08 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/11488/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року
у справі № 2-а-11533/10/2070
за позовом Національного наукового центру «Інститут метрології»
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року, адміністративний позов Національного наукового центру «Інститут метрології» (позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000491800/0 від 06 липня 2010 року, № 0000491800/1 від 26 липня 2010 року, № 0000491800/2 від 26 серпня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ННЦ «Інститут метрології» витрати із сплати судового збору в розмірі 3, 40 грн.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ННЦ «Інститут метрології» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпласт-1» за період січень - березень 2009 року, за результатами якої складено акт № 3763/18-010/02568325 від 21 червня 2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000491800/0 від 06 липня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 15 750,00 грн. (10 500,00 грн. - основний платіж, 5 250,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000491800/1 від 26 липня 2010 року та № 0000491800/2 від 26 серпня 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 10 500,00 грн. на підставі податкової накладної № 1095 від 12 січня 2009 року, виписаної на його адресу ТОВ «Будпласт-1», з підстав невідповідності суми нарахованого податкового кредиту сумі податкових зобов'язань контрагента.
Вказаний висновок контролюючим органом зроблено з огляду на невизнання органом державної податкової служби за місцем реєстрації ТОВ «Будпласт-1» поданих ним декларацій з податку на додану вартість за звітні податкові періоди з жовтня 2008 року по вересень 2009 року.
Також, відповідач вказував на відсутність у контрагента позивача основних фондів, а також в достатній кількості трудових та виробничих ресурсів.
Задовольняючи адміністративний позов в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних у ТОВ «Будпласт-1» робіт з доробки упаковки на сейсмодатчик СД-1, на підставі належним чином оформленої податкової накладної, виписаної на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.
Фактичне виконання договору підряду № 12/01 від 01 грудня 2008 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Будпласт-1», підтверджується дослідженими судами актом здачі-приймання робіт від 12 січня 2009 року та платіжними дорученнями.
При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від його господарських та виробничих можливостей, оскільки питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарської операції за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.