ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/14410/13 07.10.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віпкар»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Персей-Безпека»
про стягнення 128 633, 00 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Бугайчук В.І., Пасенюк К.О.
від відповідача: Майоров С.В., Петрощук А.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віпкар» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Персей-Безпека» про стягнення усіх грошових коштів отриманих на виконання договору про надання послуг охорони № 109 від 31.01.2011 р. у розмірі 128 633, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 р. порушено провадження у справі № 910/14410/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення відсутністю підстав для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки кошти сплачувались на виконання умов договору № 109 від 31.01.2011 р., який не визнаний недійсним у визначеному законом порядку.
Позивач подав письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що підписаний сторонами договір № 109 від 31.01.2011 р. за своєю правовою природою є договором зберігання та, враховуючи, що відповідачем не було прийнято на зберігання майно позивача, вказаний договір фактично є неукладеним. Також позивач зазначає, що термін дії договору № 109 від 31.01.2011 р. тривав з 01.02.2011 р. до 31.12.2011 р.
Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У даному судовому засіданні представники сторін підтримали свої позиції.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 07.10.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
31.01.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віпкар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Персей-Безпека» укладено договір № 109 про надання послуг з охорони, за умовами якого відповідач зобов'язався здійснювати охорону та зберігання матеріальних та товарно-матеріальних цінностей і майна позивача, забезпечити пропускний і внутрішньооб'єктовий режими та підтримувати громадський порядок автосалону «Bentley», який знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 23-б, на умовах і в порядку, передбаченими цим договором.
Відповідно до п. 1.2. договору № 109 від 31.01.2011 р, відповідача зобов'язаний надавати послуги з охорони силами одного штатного співробітника з режимом роботи, який перед початком поточного місяця узгоджується сторонами, а по його закінченню фіксується актом приймання наданих послуг, в якому вказується кількість фактично відпрацьованих людино/годин.
Відповідно до п. 3.1. договору вартість послуг, що налаються відповідачем залежить від розміру розрахункової одиниці, тривалості розрахункового періоду, кількості фактично відпрацьованих людино/годин протягом розрахункового періоду.
Згідно з п.п. 3.3., 3.6. договором розрахунковим періодом є календарний місяць. Акт приймання наданих послуг є підставою для взаємних розрахунків та платежів між сторонами.
У відповідності до п. 4.1. договору відповідач зобов'язаний організувати та забезпечити охорону та недоторканність матеріальних та товарно-матеріальних цінностей і майна позивача, прийнятих під охорону у відповідності до правил.
Строк дії договору, відповідно до п. 8.2., починається з 01.02.2010 р. та закінчується 31.12.2011 р.
За приписами додатку № 2 до договору № 109 від 31.01.2011 р. місцем несення служби є автосалон - офісне приміщення по бульвару Лесі України, 23-Б у місті Києві.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що договір № 109 від 31.01.2011 р. суперечить формі правочину, що встановлена статтею 937 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не надавались позивачу квитанції, розписки, чи будь-якого іншого документу що посвідчує передачу речі/майна на зберігання, як того вимагає вказана норма.
При цьому, позивач зазначає, що у зв'язку з ненаданням відповідачем вищезазначених документів, не можна вважати, що укладення договору № 109 від 31.01.2011 р. відповідає вимогам ст. 181 Господарського кодексу України та просить на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України у судовому порядку повернути грошові кошти, сплачені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Персей-Безпека» за вказаним договором.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору № 109 від 31.01.2011 р. за своєю правовою природою містять ознаки зобов'язань щодо надання послуг, зберігання та охорони, що врегульовано статтями 901, 978 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Відповідно до ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.
У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Укладаючи договір № 109 від 31.01.2011 р. сторони визначили, що предметом договору є надання послуг з охорони автосалону«Bentley» та зберігання майна позивача, встановили термін дії договору, а також перебачили порядок визначення вартості послуг.
За приписами ч. 8. ст. 181 Господарського кодексу України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що у період дії договору № 109 від 31.01.2011 р. сторонами підписувались акти здачі приймання-робіт, у яких зафіксовано надання послуг з охорони за вказаним договором за відповідний період.
Крім того, як зазначають сторони та підтверджується матеріалами справи, позивач здійснював оплату наданих відповідачем за договором № 109 від 31.01.2011 р. послуг.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
На підставі наявних у справі доказів, приймаючи до уваги встановлені обставини, суд дійшов висновку, що як юридичні, так і фактичні дії сторін свідчать про укладення договору № 109 від 31.01.2011 р. та його виконання.
Слід відзначити, що грошові кошти, стосовно яких заявлено вимоги про стягнення з відповідача, перераховувались Товариством з обмеженою відповідальністю «Віпкар» на виконання умов договору № 109 від 31.01.2011 р. який, за висновком суду, відповідає вимогам чинного законодавства щодо його форми, порядку укладення та погодження істотних умов
У відповідності до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тож, положення наведеної норми застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Здійснивши оцінку наявних у справі документів та наведених сторонами обґрунтувань за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що доводи позивача та наведені ним обґрунтування спростовуються встановленими судом обставинами та наявними у справі доказами, а відтак - у даному випадку відсутні підстави для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України та повернення коштів.
Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог із заявлених ним підстав в повному обсязі.
Таким чином, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 14.10.2013 р.
Суддя Пригунова А.Б.