Рішення від 16.10.2013 по справі 910/9442/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9442/13 16.10.13

За позовом Фізичної особи-підприємця Клокової Делі Георгіївни

до Фізичної особи-підприємця Сиротенко Юлії Олександрівни

про визнання договору недійсним

Суддя Трофименко Т.Ю.

Від позивача : Боков О.М. - по дов. №б/н від 31.05.2013р.

Від відповідача: Єрмакова К.Ю. по дов. № б/н від 27.08.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Фізична особа-підприємець Клокова Делі Георгіївна (надалі - Позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Сиротенко Юлії Олександрівни (надалі -Відповідач) про визнання договору недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2013 р. порушено провадження у справі № 910/9442/13 розгляд справи призначено на 18.06.2013 р.

Під час перебування справи на розгляді в суді позивач, користуючись передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, через канцелярію до суду 28.05.2013 р. подав заяву про зміну предмету позову, з якою вбачається, що позивач просить визнати недійсним Договір суборенди №СА1-2009 від 17.06.2009 р. та стягнути з відповідача на користь позивача 150 000,00 грн.

У зв'язку із перебуванням судді Жагорнікової Т.О. на лікарняному, розпорядженням В.о. голови господарського суду Києва від 18.06.2013 р. справу було передано судді Ващенко Т.М. для подальшого розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.06.2013 р., на підставі ст. 69, 86 Господарського процесуального кодексу України, прийнято справу до провадження суддею - Ващенко Т.М. та призначено розгляд справи на 30.07.2013р.

До початку судового засідання 29.07.2013 р. через канцелярію господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов.

У зв'язку із перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, розпорядженням заступника голови господарського суду Києва від 30.07.2013 р. справу було передано судді Митрохіній А.В. для подальшого розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2013 р., на підставі ст. 69, 86 Господарського процесуального кодексу України, прийнято справу до провадження суддею - Митрохіною А.В. та призначено розгляд справи на 29.08.2013 р.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва від 27.08.2013р., у зв'язку з перебуванням судді Митрохіної А.М. у відпустці, справу № 910/9442/13, передано судді Жагорніковій Т.О. для подальшого розгляду справи.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р. справу № 910/9442/13 передано уповноваженій особі для здійснення повторного автоматичного розподілу, у зв'язку з тривалою непрацездатністю судді Т.О. Жагорнікової.

Автоматизованою системою документообігу справу розподілено судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою від 28.08.2013 р. справа №910/9442/13 була прийнята до провадження судді Трофименко Т.Ю., розгляд справи призначено на 16.09.2013 р.

Представник позивача в судове засідання 16.09.2013р. не з'явився. Заяв та клопотань не заявив.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Такими обставинами, зокрема є: нез'явлення в засідання представників сторін.

Оскільки представник позивача в судове засідання не з'явився, суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 02.10.2013р.

В судовому засіданні 02.10.2013р. оголошувалась перерва до 16.10.2013р., відповідно до приписів ст.. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Вимоги вмотивовані тим, що в силу ст.. 767 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачу річ в стані, який відповідає умовам договору найму та його призначенню. Всупереч умовам договору приміщення позивач використовувати за цільовим призначенням не міг, оскільки будинок, в якому розташоване орендоване приміщення, після реконструкції не було введено в експлуатацію.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до cт. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

17.06.2009 між ДП «Маркет - Плазо» ( надалі орендар) та Фізичною особою-підприємцем Самсоновою Олією Олександрівною (надалі суборендар) був укладений договір суборенди.

Відповідно до п. 1.1. цього договору орендар зобов»язувався передати, а суборендар прийняти у тимчасове платне користування на строк, визначений у даному договорі, на умовах оренди, без права викупу, частину нежилого приміщення загальною площею 1167,50 кв. м (далі - приміщення), яке розташоване на другому поверсі у будівлі за адресою: м. Севастополь, вул.. Ковпака, 3а.

Згідно з п. 1.3. договору приміщення передавалось суборендарю з правом передачі його в наступну суборенду без письмового узгодження з орендарем.

Протягом строку дії вищевказаного договору, між фізичною особою-підприємцем Самсоновою Юлією Олександрівною надалі відповідач) та фізичною особою-підприємцем Клокововю Делі Георгієвною (надалі позивач) був укладений договір суборенди № СА1-2009.

Відповідно до п. 1.1. цього договору відповідач зобов'язувався передати, а суборендар прийняти у тимчасове платне користування на строк, визначений у даному договорі, на умовах суборенди, без права викупу, частину нежилого приміщення загальною площею 1167,50 кв. м (далі - приміщення), яке розташоване на другому поверсі будівлі за адресою: м. Севастополь, вул.. Ковпака, 3а.

Згідно з п. 1.3. договору приміщення передавалось суборендарю без права передачі його в подальшому в суборенду.

Даний договір вступив в силу з моменту його підписання сторонами та мав діяти до 19.04.2010р. включно (п. 8.1. договору).

Відповідно пункту 1 статті 767 Цивільного кодексу України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.

Згідно з зазначеною статтею, основним обов'язком наймодавця є своєчасне надання наймачеві майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Наймач вправі вимагати надання йому майна у комплекті й у стані, що відповідають умовам договору найму та його призначенню. У разі порушення наймодавцем цього обов'язку Цивільний кодекс України передбачає право наймача витребувати від нього майно і вимагати відшкодувати збитків, завданих несправністю речі або із свого боку відмовитись від договору і стягнути збитки, завдані його невиконанням.

Факт передачі майна в оренду підтверджений відповідним актом приймання-передачі приміщення в суборенду від 15.07.2009р .

Також, між сторонами були підписані додаткові угоди до вказаного договору:

-від 15.07.2009, за умовами якої площа приміщення, переданого в суборенду була збільшена до 2335,00 м2;

-від 01.10.2009, за умовами якої площа приміщення, переданого в суборенду була зменшена до 2078,85 м2;

-від 01.01.2010, за умовами якої розмір орендної ставки був зменшений до 19,02 грн., з ПДВ;

-від 01.02.2010, за умовами якої площа приміщення, переданого в суборенду була зменшена до 1360,32 м2.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 лютого 2010 року було підписано акт приймання - передачі суборендованого приміщення від суборендаря к орендарю, отже саме з цього моменту договір суборенди було розірвано.

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку позивача він протирічить законодавству України, а тому повинен бути визнаний недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі є:

- свобода договору;

- справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 4 статті 179 Цивільного кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 215 Цивільного кодексу встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмету і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

За своєю правовою природою оспорюваний договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли відносини, які регулюються главою 58 Цивільного кодексу України та главою 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Гіри укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 284 Господарського кодексу України визначено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір підписаний уповноваженими особами з необхідним обсягом цивільної дієздатності, у орендодавця було право на передачу майна в оренду, умови договору не суперечать вимогам законодавства.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання договору суборенди №СА-2009 від 17.06.2009р. недійсним відсутні.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги про визнання договору суборенди №СА1-2009 від 17.07.29009р. недійсним є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову про визнання договору суборенди недійсним не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 150 00 грн., як безпідставно отримані кошти по спірному договору.

Пояснення позивача в частині того,що він фактично не використовував надане йому приміщення за договором суборенди в період його дії судом до уваги не приймаються оскільки належних доказів даного позивачем не надано. Крім того, у частині 2 пункту 4.1 договору суборенди № СА1-2009 зазначено, що будь-які недоліки у приміщенні не є встановленими, якщо вони не зафіксовані в акті приймання - передачі приміщення в суборенду. В акті приймання - передачі зазначені недоліки не зафіксовані, отже, довід позивача спростовується.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 21.10.2013 р.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Попередній документ
34233668
Наступний документ
34233671
Інформація про рішення:
№ рішення: 34233670
№ справи: 910/9442/13
Дата рішення: 16.10.2013
Дата публікації: 21.10.2013
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: