07 жовтня 2013 року Справа № 5015/2861/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Гольцової Л.А.
Євсікова О.О.
за участю представників:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: Плесканки О.В., дов. № б/н від 28.05.2012 року;
Третьої особи: Зайця О.В., дов. № 467 від 21.08.2013 року;
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 року
у справі № 5015/2861/12 господарського суду Львівської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - акціонерного товариства "Український інноваційний банк"
про визнання недійсним договору
У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс", просило визнати недійсним договір № 31/16 від 20.02.2008 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" та товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс" (т. 1, а.с. 3-4).
Позовні вимоги мотивовано посиланням на ст. ст. 210, 220, 638, 640, 657 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 28.02.2013 року (головуючий Долінська О.З., судді Козак І.Б., Станько Л.Л.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 року (головуючий Зварич О.В., судді Гриців В.М., Данко Л.С.) (т. 2, а.с. 94-100) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 23-29).
Оскаржені судові акти мотивовано тим, що права та інтереси позивача оспорюваним договором не порушено.
Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило змінити мотивувальні частини оскаржених судових актів та відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у касаційній скарзі (т. 2, а.с. 111-113).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.09.2013 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.10.2013 року (т. 2, а.с. 109-110).
Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати № 02-05/787 від 04.10.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Гольцова Л.А., Євсіков О.О.
У судове засідання 07.10.2013 року представник позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал".
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс", третьої особи - акціонерного товариства "Український інноваційний банк", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.03.2007 року між акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" було укладено кредитний договір № 70069 про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії (т. 1, а.с.25-32).
У подальшому до кредитного договору № 70069 від 19.03.2007 року було укладено 8 додаткових договорів (т. 1, а.с. 34-46).
Для забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору 16.07.2007 року між акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 935, до якого вносилися зміни додатковими договорами № 1 від 11.09.2007 року та № 2 від 26.11.2007 року (т. 1, а.с.18-24).
Згідно п. 1.2 договору застави (з наступними змінами) для забезпечення повного і належного виконання заставодавцем взятих на себе згідно з кредитним договором зобов'язань, заставодавець передає заставодержателеві в заставу майно, а саме: будівельні матеріали, з яких побудовано незавершений будівництвом житловий будинок готовністю - 87%, що знаходиться по вул. Стебнецькій, 21 в м. Трускавець Львівської області, а також всі майбутні покращення та добудови. У разі невиконання або неналежного виконання застоводавцем зобов'язань за кредитним договором у тому числі у випадку прострочення чергових платежів чи/та невідшкодування витрат, передбачених п. 1.2 даного договору, застоводержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави (п. 6.1 договору застави).
У зв'язку з невиконанням заставодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором заставодержатель та заставодавець домовились врегулювати свої відносини щодо звернення стягнення на предмет застави у позасудовий спосіб шляхом передачі права власності заставодержателю на предмет застави та 14.10.2011 року уклали договір про задоволення вимог заставодержателя, за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання за кредитним договором передав наступне майно: будівельні матеріали, з яких побудовано незавершений будівництвом чотирьохповерховий 36-квартирний житловий будинок, розташований по вул. Стебницькій, 21 в м. Трускавець Львівської обл., а також всі майбутні покращення та добудови, зроблені заставодавцем при будівництві та інших роботах, а також при завершені будівництва предмета застави з ступенем готовності 100% та введення його в експлуатацію. Заставодавець передає заставодержателю майнові права (право на реєстрацію права власності на квартири та саме право власності на них) на нереалізовані та завершені будівництвом квартири (готовність 100%), а саме: квартири № № 8, 15, 16, 17, 23, 25 по вул. Данилишиних, 59 в м.Трускавець Львівської області (т. 1, а.с. 16-17).
Договір про задоволення вимог заставодержателя від 14.10.2011 року посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 5017.
17.10.2011 року заставодавець та заставодержатель підписали акт прийому-передачі приміщень до договору про задоволення вимог заставодержателя від 14.10.2011 року, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал" здало, а публічне акціонерне товариство "Укрінбанк", яке є правонаступником акціонерного товариства "Український інноваційний банк", прийняло майнові права (право на реєстрацію права власності на квартири та саме право власності на них) на нереалізовані та завершені будівництвом квартири (готовність 100%), а саме: квартири № № 8, 15, 16, 17, 23, 25 по вул. Данилишиних, 59 в м. Трускавець Львівської області (т. 1, а.с. 169).
Рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 21.06.2012 року № 148 оформлено право власності на квартири № № 8, 15, 16, 17, 23, 24, 25 у житловому будинку по вул. Данилишиних, 59 в м. Трускавець за товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс", на підставі якого останньому видано свідоцтва на право власності на нерухоме майно (квартири) (т. 1, а.с. 67, 123-134).
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 20.02.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" (надалі - сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс" (надалі - сторона-2) було укладено договір № 31/16, відповідно до умов якого сторони зобов'язались в обумовлений п. 6.1 цього договору строк вчинити всі необхідні дії відносно набуття стороною-2 нерухомого майна на умовах і в порядку, визначених цим договором (т. 1, а.с. 11-14).
Відповідно до п. 1.2 договору № 31/16 нерухомим майном є квартири за номерами 8, 15, 16, 17, 23, 24, 25 у будинку № 21 по вулиці Стебницькій в місті Трускавець Львівської області.
Згідно п. 1.3 договору № 31/16 продавець гарантує і готовий нести відповідальність, передбачену цим договором та законодавством України, що квартири на момент укладення договору належать стороні-1 та будуть передані у власність стороні-2 після здачі житлового будинку в експлуатацію та є вільними від права проживання у них третіх осіб.
Пунктом 2.1 договору № 31/16 передбачено, що сторона-1 згодна передати, сторона-2 згодна набути у власність обумовлені квартири за ціною 3 274 263,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 20%).
Відповідно до п. 2.3 договору № 31/16 повний розрахунок за обумовлені квартири повинен бути проведений до моменту підписання між сторонами акта прийому-передачі квартири у готівковій чи безготівковій формі, у тому числі шляхом видачі векселів на вказану суму з наступним погашенням чи шляхом застосування інших видів взаєморозрахунків, передбачених чинним законодавством України.
Згідно п. 3.1 договору № 31/16 сторона-1 зобов'язується забезпечити будівництво житлового будинку, в якому знаходяться обумовлені квартири, згідно даного договору та забезпечити вчасний ввід об'єкта в експлуатацію у 1 кварталі 2008 року. Після завершення будівництва та здачі житлового будинку державній комісії та здійснення повного розрахунку стороною-2 згідно даного договору передати останній обумовлені квартири за актом прийому-передачі, вчинити всі необхідні дії для оформлення права власності та надати стороні-2 правовстановлюючі документи на квартири (свідоцтво на право власності, видане виконавчим комітетом Трускавецької міської ради).
Пунктом 4.1.2 договору № 31/16 сторона-2 зобов'язана оплатити повну ціну квартир до моменту підписання акта прийому-передачі обумовлених квартир.
У розділі 6 договору № 31/16 передбачено, що за домовленістю сторін укладення та підписання акта прийому-передачі обумовлених квартир здійснюватиметься після прийняття об'єкта нерухомості (житлового будинку) в експлуатацію державною комісією у 1 кварталі 2008 року. Сторона-1 зобовязана надати стороні-2 правовстановлюючі документи на обумовлену квартиру не пізніше 15-ти днів з дня підписання акта прийому-передачі за умови виконання п. 2.3 даного договору.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради № 60 від 27.02.2008 року "Про затвердження акта державної приймальної комісії" затверджено акт державної приймальної комісії по прийняттю в експлуатацію закінченого будівництвом 36 квартирного житлового будинку по вул. Данилишиних КП "Управління капітального будівництва" Дрогобицької міської ради та присвоєно новозбудованому житловому будинку поштову адресу вул. Данилишиних, 59 (т. 1, а.с. 190).
19.04.2011 року сторона-1 та сторона-2 підписали акт прийняття-передачі квартир, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал" передало, а товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс" прийняло квартири № № 8, 15, 16, 17, 23, 24, 25 по вул. Данилишиних, 59 (по генплану - Стебницька, 21) у м. Трускавець згідно договору № 31/16 від 20.02.2008 року (т. 1, а.с. 139).
Судами також встановлено, що рішенням господарського суду Львівської області від 18.09.2012 року у справі № 5015/2698/12 було відмовлено у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал" та товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" про визнання недійсним договору № 31/16 від 20.02.2008 року з тих підстав, що спірний договір (договір купівлі-продажу нерухомого майна) є неукладеним та таким, що не породжує для своїх сторін прав та обов'язків, оскільки не був нотаріально посвідченим та відсутня його державна реєстрація, а отже, не може бути визнаний недійсним (т. 1, а.с. 229-231).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Отже, доводи касаційної скарги про необхідність скасування судового акту у зв'язку з неправильною підставою відмови у позові відхиляються як такі, що суперечать загальним процесуальним нормам.
Так, не підлягає скасуванню судове рішення, якщо буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки господарського суду й не були належним чином обгрунтовані у мотивувальній частині рішення.
Посилання заявника касаційної скарги на неправильне застосування судами попередніх інстанцій ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є необгрунтованими, оскільки в якості преюдиції суди обрали саме встановлений рішенням господарського суду Львівської області факт про неукладеність договору № 31/16 від 20.02.2008 року, а не юридичну оцінку обставин справи.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що спірний договір не може бути неукладеним, оскільки виконувався сторонами.
Так, відповідно до абз. 4-6 п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).
Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно ст. 657 ЦК України (в редакції, чинній станом на 20.02.2008 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Частиною 3 ст. 640 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на 20.02.2008 року) передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Оскільки судами встановлено відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації оспорюваного договору, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку, що в силу положень ст. 210 Господарського кодексу України та ст. 640 Цивільного кодексу України договір № 31/16 від 20.02.2008 року не може бути визнаний недійсним.
Частиною 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 року у справі № 5015/2861/12 залишити без змін.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді: Л.А. Гольцова
О.О. Євсіков