33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 жовтня 2013 року Справа № 903/786/13
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Саврій В.А.
судді Василишин А.Р. ,
судді Мамченко Ю.А.
при секретарі судового засідання: Бугай Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Агрофірми "Вересень" на рішення господарського суду Волинської області від 19.08.13 р. у справі № 903/786/13
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" (Волинська область, м. Луцьк)
до 1. Агрофірми "Вересень" (Полтавська область, Глобинський район, с. Погреби); 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат" (Волинська область, м. Луцьк)
про стягнення 649 175, 06 грн.
За участю представників сторін:
Позивача - Олексюк Віталій Володимирович (довіреність №2683 від 29.12.2012 р.)
Відповідача 1 - не з»явився
Відповідача 2 - не з»явився
Рішенням господарського суду Волинської області від 19.08.2013 р. у справі №903/786/13 (суддя Пахолюк В.А.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" до відповідачів: 1. Агрофірми "Вересень", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат" про стягнення 649 175, 06 грн. - задоволено.
Стягнуто з Агрофірми "Вересень" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" 648 175,06 грн., в т.ч. 598 555, 40 грн. заборгованості, 21 928,99 грн. пені, 28 690,67 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 12 963,51 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Стягнуто солідарно з Агрофірми "Вересень", товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" 1 000 грн. заборгованості, 19,99 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк. справи 42-44).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Агрофірма "Вересень" подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення частково та прийняти нове, яким відмовити позивачу в стягненні штрафних санкцій.
В апеляційній скарзі зокрема зазначає, що з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами не погоджується з наступних підстав (арк. справи 50-51).
Зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. А також відповідно до ч. 2 ст. 233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Отже, правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Зазначає, що згідно приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 р. у справі №903/786/13 апеляційну скаргу Агрофірми «Вересень» прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 16.10.2013 р. (арк. справи 49).
У судове засідання 16.10.2013 року представник позивача з»явився, щодо доводів зазначених представником Агрофірми «Вересень» в апеляційній скарзі у судовому засіданні заперечив.
Представники відповідачів у судове засідання не з»явилися.
Оскільки, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2013р. у справі №903/786/13 явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути скаргу по суті.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
14.01.2013 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Золотий Екватор» (продавець) та Агрофірма «Вересень» (покупець) уклали генеральний договір поставки нафтопродуктів №20 (арк. справи 9-12), відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупця нафтопродукти в кількості та в асортименті, що передбачені в додатках до даного договору, в подальшому товар, а покупець зобов'язується прийняти товар від продавця та оплатити його загальну вартість на умовах даного договору.
Розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 20 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інший строк (термін) або умови оплати не визначено у додатках, що є невід'ємними частинами договору (п. 4.2. договору поставки).
Також, сторонами до договору поставки №20 від 14.01.2013 р. було укладено додаток №2/118 від 26.03.2013 р. та додаток №2/132 від 29.03.2013 р., якими визначено асортимент, кількість та ціну товару.
Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору поставки №20 від 14.01.2013 р. передав відповідачу 1 нафтопродуктів на загальну суму 598 555,40 грн., (видаткові накладні: №859 від 26.03.2013 р., №885 від 26.03.2013 р., №914 від 29.03.2013 р., №1069 від 09.04.2013 р.; товарно-транспортні накладні: №НБ-00186 від 09.04.2013 р., №НБ-00132 від 26.03.2013 р., №НБ-00137 від 26.03.2013 р., №НБ-00147 від 29.03.2013 р.).
Відповідач 1 за отриманий товар не розрахувався, що суперечить умовам даного договору.
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків, залишок заборгованості відповідача 1 перед позивачем складає 598 555,40 грн.(арк. справи 21).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з приписами ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як підтверджується матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач 1 зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 1 - 598 555,40 грн. заборгованості обґрунтована і підлягає задоволенню.
У відповідності із ст. 610, ч. 1 ст. 612, 536 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Договором поставки, а саме п.п. 6.2.1., 6.2.2. п. 6.2. передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків передбачено сплату відповідачем 1 пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 19 % процентів річних від неоплаченої вартості товару за користування чужими грошовими коштами.
В разі невиконання зобов'язання щодо оплати вартості нафтопродуктів у строки, визначені п.4.2. договору поставки, з відповідача 1 підлягає до стягнення пеня в розмірі 21 928,99 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 28 690,67 грн., які нараховані позивачем від простроченої суми окремо за кожною накладною.
Колегія суддів вважає, що нарахування пені здійснене з дотриманням вимог п.6 ст. 232 ГК України.
01.02.2013 р. ТзОВ «Золотий Екватор» (кредитор) і ТзОВ «Дукат» (поручитель) уклали договір поруки №01/02-4, згідно з п.п.1.1., 1.2. якого, поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов'язань боржника (Агрофірма «Вересень»), згідно з умовами генерального договору поставки нафтопродуктів №20 від 14.01.2013 р. з усіма додатками, доповненнями, змінами, додатковими угодами до нього як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому; сума поруки становить1000 грн.
Договором поруки №01/02-4 передбачено, що у випадку невиконання боржником своїх обов'язків перед кредитором за договором поставки, кредитор має право звернутись до поручителя з вимогами про виконання поручителем зобов'язань боржника в повному обсязі, а поручитель зобов'язується в повному обсязі виконати за боржника його зобов'язання перед кредитором. Ці вимоги є обов'язковими для виконання протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов'язань за договором поставки (п.2.1. договору поруки).
Відповідно до ст.ст. 553, 554, 543 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
У відповідності із ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Вимогою №01/2-4 від 01.07.2013 р. позивач просив відповідача 2 сплатити суму боргу в розмірі 1000 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем 1 зобов'язань за договором поставки. Відповідач 2 відповіді на вимогу не надав, суми заборгованості не перерахував, однак вимогу було отримано особисто представником відповідача 2 03.07.2013 р., про що свідчить напис на листі, скріплений підписом і печаткою.
Враховуючи наведені положення законодавства, у зв'язку з тим, що відповідач 1 не виконав взятих на себе за генеральним договором поставки нафтопродуктів №20 від 14.01.2013 р. зобов'язань, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку що вимога про стягнення з поручителя - відповідача 2 як із солідарного боржника 1000 грн. заборгованості обґрунтована і підлягає задоволенню.
Згідно ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
З огляду на викладене, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу відповідача 1 - Агрофірми «Вересень» на рішення господарського суду Волинської області від 19.08.2013р. у справі № 903/786/13 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Мамченко Ю.А.