08 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/16026/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області
та заяву Хмільницької міжрайонної прокуратури
про приєднання до касаційної скарги
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2010 року
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року
у справі № 2-а-4634/10/0270
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області,
Управління Державного казначейства у Хмільницькому районі та м. Хмільнику
про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (позивач) до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (відповідач-1) та Управління Державного казначейства у Хмільницькому районі та м. Хмільнику (відповідач-2) задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Хмільницької ОДПІ Вінницької області щодо ненадання УДК у Хмільницькому районі та м. Хмільнику висновків про відшкодування ФОП ОСОБА_3 бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 63 550,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_3 заборгованість з податку на додану вартість в розмірі 63 550,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_3 719,78 грн. та 3,40 грн. судових витрат.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач-1 оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, Хмільницька ОДПІ Вінницької області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2010 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року та направити справу на новий розгляд.
В заяві про приєднання до касаційної скарги Хмільницька міжрайонна прокуратура підтримує її вимоги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу та заяву прокуратури про приєднання до касаційної скарги слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем подано до Хмільницької ОДПІ Вінницької області декларації з податку на додану вартість за листопад 2009 року, грудень 2009 року, лютий 2010 року, квітень 2010 року, відповідно до яких сума податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_3, становить 71 978,00 грн.
В свою чергу, відповідачем-1 проведено ряд документальних невиїзних (камеральних) та позапланових виїзних перевірок з питань достовірності заявлених позивачем сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за відповідні звітні періоди, за результатами яких складено довідки № 1 від 18 січня 2010 року, № 2 від 19 лютого 2010 року, № 11-17-НОМЕР_1 від 21 травня 2010 року, № 12-17-НОМЕР_1 від 08 липня 2010 року.
Проведеними перевірками підтверджено заявлену ФОП ОСОБА_3 суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2009 року, грудень 2009 року, лютий 2010 року, квітень 2010 року в загальному розмірі 71 978,00 грн.
Проте, податковим органом висновок до органу державного казначейства із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету на рахунок позивача, в розмірі 63 550,00 грн. надано не було.
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.8 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) визначено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.
Підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.
Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Відповідно до підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.
Як встановлено судами, за результатами проведених перевірок контролюючим органом не приймались податкові повідомлення-рішення про зменшення ФОП ОСОБА_3 суми бюджетного відшкодування за листопад 2009 року, грудень 2009 року, лютий 2010 року, квітень 2010 року, а також підтверджено правомірність формування заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість в загальному розмірі 71 978,00 грн., в тому числі невідшкодованої на час розгляду справи судовими інстанціями в розмірі 63 550,00 грн.
А відтак, оскільки відповідачем-1, незважаючи на підтвердження заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість, не надано належним чином оформлений висновок органу державного казначейства, то позивач правомірно скористався своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення суми коштів з Державного бюджету України.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2010 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області та заяву Хмільницької міжрайонної прокуратури про приєднання до касаційної скарги відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2010 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.