Справа № 739/1744/13-к
Номер провадження 1-в/739/75/13
"18" жовтня 2013 р. м. Новгород-Сіверський
Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Чепурка В.В.,
за участю: секретаря Лукаш Н.Я.,
прокурора Клюя І.І.,
представника УВП №31 Коритька Д.А.,
засудженого ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Новгород-Сіверський Чернігівської області клопотання засудженого ОСОБА_2 про заміну не відбутої частини покарання більш м'яким,
ОСОБА_2, засуджений до довічного позбавлення волі вироком Апеляційного суду Донецької області від 06 грудня 2002 року, за вчинення злочинів, передбачених пунктами 1, 6, 12, 13 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України (надалі - КК України), відбуваючи покарання в УВП №31 м. Новгород-Сіверський, посилаючись на положення пункту 3 частини першої статті 537 та статті 539 Кримінального процесуального кодексу України, звернувся до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області з клопотанням про заміну призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке покарання, а саме позбавлення волі на строк 15 років.
Своє клопотання засуджений мотивує тим, що дане покарання, яке не має строку і не передбачає можливості умовно-дострокового звільнення, є порушенням Україною вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Україною 11 вересня 1997 року, що підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» (Vinter and Others v. United Kingdom) №66069/09, 130/10, та №3896/10. Крім того, КК України (1960 року) за вчинення злочинів, передбачених статтею 93 цього Кодексу, тобто за умисне вбивство, було передбачено покарання у виді смертної кари. Рішенням Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року положення статті 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини КК України (1960 року), які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і відповідно ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. На виконання вказаного рішення Конституційного Суду України Верховною Радою України 22 лютого 2000 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», яким покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі, який набув чинності з 05 квітня 2000 року. Тому санкція статті 93 КК України (1960 року) з 29 грудня 1999 року до 04 квітня 2000 року передбачала максимальне покарання у виді 15 років позбавлення волі, а з 05 квітня 2000 року максимальним покаранням було передбачено довічне позбавлення волі, введення якого вважає незаконним, оскільки воно є більш тяжким ніж позбавлення волі на строк 15 років.
Відповідно, на час його засудження 06 грудня 2002 року за вчинення у грудні 2001 року злочинів, передбачених ст.115 КК України, йому могло бути призначене максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Засуджений ОСОБА_2 у судовому засіданні своє клопотання підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні при цьому відмовився уточнити, чи просить він замінити призначене йому покарання більш м'яким, чи пом'якшити це покарання.
Прокурор та представник УВП №31 в судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання ОСОБА_2 та вважають, що воно задоволенню не підлягає.
Заслухавши засудженого, прокурора та представника УВП №31, дослідивши матеріали справи та особову справу ОСОБА_2, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 537 КПК України, на яку посилається засуджений обґрунтовуючи своє клопотання, під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Відповідно до частини першої статті 82 КК України особам, що відбувають покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, не відбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням.
У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», роз'яснено, що заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі частини першої статті 82 КК України може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Положеннями статті 51 КК України передбачено як окремі види покарань за вчинення злочинів, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Таким чином, зі змісту положення частини першої статті 82 КК України вбачається, що законодавством передбачено лише можливість заміни покарання у виді позбавлення волі на певний строк більш м'яким покаранням, при цьому заміна більш м'яким покаранням такого покарання, як довічне позбавлення волі, не передбачена.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами другою і третьою статті 74 КК України.
Згідно з частиною третьою статті 74 КК України призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахування за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.
Як вбачається з вироку Апеляційного суду Донецької області від 06 грудня 2002 року, злочини, за які засуджений ОСОБА_2, були вчинені ним у грудні 2001 року.
На час вчинення цих злочинів вже діяв КК України в редакції 2001 року, який набрав чинності 01 вересня 2001 року. Відповідно до редакції статті 115 КК України, яка діяла на час вчинення ОСОБА_2 злочинів, передбачених пунктами 1, 6, 12, 13 частини другої статті 115 КК України, як максимальне покарання, було передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Відповідно до частини другої статті 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Таким чином покарання, призначене ОСОБА_2 відповідало положенням КК України, які діяли на час вчинення ним інкримінованих йому злочинів.
При цьому, оскільки засудженим ОСОБА_2 злочини були вчинені після посилення кримінальної відповідальності, то закон, який пом'якшував відповідальність, за ці злочини і діяв до їх вчинення, застосуванню не підлягає.
Стосовно посилання засудженого ОСОБА_2 на порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке розтлумачене в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» (Vinter and Others v. United Kingdom) №66069/09, 130/10, та №3896/10 у частині необхідності з боку держави передбачення можливість та механізм умовно-дострокового звільнення засудженого до довічного позбавлення волі, суд вважає це посилання необґрунтованим.
Так, частиною першою статті 87 КК України передбачено можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи.
Згідно з частиною другою статті 87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Таким чином, КК України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
За таких обставин в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке покарання необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 371, 372, 532, 537, 539 КПК України, суд
У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_2 про заміну призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке, а саме позбавлення волі на строк 15 років - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Чернігівської області шляхом подання апеляційної скарги через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області протягом 7 днів з дня її проголошення.
Суддя В.В. Чепурко