01 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/9260/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Борисенко І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області на постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.02.2010 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.05.2010 у справі № 2а-282/10 за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про стягнення щомісячної соціальної допомоги дітям війни, -
ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області (далі - відповідач, Управління ПФ) про визнання неправомірною відмови щодо виплати щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, зобов'язання здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, стягнення недоплаченої щомісячної соціальної державної допомоги до пенсії за 2006 - 2008 роки у розмірі 3 891,90 грн.
Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.02.2010, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.05.2010, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково: зобов'язано орган Пенсійного фонду здійснити перерахунок державної соціальної допомоги у вигляді надбавки до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком згідно з вимогами ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 включно та з 22.05.2008 по 31.12.2008 включно, та здійснити її виплату з урахуванням фактично виплаченої суми, в іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_5 має статус "дитина війни", що підтверджується пенсійним посвідченням, та перебуває на обліку в Управління ПФ.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни вона має право на державну соціальну підтримку, зокрема на підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Управлінням ПФ такі виплати у період 2006 - 2007 роки не провадились, а у 2008 році виплачені позивачу у меншому розмірі ніж це визначено Законом.
Так, згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла з 01.01.2006, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Законом України від 19.01.2006 № 3367-IV було внесено такі зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік": виключено п. 17 ст. 77, ст. 110 викладена в такій редакції: установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст. 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 01.01.2006 поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету".
Проте, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог ст. 10 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не приймалися.
Вказані положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не були визнані неконституційними, а тому суди правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог щодо нарахування щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006 рік.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" призупинено на 2007 рік, з урахуванням ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Подібні відносини склалися і у 2008 році, оскільки зміни до ст. 6 Закону, що внесені п. 41 розділу 2 Закону України від 28.12.2007 "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже спірні відносини з 09.07.2007 та з 22.05.2008 регулюються відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції закону, яка діяла з 01.01.2006.
Розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Так, станом на спірний період розмір мінімальної пенсії за віком визначений був лише ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування" і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з пп. 7 п. 2.2 ст. 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.
З урахуванням викладеного суди дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.12.2008 та здійснити відповідні виплати.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області відхилити.
Постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.02.2010 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.05.2010 у справі № 2а-282/10 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
І.В. Борисенко