14 жовтня 2013 року 810/5187/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача 1 - Сабриги В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у місті Ірпені Київської області (відповідач 1), відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції (відповідач 2) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
24 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до Управління Пенсійного фонду України у місті Ірпені Київської області (УПФУ) про скасування вимоги про сплату боргу, повідомлення-розрахунку, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання вчинити певні дії.
16 серпня 2013 року Ірпінським міським судом Київської області відкрито провадження у такій справі.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 9 вересня 2013 року адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у місті Ірпені Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії передано до Київського окружного адміністративного суду згідно правил предметної підсудності.
25 вересня 2013 року вказана адміністративна справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та відповідно до вимог статті 15-1 Кодексу адміністративного судочинства України передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду.
30 вересня 2013 року ухвалою Київським окружним адміністративним судом вказану адміністративну справу прийнято до провадження та залучено до участі у справі як співвідповідача - відділ державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції.
ОСОБА_1 у позовній заяві зазначав, що є фізичною особою-підприємцем, отримує довічну пенсію, призначену із зменшенням пенсійного віку, у зв'язку із чим звільняється від обов'язку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за себе, проте відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на підставі якої виконавчою службою відкрито виконавче провадження.
Посилаючись на порушення відповідачами положень Конституції України, Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", просив визнати протиправними та скасувати вимогу про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф14 від 24 квітня 2013 року у сумі 4572,42 грн., повідомлення-розрахунку від тієї ж дати; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №38550722 від 10 червня 2013 року; а також зобов'язати УПФУ припинити нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у подальшому.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовної заяви заперечувала та наголошувала, що від сплати єдиного внеску звільняються лише особи, які мають статус пенсіонера за віком за положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" після досягнення віку 60 років, в той час як ОСОБА_1 пенсія призначена на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тому позивач не є пенсіонером у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Звертала увагу на подання позову із спливом місячного строку із дати винесення вимоги.
У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у місті Ірпені Київської області та з квітня 2010 року отримує пенсію за віком довічно (пенсійне посвідчення НОМЕР_1 Серії НОМЕР_2 - а.с.9). Також він є особою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю, має відповідне посвідчення Серії НОМЕР_3 (а.с.10).
23 лютого 1998 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області та має свідоцтво платника єдиного податку Серії НОМЕР_4 (а.с.7-8).
Управлінням Пенсійного фонду 24 квітня 2013 року складено повідомлення-розрахунок №14 про сплату єдиного внеску за 2012 рік (а.с.13). На підставі такого повідомлення-розрахунку винесено та направлено позивачу вимогу №14 про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.11).
Відповідно до вказаної вимоги у позивача утворилась заборгованість зі сплати єдиного внеску за період з січня по грудень 2012 року у сумі 4572,42 грн.
10 червня 2013 року відділом державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №38550722 на підставі вимоги Управління Пенсійного фонду №Ф14 від 24 квітня 2013 року (а.с.15).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із такого.
За правилами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-ІV).
Як встановлено статтею 1 вказаного Закону пенсіонером є особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
За визначенням цієї ж статті пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно положень частини першої статті 9 Закону №1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Законом України "Про пенсійне забезпечення" також визначені види пенсій, серед яких є і державна пенсія за віком.
За змістом статті 15 такого Закону умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
За правилами частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII (Закон №796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, частиною першою статті 55 Закону №796-XII зазначеним особам, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у розумінні чинного законодавства як про пенсійне забезпечення, так і про загальнообов'язкове державне соціальне страхування і соціальний захист постраждалих від Чорнобильської катастрофи, особа (позивач) є такою, що отримує саме пенсію за віком.
Спеціальним законом для призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення є Закон №796-XII.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI).
Стаття 1 цього Закону визначає єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
За приписами частини четвертої цієї статті особи, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом частин першої, другої, третьої статті 12 Закону №1058-ІV особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах. У такому разі вони подають до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання відповідну заяву за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, та документи за затвердженим ним переліком.
Відомості щодо укладення договору ФОП ОСОБА_1 із Пенсійним фондом про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - відсутні.
Суд зауважує, що частина четверта статті 4 Закону №2464-VI не містить виключень при її застосуванні щодо пенсій за віком, призначених на пільгових умовах.
Відповідач, у свою чергу, обмежувально тлумачить зміст наведеної норми, що є неприпустимим та нівелює мету її прийняття.
Суд погоджується з доводами позивача і наголошує, що положення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI не пов'язує звільнення особи від сплати єдиного внеску із досягненням нею певного віку.
Необхідними умовами застосування вищезазначеного положення є: по-перше, статус пенсіонера за віком або інваліда; по-друге, отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги.
Таким чином, оскільки позивач є пенсіонером, отримує пенсію за віком (довічно), не укладала договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, суд вважає, що підстави для виставлення відповідачем вимоги про сплату заборгованості з єдиного внеску - відсутні.
Щодо пропуску місячного строку звернення до суду, то Ірпінський міський суд Київської області, відкриваючи провадження у справі, дійшов висновку про поважність причин ткого пропуску. Підстави вважати такий висновок помилковим, у суду - відсутні.
Тому позов у частині визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправним та скасування повідомлення-розрахунку №14 від 24 квітня 2013 року, суд звертає увагу на наступне.
За положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За визначенням статті 3 цього Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За нормами статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
При цьому, під рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, вважається таке владне рішення (дія), яке спрямоване на врегулювання тих чи інших суспільних відносин у публічно-правовій сфері, має обов'язковий характер і породжує певні правові наслідки.
Відповідні повідомлення-розрахунки не підлягають розгляду в судах у порядку адміністративного судочинства, оскільки вони не мають обов'язкового характеру та не порушують у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України відповідних прав, свобод, інтересів.
Таким чином, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України рішення повинно бути юридично значимим для позивача. Оскільки повідомлення-розрахунок Пенсійного фонду не є таким юридично значимим та, відповідно, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні згаданого кодексу, то суд відмовляє у задоволенні позову у цій частині.
Стосовно вимоги ОСОБА_1 про припинення нарахування Пенсійним фондом єдиного внеску у подальшому, суд констатує неможливість задоволення вимоги на майбутнє, прогнозуючи можливе порушення прав позивача.
Щодо вимоги про скасування постанови відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №38550722 від 10 червня 2013 року, суд зазначає таке.
Державний виконавець, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження, діяв згідно положень Законів України "Про виконавче проджвення" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Оскільки отримана ним вимога була чиною та підлягала виконанню, то його дії по відкриттю виконавчого провадження були правомірними та не можуть бути визнані протиправними.
Разом із тим, констатуючи протиправність вимоги Управління Пенсійного фонду України у місті Ірпені №Ф14 від 24 квітня 2013 року, на підставі якої було відкрито виконавче провадження, суд вважає за необхідне скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №38550722 від 10 червня 2013 року.
За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску позивачем, тому позовні вимоги в частині її скасування - підлягають задоволенню. Крім того, суд резюмує необхідність скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. У задоволенні ж решти позовних вимог - суд відмовляє.
За правилам частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
У випадку, що розглядається частина позовних вимог, яка підлягає задоволенню, охоплює сплачену суму судового збору, а вимога, у задоволенні якої суд відмовляє, не вплинула на остаточний розмір витрат, які підлягають відшкодуванню в частині задоволення позову, тому суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір у повному розмірі його сплати.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у місті Ірпені Київської області про сплату недоїмки №Ф14 від 24 квітня 2013 року.
Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №38550722 від 10 червня 2013 року.
Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скрипка І.М.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 жовтня 2013 р.