Дата документу Справа №
Справа № 22-ц/778/4453/13 Головуючий у 1 інстанції: Громов І.Б.
2013 р. Суддя-доповідач: Савченко О.В.
„15" жовтня 2013 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Стрелець Л.Г., Каракуші К.В.
при секретарі: Мосіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Хортицький відділ державної виконавчої служб Запорізького міського управління юстиції, Реєстраційна служба Запорізького МУЮ Запорізької області, про визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту,-
У березні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Хортицький ВДВС Запорізького МУЮ, Реєстраційна служба Запорізького МУЮ Запорізької області, про визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту.
У позові зазначав, що 11 січня 2013 року він звернувся до Реєстраційної служба Запорізького МУЮ Запорізької області із заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана ним на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17.12.2009 року.
В реєстрації права власності йому було відмовлено з причини державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, яка була проведена на підставі виконавчих документів Хортицького ВДВС.
12.07.2012 року Хортицьким ВДВС Запорізького МУЮ, у ході здійснення виконавчого провадження про стягнення на підставі виконавчих документів з ОСОБА_5 аліментів на користь ОСОБА_7 та з ОСОБА_2 суми боргу на користь концерну «Міські теплові мережі», було проведено опис та арешт спірної квартири, яка, на думку державного виконавця, належить ОСОБА_5 та ОСОБА_2
Проте, зазначена квартира належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 17.12.2009 року, посвідченого нотаріально, укладеного між ним та відповідачами.
Посилаючись на те, що діючим законодавством не передбачено право державної виконавчої служби стягувати борг однієї особи за рахунок майна іншої особи, просив суд визнати за ним право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, та виключити її з акту опису та арешту.
Заочним рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2013 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Знято арешт з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6, накладений постановою державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 12.07.2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2013 року заяву ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23.05.2013 року залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати заочне рішення суду та ухвали нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд виходив з того, що оскільки укладениий між сторонами договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 17.12.2009 року був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, то на підставі ч.3 ст. 334 ЦК України саме з цього часу позивач набув право власності на вказану квартиру, а тому накладання арешту на зазначену нерухомість постановою від 12.07.2012 року державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ у ході виконавчого провадження про стягнення з відповідача ОСОБА_5аліментів на утримання дитини було здійснено помилково.
З висновками суду в повній мірі погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального права, не врахувавши, що арешт накладено на нерухоме майно.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
Судом встановлено, що 15.02.2012 року державним виконавцем Хортицького ВДВС ЗМУЮ було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за втконавчим листом від 20.07.2011 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання неповнолітньої доньки.
У відповідності до ч.2 ст. 74 Закону України „Про виконавче провадження" 12.07.2012 року державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження щодо квартири АДРЕСА_1, яка згідно довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 08.06.2012 року була зареєстрована за відповідачами, як їх спільна сумісна власність(а.с.55).
Відповідно до ст. 60 Закону України „Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і зняття з нього арешту.
Яе роз"яснено у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року № 6 з подальшими змінами, за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що грунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.
Звертаючись з позовом про виключення квартири АДРЕСА_1 з акту опису та арешту, ОСОБА_6 посилався на те, що зазначена квартира була придбана ним у відповідачів на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 17 грудня 2009 року, зареєстровано у реєстрі за № 1784(а.с.3).
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Разом з тим, як передбачено ч.1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно ж положень ч.ч.1,2 ст. 182 ЦК України у редакції, що діяла на момент укладання договору купівлі-продажу і до 01.01.2013 року, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов"язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстовані права в порядку, встановленому законом.
Ухвалюючи рішення, суд, пославшись на ч.3 ст. 334 ЦК України, виходив з того, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 позивач набув з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу вказаної квартири, тобто з 17 грудня 2009 року, не врахувавши при цьому положення ч.4 ст. 334 ЦК України у редакції, що діяла до 01.01.2013 року, відповідно до яких, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Оскільки ж предметом договору купівлі-продажу спірної квартири, посвідченого нотаріально 17.12.2009 року, являлося нерухоме майно, момент вчинення такого правочину відповідно до ст.210 та ч.3 ст. 640 ЦК України у редакції, що діяла до 01.01.2013 року, пов"язувався з державною реєстрацією, отже на момент розгляду справи цей правочин не є укладеним, а тому і не створює прав та обов"язків для сторін.
Необхідність державної реєстрації договору купівлі-продажу квартири у відповідності до ст. 210 ЦК України зазначалась і у самому тексті договору, підписаного сторонами, у тому числі і ОСОБА_6, як покупцем.
Розглядаючи справу, суд також не звернув уваги на те, що Закон України від 11.02.2010 року „Про внесення змін до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів", яким ч.3 ст. 640 ЦК України викладено в редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з ч.2 ст. 657 ЦК України виключено слова „та державної реєстрації", набрав чинності з 01 січня 2013 року. Отже лише з цього часу, а не на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачено державної реєстрації правочину, якщо в договорі не передбачено інше, а право на нерухоме майно та його обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Враховуючи , що відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотньої дії у часі, крім випадків, коли вони пом"якшують або скасовують цивільну відповідальність, то правові норми, якими скасовується обов"язок здійснювати державну реєстрацію відповідного договору купівлі-продажу після його нотаріального посвідчення, на спірних правовідносин, які виникли до набрання цими нормами чинності, не поширюються.
Зважаючи на викладене, колегія приходить до висновку, що припущені судом порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.
Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2013 року по даній справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: