09 жовтня 2013 року Справа № 910/3458/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіКорсака В.А.
суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.
розглянувши матеріали касаційної скарги заступника прокурора міста Києва
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.07.2013
у справі № 910/3458/13 господарського суду м. Києва
за позовомзаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1. Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), 2. Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)
до Київської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр "Дружба-Орбіта"
провизнання недійсним пункту рішення та договору
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивача-1Фрідман О.О.
- - позивача-2Гудзь В.В.
- - відповідача-1Дорошенко О.С.
- - відповідача-2Ткаченко В.М.
- - Генеральної прокуратури УкраїниКозакова І.М.
В лютому 2013 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр "Дружба-Орбіта, а якій просив суд: 1. Відновити строк позовної давності; 2. Визнати недійсним пункт 13 додатку № 4 до рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 62/723 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки" в частині включення нежилих приміщень загальною площею 103,0 кв. м по вул. Хрещатик, 25, літ. А у м. Києві до переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва та підлягають приватизації; 3. Визнати недійсним договір № 386 купівлі-продажу нежилих приміщень загальною площею 91,4 кв. м по вул. Хрещатик, 25, літ. А у м. Києві (далі - об'єкт приватизації), який укладено 28.12.2007 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва та товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр "Дружба-Орбіта".
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2013 (суддя Цюкало Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 (у складі головуючого Смірнової Л.Г., суддів: Іоннікової І.А., Гончарова С.А.) у справі № 910/3458/13 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр "Дружба-Орбіта" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Київська міська рада не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що прокуратурою міста Києва було проведено перевірку законності приватизації нежитлових приміщень площею 103, 00 кв.м. по вул. Хрещатик, 25 літ. "А" у м. Києві.
За результатом проведення цієї перевірки встановлено, що рішенням Київської міської ради від 08.02.2007 № 62/723 затверджено Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки та включено до переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації Головним управлінням комунальної власності м. Києва (додаток 4 до рішення Київради від 08.02.2007 № 62/723), нежитлові приміщення по вул. Хрещатик, 25 літ. "А" у м. Києві загальною площею 103, 00 кв.м. (пункт 13 цього Переліку, об'єкти групи "А", спосіб приватизації - викуп) (а. с. 23-24).
25.06.2007 Головним Управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради було затверджено висновок стосовно приватизації нежитлових приміщень у будинку № 25 літ. "А" на вул. Хрещатик. Відповідно до цього висновку Головне Управління охорони культурної спадщини не заперечує проти приватизації зазначених приміщень товариством з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр "Дружба-Орбіта" у відповідності до діючого законодавства (а. с. 17-18).
28.12.2007 між Головним управлінням комунальної власності міста Києва та товариством з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр "Дружба-Орбіта" було укладено договір купівлі-продажу зазначених приміщень № 386 (а. с. 13-16).
В своєму позові прокурор послався на те, що вказане рішення Київради в частині приватизації нежилих приміщень загальною площею 103, 00 кв.м. по вул. Хрещатик, 25 літ. "А" у м. Києві та договір купівлі-продажу цих приміщень суперечать вимогам діючого законодавства, оскільки предметом цього рішення та договору є пам'ятник архітектури місцевого значення, який не підлягає приватизації.
В обґрунтування своїх вимог прокурор послався на положення Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про Державну програму приватизації державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини". Матеріально-правовою підставою позову прокурор обрав статті 203, 215 Цивільного кодексу України.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, враховуючи наступне.
Під час виникнення спірних правовідносин, приватизація спірного майна здійснювалась, у тому числі, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про Державну програму приватизації", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. При цьому, в силу приписів статті 2 цього Закону одним з принципів приватизації є застосування переважно конкурентних способів приватизації.
Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу встановлює Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, діючій на час виникнення спірних відносин) об'єктом малої приватизації у тому числі є окреме індивідуально визначене майно.
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, діючій на час виникнення спірних відносин) визначено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом викупу чи продажу на аукціоні, за конкурсом.
За приписами статей 7, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків об'єктів, що підлягають приватизації певним способом, та подальше укладення договору купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.
Згідно пункту 2 частини 5 статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" відмова у приватизації можлива у випадку законодавчо встановленого обмеження на приватизацію пам'яток культурної спадщини.
Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" було введено заборону на приватизацію пам'яток культурної спадщини на період до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
Щодо посилання прокурора про те, що спірний об'єкт внесено до переліку пам'ятників архітектури місцевого значення, у зв'язку з чим, розповсюджується заборона його приватизації відповідно до Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", слід зазначити наступне.
За змістом пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 16.12.2004 об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" до вирішення питання про їх включення (не включення) до Державного реєстру нерухомих пам'яток вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.
Статтею 16 Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" встановлено, що пам'ятки історії та культури, незалежно від того, в чиїй власності вони перебувають, підлягають державному облікові. Відповідно до Закону СРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" державний облік пам'яток історії та культури здійснюється в порядку, який визначається Радою Міністрів СРСР.
На підставі Закону СРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" та "Положення про охорону та використання пам'яток історії та культури", затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 16.09.1982 №865, наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 затверджено Інструкцію про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії та культури. До Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії та культури було внесено зміни наказом Міністерства культури та мистецтв України, Державного комітету України з будівництва та архітектури від 13.05.2004 № 295/104, відповідно до яких вирішено не застосовувати додатки 3, 4 (Облікова картка, Паспорт) до вказаної Інструкції у зв'язку із затвердженням форм облікової картки та паспорта об'єкта культурної спадщини на виконання п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України 27.12.2001 № 1760 "Про затвердження Порядку визначення категорії пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України".
Пунктом 20 Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії та культури встановлено, що нововиявлений об'єкт, що становить культурну цінність, визнається пам'яткою історії та культури шляхом внесення у відповідний державний список нерухомих пам'яток в залежності від виду та категорії охорони пам'ятки.
В пункті 21 Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії та культури зазначено, що державні списки нерухомих пам'яток історії та культури є основним документом державного обліку та охорони пам'яток. Включені до них об'єкти визнаються пам'ятками історії та культури визначеного виду та категорії охорони. Державні списки нерухомих пам'яток складаються за категоріями та видами пам'яток відповідно до Додатків №6 та №7. Додатком №6 до вказаної Інструкції встановлено форму Державного списку нерухомих пам'яток місцевого значення.
Згідно з пунктом 13 "Положення про охорону та використання пам'яток історії та культури", затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 16.09.1982 № 865, пункту 9 Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії та культури державний облік пам'яток історії та культури включає: виявлення, дослідження пам'яток, визначення їх історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності, фіксацію та вивчення, складання облікової документації, ведення державних списків нерухомих пам'яток.
Пунктом 10 Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії та культури передбачено, що документи державного обліку пам'яток історії та культури підлягають обов'язковому зберіганню. Додатком 1 до вказаної Інструкції встановлено перелік обов'язкової документації, що супроводжує державний облік пам'яток, яка складається в кількох екземплярах та підлягає зберіганню в державних органах охорони пам'яток історії та культури, а саме: оригінал державних списків нерухомих пам'яток історії та культури місцевого значення, списки облікові картки пам'яток, паспорта пам'яток, картки негативних фондів, картки обмірних фондів, бібліографія, охоронні договори та зобов'язання, акти технічного стану пам'ятки, інвентаризаційні описи цінних фрагментів фасадів та інтер'єрів пам'яток, карти-схеми розташування пам'яток, історико-архітектурні опорні плани, плани зон охорони, обмірні креслення, наукові звіти про проведені дослідні роботи.
Крім того, згідно з пунктом 1 статті 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки. Стаття 1 зазначеного Закону надає визначення пам'ятки як об'єкта культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону. Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що Закон Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" втратив чинність. Пам'ятками відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" визнаються лише об'єкти, включені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Отже, для категорії об'єктів, вказаної у пункті 3 Прикінцевих положень передбачено загальний порядок реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1760 від 27.12.2001 затверджено Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України яким встановлено, що об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об'єктів місцевого значення (пункт 1 Порядку).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний об'єкт нерухомості до Державного реєстру нерухомих пам'яток України не занесений. Доказів в спростування зазначеного сторонами до матеріалів справи не подані.
В той же час, законодавчих заборон чи обмежень щодо приватизації об'єктів культурної спадщини місцевого значення законодавство України не містить, а тому дія Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки спірні нежилі приміщення не є об'єктом культурної спадщини.
Посилання прокурора на зміну профілю діяльності спірного об'єкта не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій. В спірному договорі не зазначено профіль його діяльності як закладу культури.
На думку колегії суддів, встановивши зазначені обставини на підставі сукупності поданих доказів, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Щодо висновків судів попередніх інстанцій в частині застосування позовної давності, слід зазначити наступне.
В пункті 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що права або інтереси позивачів не порушені, що є підставою для відмови у позові по суті. При цьому, застосування позовної давності, в даному випадку, не відповідає вимогам пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013.
Зазначене порушення не призвело до прийняття неправильного рішення по суті.
За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 у справі № 910/3458/13 залишити без змін.
Головуючий суддя В.А. Корсак
С у д д і М.В. Данилова
Т.Б. Данилова