Червоноармійський районний суд Житомирської області
Справа № 2-194/13
16 жовтня 2013 року смт.Червоноармійськ
Червоноармійський районний суд Житомирської області в складі:
головуючої-судді Рябенької Т.С.
при секретарі Бойко С.В.
з участю представника позивачки ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт.Червоноармійську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про захист прав споживача,-
Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідача, мотивуючи його тим, що 02 жовтня 2008 року в приміщенні відділення "Житомирське" ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є відповідач, розташованого в м.Житомирі, по вул.Перемоги, 2 вона отримала у позику 1890,94 доларів США строком до 02.10.2010 року. Вважає, що відповідач порушив її права споживача, оскільки після отримання у позику вказаної валюти працівники банку надали їй кредитний договір №500176618, який був підписаний лише представником відповідача 02.10.2008 року та не відповідав вимогам ст.ст.203, 207, 208 ЦК України, оскільки нею не підписаний. Таким чином, вона не брала зобов"язань виплачувати проценти за користування доларами США, які не є грошовими коштами, а тому договір позики відповідно до ст.1048 ЦК України вважається безпроцентним. В п.8 даного договору вказано, що з 02.10.2010 року припиняється дія договору та відповідно нарахування процентів. Додаткової угоди щодо зміни терміну дії договору між сторонами не укладалось. Крім цього, в договорі не передбачені умови його розірвання та право відповідача на передачу права стягнення з неї боргу третім особам. Отриману суму кредиту вона повністю сплатила, що підтверджується наявними в неї квитанціями, останній платіж проведений нею 07.12.2012 року, однак відповідач без її відома та згоди передав право вимоги вказаного боргу третім особам, які постійно протягом 2013 року по телефону вимагають у неї виплати їм нарахованих на долари США процентів. Нарахування відповідачем процентів за користування кредитом після припинення кредитних правовідносин є грубим порушенням її прав споживача. Таким чином, вважає, що відповідач не мав права укладати договір про надання кредиту у доларах США та відповідно отримувати по цьому договору відсотки у доларах США або у гривнях, тому просить суд постановити рішення про захист її прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору №500176618 від 02.10.2008 року.
Представник позивачки в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з вищезазначених підстав та просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача ПАТ "Альфа-Банк" в судові засідання, призначені на 12 серпня 2013 року, 25 вересня 2013 року, 04 жовтня 2013 року та 16 жовтня 2013 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, але про причини своєї неявки до суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи від нього не надійшло.
З викладених обставин, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, з ухваленням заочного рішення на підставі ст.224 ЦПК України, оскільки позивачка не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, вислухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Нормами ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.57 ЦПК України).
Частиною 2 ст.59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Cудом встановлено, що 02.10.2008 року Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" у особі Фещенко О.С., яка діє на підставі довіреності №940/08 від 18.08.2008 року, повідомило, що акцептує пропозицію ОСОБА_3 на укладання кредитного договору на наступних умовах: кредит надається в сумі 1890,94 доларів США шляхом перерахування на картковий рахунок НОМЕР_1 у ЗАТ "Альфа-Банк", з процентною ставкою 24% річних, з остаточною датою повернення кредиту 02.10.2010 року, яка вважається датою припинення нарахування процентів. Платежі з повернення кредиту здійснюються згідно додатку №1 до договору, щомісячно 2 числа рівними частинами в сумі 100 доларів США. Даний акцепт ЗАТ зазначений як кредитний договір №500176618, підписаний представником банку та скріплений печаткою (а.с.6).
Всі відносини між Позичальником та Банком врегульовуються Загальними умовами кредитування фізичних осіб в ЗАТ «Альфа-Банк», затвердженими розпорядженням ЗАТ «Альфа-Банк» №306 від 01.08.2008р.
Для повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним відкривається мультивалютний рахунок НОМЕР_2 у ЗАТ «Альфа-Банк» для зарахування Позичальником коштів, спрямованих на погашення заборгованості за Договором (п.11).
За своєю правовою природою договір є правочином та основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст.11 ЦК України.
Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
За змістом ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За загальним правилом п.2 ч.1 ст.208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.2).
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1). Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.2).
Відповідно до частини 2 статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Суд вважає, що оспорюваний Кредитний договір дотримує зазначених вище вимог, тому суд не вбачає підстав для визнання його недійсним.
Так, Кредитний договір був укладений у письмовій формі і сторони досягли згоди з усіх істотних умов Договору, підтвердженням чого є підпис представника Банку на акцепті. Відповідач свої зобов'язання виконав належним чином, надавши позивачу кредит в обумовленому розмірі, шляхом перерахування на картковий рахунок Позивача. Позивач отримав кредит, проти зазначеного факту не заперечує, і користувався цим кредитом, що підтверджується випискою за особовим рахунком. Крім того, в ч.2 ст. 218 ЦК зазначено що, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Згідно ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).
Крім того, як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Постанові №5 від 30 березня 2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048, 1052, 1054, 1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".
Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).
В п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 06 листопада 2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205- 210, 640 ЦК тощо).
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).
Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Щодо доводів сторони позивача про неправомірність укладення кредитного договору в іноземній валюті:
Згідно з приписами ст.ст. 47 і 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до зазначеної статті Закону кошти - є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті.
Отже, законодавство України визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.
Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті.
Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановленому законом.
Таким чином, відповідно до законодавства України, гривня має статус універсального засобу платежу, який без обмежень приймається на всій території України, і, в той же час, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства - Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (в подальшому - Декрет).
У розумінні п.«в» ч.4 ст.5 Декрету індивідуальна ліцензія на проведення валютної операції необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми перевищують встановлені законом межі. Чинне законодавство не встановлює терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.
Стаття 44 Закону України «Про Національний банк України» передбачає, що НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
Враховуючи надані повноваження, Національним банком України прийняте Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 83, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за № 1429/10028.
Відповідно до п.1.4 Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.
Пунктом 1.5 Положення зазначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є повноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України сторонами Договору.
Тому, укладений кредитний договір, засобом платежу за яким є іноземна валюта, не суперечить нормам чинного законодавства України, є правомірним, а отже немає підстав для застосування ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.
Суд не приймає до уваги також доводи позивачки про те, що між ОСОБА_3 та ЗАТ "Альфа-банк" був укладений договір позики, оскільки з матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено кредитний договір.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що стороною позивача безпідставно заявлені позовні вимоги, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.203, 207, 215, 216, 218, 524, 533, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.ст.47,55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.44 Закону України "Про Національний банк України", ст.5 Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.ст.3, 8, 10, 11, 17, 60, 209, 212-215, 224-228, 294 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за №9 від 06 листопада 2009р.; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №5 від 30 березня 2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про захист прав споживача відмовити за безпідставністю.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії Заочне рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Житомирської області через Червоноармійський районний суд Житомирської області протягом 10-ти днів з дня проголошення заочного рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення заочного рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Т. С.Рябенька