановлення факту затримки вагонів з причин, що залежать від відповідача, його фіксації та повідомлення про це вантажовласника, що є підставою для проведення нарахування плати за користування вагонами.
Відповідно до відомості плати за користування вагонами №№ 05092802 (т. 1 а. с. 20-23) за весь час затримки вагонів на підходах до ст. Кривий Ріг за актами ф. ГУ-23 № 53 від 21.08.2012 року, № 1185 від 27.08.2012 року, № 28 від 21.08.2012 року та час незабирання вагонів з колій станції відповідачем було нараховано плату та користування спірними вагонами. Відомість плати за користування вагонами підтверджено підписом працівника станції Кривий Ріг як того чітко передбачає графа "Підпис працівника станції" форми ГУ-46 згідно додатку № 1 до п. 3 Правил.
Відомості плати за користування вагонами працівниками ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" не були підписані, оскільки позивач не був згодний з нарахуванням плати за користування вагонами.
За відсутності письмових заперечень у зі сторони позивача у вигляді написання зауважень на відомостях плати за користування вагонами відповідачем було списано з особового рахунку ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" плату за користування вагонами у сумі 115467,50 грн., що підтверджується виписками з особового рахунку (т. 1 а. с. 33-37).
Позивач вважає, що плата за користування вагонами в сумі 115467,50 грн. списана відповідачем з рахунку ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" неправомірно в зв'язку з чим позивачу завдано збитки в сумі 137623,32 грн., які останній і просить суд стягнути з відповідача.
Позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного:
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є втрати, яких особа зазначала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною включаються до складу збитків та підлягають відшкодуванню особою.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (роз'яснення Вищого господарського суду України від 01.04.1994 року за № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з від шкодуванням шкоди").
Суд не вбачає в діях відповідача наявності протиправної поведінки та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками.
При винесенні рішення господарський суд виходив з наступного:
Взаємовідносини залізниці з ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" щодо подачі та забирання вагонів регулюються договором № ПР/М-08-2/11-2476а/НЮдч від 06.11.2008 року про експлуатацію залізничної під'їзної колії Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці.
За умовами ст. ст. 46, 47, 119 Статуту залізниць України та п. п. 6, 7, 13 вищевказаної Тимчасової угоди визначено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що прибув на його адресу, навіть поставка якого йому не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням, нарядом тощо). За несвоєчасне забирання вантажу справляються відповідні плата і збори.
При цьому, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 року № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.
Пунктом 6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів встановлено, що порожні власні вагони перевозяться за первинними документами, в яких у графі "найменування вантажу" вказується: "Власник вагону (найменування власника). Направляється до пункту навантаження (у ремонт, тощо)". Порядок та розмір нарахування плати за перевезення власних приватних порожніх вагонів встановлений у п.14 розділу 2 Тарифного керівництва 1.
Отже, порожні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", який залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати його одержувачу, зазначеному в накладній.
За приписами п. 6.2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів передбачено, що місячне планування перевезень вантажів у власних вагонах здійснюється відправником за окремим замовленням та за погодженням з власником вагонів. Залізниця затверджує плани перевезень у власних вагонах, які попередньо погоджені відправником із власником вагонів.
Отже, забезпечення вантажовідправників власними вагонами здійснює власник вагонів на підставі укладених ним з вантажовідправником договорів без участі залізниці.
Нормами п. п. 8, 9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року за № 113, передбачено наступне: у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію. Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).
Згідно ст. 71 Статуту залізниць України взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій, визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії.
При цьому, статтями 46, 47, 119 Статуту залізниць України визначено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що прибув на його адресу, навіть поставка якого йому не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням, нарядом тощо). За несвоєчасне забирання вантажу справляються відповідні плата і збори.
Статтею 42 Статуту залізниць України визначено, що залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення. За угодою між одержувачем і станцією вагони можуть подаватися без попереднього повідомлення.
Згідно з вимогами ст. 46 Статуту залізниць України одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами зберігання вантажів.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів (статті 12, 46 Статуту), передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Відповідно до ст. 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
Статтею 125 Статуту залізниць України визначено, що після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач.
Пунктом 2 зазначених вище Правил користування вагонами, визначено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності вносять плату.
Накази про затримку спірних вагонів на підходах до станції призначення були видані через наявність на коліях станції призначення Кривий Ріг неприйнятих позивачем вагонів, які надійшли на його адресу, тобто залізниця не мала можливості доставити дані вагони на станцію призначення з огляду на знаходження на інших коліях вагонів, що своєчасно не вивозилися відповідачем на свою під'їзну колію, що підтверджується вищевказаними актами загальної форми.
Позивач в позовній заяві стверджує, що за актами затримки вагонів форми ГУ-23а вагони, що прямували на адресу позивача, затримувались відповідачем на станціях:
- відповідно до акту форми ГУ-23а про затримку вагонів № 53 від 21.08.2012 станцією затримки вагонів є станція Новоблочна Придніпровської залізниці;
- відповідно до актів форми ГУ-23а про затримку вагонів № 7 від 27.08.2012 станцією затримки вагонів є станція Мудрьона Придніпровської залізниці;
- відповідно до актів форми ГУ-23а про затримку вагонів № 3 від 21.08.2012 станцією затримки вагонів є станція Радушна Придніпровської залізниці, але перелічені станції затримки вагонів не є станціями призначення та не є підходами до станції призначення, в зв'язку з чим позивач вважає, що відповідач неправомірно утримав плату за вагони, що надходили на адресу позивача на коліях ст. Новоблочна, Мудрьона, Радушна Придніпровської залізниці, але суд не може прийняти вказані доводи до уваги, оскільки відповідно до сторінки 9 Єдиного технологічного процесу роботи під'їзної колії підписаного керівництвом ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" і ДП "Придніпровська залізниця" відображені вищевказані перегони, що примикають до станції Кривий Ріг, а не станції підходу, а станцією затримки може бути будь-яка станція на шляху прямування поїзду.
З доводами позивача, що акти про затримку вагонів форми 23а не відповідають вимогам законодавства, оскільки:
- в акті № 3 від 21.08.2012 (ст. Радушна): відповідно до акту вагони в кількості 57 шт. прибули на станцію Радушна поїздом № 3552 19.08.2012 року о 01 год. 30 хв., а наказ № 197, який містить вказівку затримати вагони в кількості 57 шт., видано 21.08.2012 року о 15 год. 20 хв., з чого не зрозуміло на якій підставі поїзд № 3552 з 19.08.2012 року з 01 год. 30 хв. до 21.08.2012 року до 15 год. 20 хв. знаходився на станції Радушна та не подавався на ст. Кривий Ріг від вантажні операції;
- з акту № 7 від 27.08.2012 року (ст. Мудрьона) вбачається, що вагони в кількості 57 шт. прибули на станцію Мудрьона поїздом №3568 26.08.2012 о 18 год. 01 хв., а наказ № 235 який містить вказівку затримати вагони в кількості 57 шт., видано 27.08.2012 року о 09 год. 45 хв., з чого не зрозуміло на якій підставі поїзд № 3568 з 26.08.2012 року з 18 год. 01 хв. знаходився на станції Мудрьона до 27.08.2012 року до 09 год. 45 хв. та не подавався на ст. Кривий Ріг від вантажні операції;
- з акту № 53 від 21.08.2012 року (ст. Новоблочна) вбачається, що вагони в кількості 57 шт. прибули поїздом № 3558 на станцію Новоблочна 20.08.2012 року о 06 год. 20 хв., а наказ № 200, який містить вказівку затримати вагони в кількості 57 шт., видано 21.08.2012 року о 16 год. 00 хв., з чого не зрозуміло на якій підставі поїзд № 3558 з 20.08.2012 року з 06 год. 20 хв. до 21.08.2012 року до 16 год. 00 хв. знаходився на станції Новоблочна та не подавався на ст. Кривий Ріг від вантажні операції і позивач вважає, що вказані обставини підтверджують порушення відповідачем порядку оформлення факту затримки вагонів, які надходили на адресу позивача, суд не погоджується, оскільки з наданих до справи положень зайнятості колій по станції Кривий Ріг з моменту прибуття поїзду до видачі наказу про затримку вагонів згідно наказів № 197, 235, 200 вбачається, що всі прийомо-здавальні колії станції були постійно зайняті в зв'язку з проведенням операцій, які проводились відповідно до ЄТП.
Позивач посилається на те, що у акті № 3 від 21.08.2012 (ст. Радушна) відсутній час відправлення поїзду, але незазначення у акті часу відправлення поїзду, що визначено позивачем як недолік акту, не впливає на факт зайнятості колій на станції призначення Кривий Ріг і на нарахування плати за користування вагонами.
Стосовно зауважень позивача, що не всі 13 колій, передбачені Єдиним технологічним процесом роботи під'їзної колії ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" і станції примикання Кривий Ріг Придніпровської залізниці, затвердженого начальником ДП "Придніпровська залізниця" та Головою правління ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" були зайняті з вини останнього необхідно зазначити, що на інших коліях не можна здійснювати оброблювальні операції вагонів та проводити їх огляд у технічному та комерційному відношенні як того вимагає розділ 2 зазначеного Єдиного технологічного процесу.
Крім того, стосовно відсутності вини позивача у зайнятості всіх колій і, відповідно, можливості відповідача подати спірні вагони на іншу колію необхідно зазначити, що станція призначення Кривий Ріг є станцією, через яку прямує велика кількість поїздів, в т. ч. пасажирських й тому інші колії були зайняті під необхідні оброблювальні операції вагонів інших контрагентів та, окрім того, плата за користування вагонами нараховується тільки за час виникнення вини вантажовласника у затримці даних вагонів; за інший час знаходження вагонів на підходах до станції призначення з технологічних причин залежних від залізниці передбачена відповідальність по ст. 116 Статуту залізниць України, за умовами якої позивач має право звернутись до суду з позовом про стягнення відповідачем штрафу за прострочення строків доставки вантажу, якщо такі обставини настануть.
До того ж, по станції Кривий Ріг постійно перебувають вагони інших контрагентів відповідача, які також потребують виконання необхідних технологічних функцій, а саме: необхідно здійснювати заявку для виділення додаткової бригади, працівникам якої необхідно пройти медкомісію, необхідно знайти додатковий локомотив, отримати пакет документів та технічно підготуватись для подачі потягу тощо.
Окрім того, наявність тимчасово вільних колій на станції - це звичайний виробничий процес роботи станції, передбачений нормами Статуту залізниць України, положеннями Тимчасової угоди та ЄТП, у той час як несвоєчасне забирання з колій станції відповідачем вантажів, які прибули на його адресу, є порушенням вимог п. 33 Правил видачі вантажів та ст. ст. 46, 47 Статуту залізниць України, якими визначено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу, навіть поставка якого йому не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 11.09.2013 року за № 904/1598/136-г.
Отже, позивачем наявними матеріалами справи не доведено вину відповідача у спричиненні скупчення вагонів на станції призначення Кривий Ріг, що призвело до неможливості своєчасного забирання вагонів та вивільнення позивачем колій і відповідно покладення на нього збитків є безпідставним.
Твердження позивача щодо неправомірного нарахування плати за користування вагонами в зв'язку з подачею локомотивом відповідача вагонів понад переробну спроможність позивача спростовується матеріалами справи та суперечить п. 16 договору від 06.11.2008 року за № ПР/М-08-2/11-2476а/НЮдч про експлуатацію залізничної колії Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станції Кривий Ріг ДП "Придніпровська залізниця", згідно якого встановлено, що позивач вивозить вагони з під'їзної колії власним локомотивом, залізниця своїм локомотивом вагони для ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" не подає.
Відповідно до пояснень відповідача від 11.10.2013 року останнім звернуто увагу суду на наступне: в положеннях зайнятості колій не відображено весь період затримки вагонів, оскільки він не має прямого відношення до моменту видачі наказу і не може змінити факт несвоєчасного вивільнення позивачем колій та забирання спірних вагонів.
Крім того, відповідач вірно зазначив в судовому засіданні 11.10.2013 року, що матеріалами справи доведено несвоєчасне вивільнення колій 4, 8, 11, 9, що вже є достатньою підставою для нарахування плати за користування вагонами.
Стосовно тверджень відповідача про порушення позивачем строків позовної давності необхідно зазначити наступне:
Частиною 5 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначається транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами, тобто вказані норми посилаються на можливість застосування транспортних статутів лише стосовно умов перевезення вантажів та відповідальності суб'єктів за цими перевезеннями.
Господарський кодекс України по відношенню до Цивільного кодексу України є систематизованим законодавчим актом, який регулює особливості господарських відносин, водночас, Господарський Кодекс України є загальною нормою по відношенню до Статуту залізниць України, який регулює відносини, що стосуються перевезення залізничним транспортом.
Стаття 315 Господарського кодексу України за своїм змістом та суттю також є спеціальною нормою, яка регулює позовну давність, в т. ч. початок та умови її перебігу по вимогам, що витікають з договорів перевезення вантажу залізничним транспортом.
Тобто і ст. 315 Господарського кодексу України і ст. ст. 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання позовної давності.
Але при цьому, статут залізниць України був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 і останні зміни в нього вносились Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 року № 1973.
Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною радою України 16.01.2003 року № 436-ІV і набув чинності з 01.01.2004 року. Тобто вказаний Кодекс прийнятий вищим законодавчим органом держави, по-перше, має вищу юридичну силу ніж норми Статуту залізниць України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України, а по-друге, прийнятий пізніше ніж вказаний Статут, а відтак, при наявності колізії спеціальних норм повинні застосовуватись спеціальні норми, які містяться у акті вищої юридичної сили або більш пізнього прийняття, тобто в даному випадку норми статті 315 Господарського кодексу України.
Водночас ст. 4 Цивільного кодексу України імперативно встановлює, що якщо постанова Кабінету Міністрів України (і відповідно затверджені нею норми) суперечить положенням цього кодексу або іншому закону застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Враховуючи, що положення Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, які регулюють початок перебігу позовної давності для відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з нестачею вантажу при перевезенні залізничним транспортом суперечать спеціальній нормі - закону, а саме ст. 315 Господарського кодексу України необхідно застосовувати положення вказаного закону.
Поняття позовної давності міститься у ст. 256 Цивільного кодексу України, за якою позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільним кодексом України також визначено (ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України), що для окремих видів вимог законом може встановлюватися поряд з загальною спеціальна позовна давність.
За загальним правилом, визначеним ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; водночас ч. 7 цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені винятки з правил, встановлених ч. 1 та 2 ст. 261 Цивільного кодексу України.
Статут залізниць України за своєю правовою природою не є законом.
Більш того, згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" (прийнятого 04.07.1996 року № 273/96-ВР) порядок і терміни складання актів, пред'явлення і розгляду претензій та позовів визначаються Статутом залізниць України відповідно до чинного законодавства України, а відтак застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 134, 136 Статуту в частині, що суперечить Господарському кодексу України є помилковим.
Таким чином, до обставин справи застосуванню підлягають приписи ч. 4 ст. 315 Господарського кодексу України, якою передбачено право заявника звернутись до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді на неї.
Системний аналіз діючого законодавства і зокрема статті 315 Господарського кодексу України свідчить, що пред'явлення претензії є правом і не має зобов'язаного характеру, а строк для її направлення не є пресічним.
Частинами 1-4 ст. 315 Господарського кодексу України встановлено, що до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтись протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у ч. 3 цієї статті, заявник має право звернутись до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
На момент звернення з даним позовом до суду відповіді на претензію позивача від 30.11.2012 року за № 52-16/80 від ДП "Придніпровська залізниця" на адресу ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" не надходило, відповідно строк позовної давності за дійсними позовними вимогами спливає 07.09.2013 року, а позов пред'явлено 08.08.2013 року - в межах строку позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладену у постанові Вищого господарського суду України від 20.11.2012 року у справі № 14/5005/4930/2012.
Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позовних вимогах Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" про стягнення збитків в сумі 137623,32 грн. - відмовити.
Судовий збір покласти на позивача.
Суддя С.П.Панна
Повне рішення складено - 16.10.2013 року.