08 жовтня 2013 року Справа № 904/2686/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіМалетича М.М.,
суддів:Круглікової К.С. (доповідача),
Мамонтової О.М.
розглянувши касаційну скаргу
Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2013 року
у справі№ 904/2686/13 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомМіністерства оборони України
доПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
Товариство з обмеженою відповідальністю "БаДМ"
простягнення 62 633, 84 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Ганкевич О.Ю.,
відповідача: Пушкарьова Н.В.,
третьої особи: не з'явився,
У квітні 2013 року Міністерство оборони України звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" суми 62 633 грн. 84 коп. заборгованості за гарантією виконання № G0912/9910 від 12.09.2012р., виданою відповідачем на забезпечення виконання зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "БаДМ" за договором №249/5/12 про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти від 13.09.2012р., укладеного між позивачем та третьою особою.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2013р. у справі №904/2686/13, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2013р., позов Міністерства оборони України задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Міністерства оборони України суму 62 633, 84 грн. заборгованості, 1 720,50 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2013р. та рішення місцевого господарського суду від 03.06.2013р. скасувати, прийняти нове рішення яким у задоволенні позову відмовити.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 13.09.2012р. між Міністерством оборони України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БаДМ" (Учасник), як переможцем тендерних торгів, був укладений договір №249/5/12 про закупівлю товарів за державні кошти. Відповідно до умов укладеного договору Учасник зобов'язався у 2012 році поставити Замовнику лікарські препарати зазначені у специфікації (препарати лікарські, які діють на респіраторну систему, проти паразитарні засоби та засоби, що діють на органи чуття), а Замовник зобов'язався прийняти товар та оплатити його в асортименті, кількості, у строк та за цінами наведеними в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
На виконання п.4.1 розділу VI Документації конкурсних кредиторів, затвердженої протоколом засідання комітету з конкурсних торгів Міністерства оборони України від 20.07.2012р. №75/155/1, третьою особою забезпечено виконання своїх зобов'язань за договором у формі банківської гарантії №G0612/9910 від 12.09.2012р. на суму 62 633,84 грн., виданої ПАТ КБ "Приватбанк".
У зв'язку з порушенням ТОВ "БаДМ" умов договору щодо поставки товару, Міністерство оборони своїм листом від 25.12.2012р. №249/5/6906 звернулося до відповідача з вимогою про сплату суми обумовленої положеннями гарантії.
Відповідачем відмовлено у задоволенні вимоги про сплату гарантії з посиланням на те, що звернення вчинено після спливу строку дії гарантії, а також у зв'язку із не наданням позивачем копій документів в підтвердження невиконання ТОВ "БаДМ" умов договору.
З вимогою про стягнення з відповідача в примусовому порядку банківської гарантії за неналежне виконання зобов'язань за договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ "БаДМ", позивач звернувся до господарського суду.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до положень ч.1 ст.565 ЦК України, якою встановлено виключний перелік підстав для відмови гарантом у задоволенні вимог кредитора, відсутні правові підстави для відмови позивачу у виплаті гарантійних коштів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу положень ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами і підлягає виконанню у встановлений у зобов'язанні строк; одностороння відмова або зміна умов договору не допускається.
З матеріалів справ вбачається, що договором № 249/5/12 від 13.09.2012р., укладеним між позивачем та третьою особою, був обумовлений кінцевий термін поставки продукції - 20 грудня 2012 року. Станом на вказану дату зобов'язання за договором третьою особою в повному обсязі виконані не були; внаслідок відсутності задекларованих цін на препарат Діакарб, ТОВ "БаДМ" поставку останнього Міністерства оборони України в порушення умов договору не забезпечило.
Належне виконання зобов'язань ТОВ "БаДМ" було забезпечено банківською гарантією №G0612/9910 від 12.09.2012р. Термін дії гарантії встановлений до 31.12.2012р.
Відповідно до умов зазначеної гарантії Банк взяв на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання виплатити Замовнику суму в українських гривнях, що не перевищує 62 633,84 грн. у випадку неналежного виконання Учасником обов'язків за договором.
Відповідно до вимог ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з ч. 1 ст. 563 ЦК України гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
За приписами п. 2 глави 4 розділу ІІ Положення про порядок здійснення банком операцій з гарантіями в національній та іноземній валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. №639 одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії. Сплата за вимогою/повідомленням коштів бенефіціару за гарантією здійснюється банком-гарантом (резидентом) на умовах і в строки, передбачені гарантією для оплати вимоги/повідомлення, та згідно з інструкціями і реквізитами, зазначеними в тексті гарантії та/або у вимозі/повідомленні, отриманими від бенефіціара/банку бенефіціара або іншого банку.
При цьому, відповідно до вимог ст. 565 ЦК України гарант має право відмовитись від задоволення вимог кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантом після закінчення строку гарантії.
На підставі листа ТОВ "БаДМ" за №256 від 29.11.2012р. позивач у встановлених порядку та строки звернувся до гаранта (ПАТ КБ "Приватбанк") з вимогою щодо сплати суми, обумовленої умовами гарантії.
У задоволенні вимог позивача відповідач відмовив, з посиланням на відсутність документів, що посвідчують неналежне виконання договору третьою особою та на отримання письмових вимог позивача після закінчення строку гарантії.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій щодо дотримання позивачем усіх вимог, передбачених чинним законодавством для отримання гарантії, а саме: надання необхідного пакету документів та звернення до банку в межах строку дії гарантії. Матеріалами справи посвідчується надання відповідачу та отримання ним наступних документів: копії заявки на постачання продукції, копії специфікації, копії листа ТОВ "БаДМ" з повідомленням про відсутність задекларованих цін на препарати Діакарб та Ацелізин, копія гарантії виконання договору.
Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначений пакет документів в силу норм цивільного законодавства та Положення Національного банку України "Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах" від 15.12.2004р. №639 є повним, належним та достатнім для виконання зобов'язань за гарантією.
Посилання скаржника на отримання письмових вимог позивача після закінчення строку гарантії не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається: строк гарантії встановлений до 31.12.2012р.; з вимогою/повідомленням про сплату коштів за гарантією позивач звернувся до відповідача 27.12.2012р., що посвідчується відповідними відмітками установи зв'язку; вказану вимогу відповідач отримав 03.01.2013р.
Відповідно до п. 2 глави 4 розділу ІІ Положення Національного банку України "Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах" одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.
Спосіб одержання вимоги/повідомлення, рівно як і спосіб її подачі умовами гарантії не визначено. Відтак місцевим судом, підставно застосований загальний порядок визначення та обчислення строків, передбачений ч. 2 ст. 255 Цивільного кодексу, відповідно до якого письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Розбіжності номерів гарантії (у договорі зазначений номер гарантії №G-0612/9910, у гарантії виконання - №G-0912/9910) не є достатньою правовою підставою для скасування рішення суду, оскільки системний аналіз договору та гарантії виконання (дата, вид, умови, сума) дає підстави для висновку, що спірна гарантія надавалася на забезпечення саме договору №249/5/12від 13.09.2012р. Окрім того, в листуванні з позивачем відповідач визнав надання саме гарантії №G-0912/9910.
Крім того, умови гарантії виконання, надані відповідачем, не містять переліку випадків, які б виключали гарантійні виплати.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Таким чином, попередні судові інстанції надали належну оцінку вказаним доказам, а відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2013р., ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2013 року у справі №904/2686/13 - без змін.
ГоловуючийМ. Малетич
Судді:К. Круглікова
О. Мамонтова