Справа № 447/1346/13 Головуючий у 1 інстанції: Березюк Г.М.
Провадження № 11/783/830/13 Доповідач: Олексієнко М. Ю.
15 жовтня 2013 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :
головуючого-судді - ОЛЕКСІЄНКО М.Ю.
суддів - ГАЛИНА В.П., ДАНКА В.В.
з участю прокурора - ДОБРОВОЛЬСЬКОГО П.О.
захисника - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляційною скаргою державного обвинувача - прокурора Миколаївської міжрайонної прокуратури Львівської області, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, СУРОВОГО О.А. на постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 18 травня 2013 року,
Цією постановою до
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 українця, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, безпартійного, інваліда ІІ групи, раніше не судимого,
застосовано акт амністії на підставі п.«г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08 липня 2011 року, а кримінальну справу про його обвинувачення за ч.2 ст. 286 КК України провадженням закрито, у зв'язку з чим останній звільнений від кримінальної відповідальності.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_2 - підписку про невиїзд з постійного місця проживання скасовано.
Не вирішено питання з речовими доказами та стягнення судових витрат.
Прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, Суровий О.А. подав апеляційну скаргу на постанову, в якій просить таку скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. В обґрунтування вимог скарги покликається, що: постанова суду є незаконною, винесеною в порушення положень ст. 367 КПК України 1960 року, оскільки судом допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильно застосовано такий; що судовий розгляд проводився за відсутності ОСОБА_2, що клопотання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році» заявляв його захисник; що ОСОБА_2 страждає розладом особистості і поведінки, внаслідок органічного ураження головного мозку з вираженим психоорганічним синдромом і частими судомними нападами, а наявні у нього психічні порушення досягають рівня хронічного психічного захворювання, тому позбавляють його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Останній потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Вважає, що до ОСОБА_2 не можна було застосовувати Закон України «Про амністію у 2011 році», оскільки він не міг усвідомлювати самого значення, підстав та наслідків звільнення його від кримінальної відповідальності. Суд позбавив ОСОБА_2 можливості на здійснення захисту щодо себе, з'ясування обставин справи, визнання вини, чи доведення своєї невинуватості, фактичних обставин справи.
Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримання апеляції, захисника обвинуваченого ОСОБА_2 про залишення постанови районного суду без змін, а апеляції - без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.
Статтею 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08 липня 2011 року передбачено звільнення від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23 грудня 2005 року передбачено, що ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово подавав письмові заяви про застосування до нього п.«г» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2011 році» зі звільненням від кримінальної відповідальності та закриттям щодо нього кримінальної справи (а.с.253,254-255,334).
З протоколів судових засідань вбачається, що ОСОБА_2 був відсутній у судових засіданнях, подаючи медичні документи та заяви про розгляд справи у його відсутності за станом здоров'я (а.с.253,333), показання в ході досудового слідства повністю підтримав.
На підставі п.«г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, особи, які на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами ІІ групи.
На момент винесення постанови місцевим судом у матеріалах справи існували фактичні та правові підстави для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, передбачені ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011», а не постановлення обвинувального вироку з призначенням покарання та наступним звільненням від нього.
Стаття 7 зазначеного Закону містить вичерпний перелік осіб, до яких амністія не застосовується. Обвинувачений ОСОБА_2 до зазначеного переліку осіб не належить.
Твердження в апеляції прокурора про безпідставність застосування амністії та істотне порушення кримінально-процесуального закону при цьому, є безпідставними, оскільки суд у кожному випадку, який підпадає під дію ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році», повинен звільнити особу від кримінальної відповідальності із закриттям провадження у справі, незалежно від того, чи надійшла справа до суду з поданням відповідного органу дізнання або досудового слідства, чи підстави для застосування амністії, виявлені в стадії судового розгляду.
Не заслуговують на увагу колегії суддів і покликання прокурора щодо необхідності застосування до ОСОБА_2, який вчинив злочин у стані осудності, але захворів на психічну хворобу до постановлення рішення суду, примусових заходів медичного характеру, оскільки висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи на ОСОБА_2 про їх застосування датований 18 червня 2012 року, а клопотання ОСОБА_2 та його захисника про закриття кримінальної справи у зв'язку з амністією суду подавалось ще 26 жовтня 2011 року.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляції прокурора не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи, у зв'язку з чим апеляція до задоволення не підлягає.
Оскільки судом першої інстанції при прийнятті рішення не вирішено питання з речовими доказами та стягненням судових витрат, дане питання йому слід вирішити в порядку ст. 411 КПК України 1960 року.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 379 КПК України 1960 року, колегія суддів
Апеляцію державного обвинувача - прокурора Миколаївської міжрайонної прокуратури, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, СУРОВОГО О.А. залишити без задоволення, а постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 18 травня 2013 року відносно ОСОБА_2 - без змін.
Суду першої інстанції в порядку ст. 411 КПК України 1960 року вирішити питання з речовими доказами по справі та стягнення судових витрат.
ОЛЕКСІЄНКО М.Ю. ГАЛИН В.П. ДАНКО В.В.