Справа № 106/5770/13-ц
провадження № 2/106/1538/2013
11 жовтня 2013 року м. Євпаторія
Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - судді Володарець Н.М.
при секретарі - Ходаковській Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист порушеного особистого немайнового права та стягнення моральної шкоди,
13 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про захист порушеного особистого немайнового права та стягнення моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 28 липня 2013 року їй стало відомо, що на суспільно-політичному та інформаційно-довідковому сайті відповідача «Євпаторійський кур'єр» (http://evpcur.16mb.com/) ІНФОРМАЦІЯ_1 року була опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_2». В даній статті, серед іншого, була наведена інформація, яка стосується її - позивача особисто, а саме розміщена копія сторінки Статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» з визначенням ПІБ учасників, розмірів їх внеску та розмірів часток у відсотках, а в наступному зазначено що (мовою оригіналу) « 6 июня нынешнего года в очередной раз изменен уставной капитал ООО «Сервис-ХХІІ». Тепер он составляет 580 тысяч гривен. Произошли изменения и в составе учредителей ООО. Наряду с уже известными гражданами, учредителями также стали: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 и … ОСОБА_7.» Вважає, що вказана інформація не є публічною та не може вільно поширюватися в мережі Інтернет без дозволу особи, якої вона стосується, тож поширення вищевказаної інформації без її - позивача дозволу порушує її права та інтереси. Крім того зазначає, що відомості про учасників товариства є персональними даними у сенсі Закону України «Про захист персональних даних». А отже поширення відповідачем у мережі Інтернет конфіденційної інформації про неї - позивача та її майновий стан в частині її участі у ТОВ «Сервіс-ХХІІ» без її згоди є неправомірним втручанням відповідача у її особисте життя. Вказані порушення призвели до спричинення їй моральної шкоди, які полягають у моральних стражданнях та переживаннях від того, що доступ до Статутів товариства мають сторонні особи, а отже конфіденційна інформація про неї - позивача та її персональні данні є незахищеними. Також зі змісту розміщеної відповідачем статті вбачається, що між учасниками ТОВ «Сервіс-ХХІІ» та місцевою владою, контролюючими органами існує корупційний зв'язок та сімейний інтерес. Вказана у статті інформація у сукупності з інформацією про неї - позивача, як учасника товариства, формує у читачів переконання у її причетності до всього того «беззакония» (як вказує відповідач), яке допускає ТОВ «Сервіс-ХХІІ», внаслідок чого вона постійно перебуває у стресовому стані, переживаннях, адже вимушена постійно виправдовуватися перед родичами та знайомими, пояснюючи та спростовуючи викладені у статті факти допущеного ніби-то «беззакония», що принижує її честь, гідність та ділову репутацію. Спричинену їй моральну шкоду оцінює у 5000 грн. Просить суд визнати неправомірним розміщення ОСОБА_2 в мережі Інтернет на суспільно-політичному та інформаційно-довідковому сайті «Євпаторійський кур'єр» (http://evpcur.16mb.com/) у статті (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_2» сторінки зі статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» 2011 року, а також відомостей про неї - позивача, як учасника ТОВ «Сервіс-ХХІІ».
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8, діюча на підставі довіреності, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, надала суду пояснення, аналогічно викладеному у позовній заяві, просила суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, зазначивши, що дійсно, ним було розміщено на зазначеному позивачем належному йому сайті в мережі Інтернет статтю «ІНФОРМАЦІЯ_2», у якій містилася інформація про ОСОБА_1 як учасника ТОВ «Сервіс-ХХІІ» та розміщена сторінка зі статуту цього Товариства. Проте з доводами позивача та її представника про те, що вказана інформація не є публічною він не згодний, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості, які містяться у Єдиному державному реєстрі, є відкритими та загальнодоступними, за виключенням розголошення реєстраційних номерів облікових карток платників податків, відомостей про відкриття та закриття рахунків, накладання та зняття арешту на рахунки, майно. Також зазначає, що порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців встановлює механізм надання відомостей, витягнутих з державного реєстру з метою забезпечення всіх учасників цивільного обороту достовірною інформацією. У п. 1 цього порядку зазначено, що відомості про юридичні особи є відкритими та загальнодоступними. Саме цим держава потурбувалася про те, щоб підприємці знали, з ким вони будуть вести господарську діяльність, з ким співробітничати та отримувати прибуток. Тому будь-який громадянин може отримати у державного реєстратора відомості про партнера по бізнесу. Крім того вважає, що посилання позивача на Закон України «Про захист персональних даних» є необґрунтованими, оскільки персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована чи може бути конкретно ідентифікована. У його статті не зазначено відомостей про позивача, які б її конкретно ідентифікували, а саме національність, освіта, сімейний стан, адреса, дата та місце народження, стан здоров'я, матеріальний стан та ін. Отже вважає, що інформація про позивача, розміщена ним на належному йому сайті є правдивою та не може пошкодити її честі та гідності, а також не є втручанням у її особисте життя та не порочить її ділову репутацію. Посилаючись на викладене ним, вважає свої дії правомірними та просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1
Вислухавши доводи представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на суспільно-політичному та інформаційно-довідковому сайті ОСОБА_2 «Євпаторійський кур'єр» (http://evpcur.16mb.com/) була опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_2». В даній статті була наведена копія сторінки Статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» з визначенням ПІБ учасників, розмірів їх внеску та розмірів часток у відсотках, а також зазначено що (мовою оригіналу) « 6 июня нынешнего года в очередной раз изменен уставной капитал ООО «Сервис-ХХІІ». Тепер он составляет 580 тысяч гривен. Произошли изменения и в составе учредителей ООО. Наряду с уже известными гражданами, учредителями также стали: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 и … ОСОБА_7.»
Зазначені обставини визнані сторонами у справі та не спростовуються, зокрема позивачем та її представником підтверджено, що ця інформація є достовірною, розміщена сторінка статуту дійсно є сторінкою статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» у редакції 2011 року та зазначені особи дійсно є учасниками цього Товариства, а відповідачем ОСОБА_2 визнано, що ця інформація дійсно розміщена на належному йому сайті та саме він відповідає за її розміщення, у зв'язку чим відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України зазначені обставини не підлягають доказуванню.
Положеннями статті 32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України у рішенні №2-рп/2012 від 20 січня 2012 року зазначив, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме, в тому числі, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Стаття 11. Інформація про фізичну особу
Положеннями статті 11 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Статтею 21 цього Закону встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Відповідальність за порушення законодавства про інформацію визначено статтею 27 зазначеного вище Закону, а саме порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
Відповідно до ст. 275 Цивільного кодексу фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також інших способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Частиною 2 статті 200 ЦК України передбачено, що суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією цей Закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (зі змінами і доповненнями) роз'яснено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 в мережі Інтернет на належному йому суспільно-політичному та інформаційно-довідковому сайті «Євпаторійський кур'єр» (http://evpcur.16mb.com/) у статті (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_2» було поширено інформацію про те, що ОСОБА_1 є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-ХХІІ», тобто відповідачем було конкретно ідентифіковано особу позивача ОСОБА_1 та поширено відомості про її особисті майнові відносини з іншою особою, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-ХХІІ», тобто відомості про події, що відбулися у її - позивача ОСОБА_1 діловій сфері життя. Зазначена інформація була поширена відповідачем ОСОБА_2 без надання згоди на це позивачем ОСОБА_1, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що вона поширена відповідачем неправомірно.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про інформацію» суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.
Проте в судовому засіданні відповідачем ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 57 - 59 ЦПК України те, що інформація, яка конкретно ідентифікувала особу позивача ОСОБА_1 та інформація про її особисті майнові відносини з іншою особою, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-ХХІІ», тобто відомості про події, що відбулися у її - позивача ОСОБА_1 діловій сфері життя, є суспільно необхідною інформацією чи суспільно значимою, а також, що вона є предметом громадського інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист. Отже підстав для звільнення відповідача ОСОБА_2 від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом відносно позивача ОСОБА_1 судом не встановлено.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України у п. 20 Постанови №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» з огляду на положення статті 32 Конституції України, судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК, порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені. Встановивши при вирішенні таких спорів факт поширення інформації про приватне життя позивача, що відповідає дійсності та не порочить його гідність, честь чи ділову репутацію, а також факт відсутності згоди позивача на поширення цієї інформації, суд повинен захистити його право на таємницю приватного життя та може зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.
З наведеного вбачається, що дослідження питання про визнання поширеної відповідачем інформації такою, що завдала шкоди позивачеві, є передумовою для розгляду судом вимоги про відшкодування такої шкоди.
Пленумом Верховного Суду України у пункті 3 постанови №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами і доповненнями) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. ( п. 5 зазначеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).
Звертаючись з позовними вимогами про стягнення з відповідача ОСОБА_2 моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 зазначає, що поширення відповідачем у мережі Інтернет конфіденційної інформації про неї - позивача та її майновий стан в частині її участі у ТОВ «Сервіс-ХХІІ» без її згоди є неправомірним втручанням відповідача у її особисте життя, що призвело до спричинення їй моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях та переживаннях від того, що доступ до Статутів товариства мають сторонні особи, а отже конфіденційна інформація про неї - позивача та її персональні данні є незахищеними, а також завдана їй моральна шкода полягає у тому, що зі змісту розміщеної відповідачем статті вбачається, що між учасниками ТОВ «Сервіс-ХХІІ» та місцевою владою, контролюючими органами існує корупційний зв'язок та сімейний інтерес, отже вказана у статті інформація у сукупності з інформацією про неї - позивача, як учасника товариства, формує у читачів переконання у її причетності до всього того «беззакония» (як вказує відповідач), яке допускає ТОВ «Сервіс-ХХІІ», внаслідок чого вона постійно перебуває у стресовому стані, переживаннях, адже вимушена постійно виправдовуватися перед родичами та знайомими, пояснюючи та спростовуючи викладені у статті факти допущеного ніби-то «беззакония», що принижує її честь, гідність та ділову репутацію.
Відповідно до ст. 60 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що діями відповідача ОСОБА_2 щодо поширення інформації про те, що вона - позивач є засновником ТОВ «Сервіс-ХХІІ», їй було завдано моральну шкоду у порушення ст. ст. 10, 60 ЦПК України не підтверджені належними та допустимими доказами та не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи, а посилання на те, що вказана у статті інформація у сукупності з інформацією про неї - позивача, як учасника товариства, формує у читачів переконання у її причетності до всього того «беззакония» (як вказує відповідач), яке допускає ТОВ «Сервіс-ХХІІ», суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідно до позовної заяви у межах даної справи позивачем висуваються вимоги щодо визнання неправомірним поширення відповідачем сторінки зі статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» 2011 року, а також відомостей про неї - позивача, як учасника ТОВ «Сервіс-ХХІІ». Інші відомості, що містяться у розміщеній відповідачем статті позивачем не оскаржуються та не спростовуються у межах цієї справи, а тому суд позбавлений права виходити за межі заявлених позивачем вимог та надавати оцінку обставинам, які не є предметом спору. Вимоги щодо спростування викладеної відповідачем інформації у розміщеній ним статті у межах цього позову позивачем не ставляться. Належних та допустимих доказів у підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 внаслідок поширення відповідачем відомостей щодо її участі у товаристві зазнала фізичних, душевних чи психічних страждань, немайнових втрат, що її стан здоров'я погіршився, чи вона зазнала будь-яких змін у своїх життєвих, виробничих чи ділових стосунках та на поновлення попереднього стану їй знадобився час та зусилля, суду не представлено.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно до ст. 60 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Заявляючи позовні вимоги про визнання неправомірним поширення відповідачем сторінки зі статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» 2011 року позивач не довела суду порушення саме її прав. Зазначена інформація взагалі не містить у собі будь-яких відомостей про позивача, оскільки як достовірно встановлено у судовому засіданні зазначена розміщена сторінка є витягом зі статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» станом на 2011 рік, у той час як позивач стала учасником цього товариства лише у 2013 році. При таких обставинах, суд дійшов висновку про те, що у позивача ОСОБА_1 не має суб'єктивного права, за захистом якого вона звернулася, оскільки фактично воно не порушувалося.
Суд перевірив позицію відповідача ОСОБА_2 щодо невизнання позову, в тому числі щодо розміщення інформації про участь позивача у ТОВ «Сервіс-ХХІІ», з посиланням на положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»та вважає її необґрунтованою та безпідставною, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що ним відносно позивача поширено інформацію з обмеженим доступом, якою зокрема конкретно ідентифіковано особу позивача ОСОБА_1 та поширено відомості про її особисті майнові відносини з іншою особою, а саме ТОВ «Сервіс-ХХІІ», тобто відомості про події, що відбулися у її - позивача ОСОБА_1 діловій сфері життя, без надання на це згоди позивачем.
Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача ОСОБА_1 в заявлених нею межах та про існування правових підстав для їх часткового задоволення, а саме визнання неправомірним поширення ОСОБА_2 в мережі Інтернет на суспільно-політичному та інформаційно-довідковому сайті «Євпаторійський кур'єр» (http://evpcur.16mb.com/) у статті (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_2» інформації про те, що ОСОБА_1 є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-ХХІІ». Підстав для задоволення решти позовних вимог судом не встановлено.
Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені судові витрати на оплату судового забору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. ст. 32, 34 Конституції України, ст. ст. 3, 11, 16, 23, 269 - 272, 275, 276, 278, 280, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 4, 5, 7, 10, 11, 20, 27 - 31 Закону України «Про інформацію», Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року у справі №2-рп/2012, Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року у справі №5-зп, керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 61, 88, 209, 212, 214 - 215 Цивільного процесуального кодексу України суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист порушеного особистого немайнового права та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати неправомірним поширення ОСОБА_2 в мережі Інтернет на суспільно-політичному та інформаційно-довідковому сайті «Євпаторійський кур'єр» (http://evpcur.16mb.com/) у статті (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_2» інформації про те, що ОСОБА_1 є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-ХХІІ».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 114,70 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Н.М. Володарець