24 вересня 2013 року м. Київ К/9991/17129/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Островича С.Е.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 у справі № 2а-12276/09/1570
за позовом Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія АСК"
про стягнення штрафних (фінансових) санкцій, -
Державна податкова інспекція звернулась до суду з позовом до Товариства про стягнення фінансових санкцій у сумі 14 708,80 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу.
У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач, заперечуючи проти касаційної скарги, просить залишити її без задоволення через необґрунтованість.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами встановлено, що передумовою звернення до суду Державної податкової інспекції про стягнення з Товариства фінансових санкцій була перевірка залу гральних автоматів, приміщення якого належить позивачу на правах оренди на підставі договору від 20.12.2008, за наслідками якої фахівцями податкової інспекції було складено акт від 18.07.2009, на підставі якого за встановлені у ході перевірки порушення ч. 1, ч. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" прийнято рішення від 07.08.2009 про застосування до відповідача фінансових санкцій у розмірі 14 708,80 грн.
Порушення ч. 1, ч. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, встановлені у ході перевірки Товариства, полягали у реалізації барменом ОСОБА_4 алкогольних напоїв та тютюнових виробів на загальну суму 1 320,00 грн. без застосування РРО, без наявних ліцензій на роздрібну торгівлю підакцизними товарами та у веденні з порушенням встановленого порядку обліку товарів (алкогольних та тютюнових виробів) за місцем реалізації та зберігання на суму 4 054,40 грн.
Суть спірних правовідносин у цій справі полягає у правомірності стягнення фінансових санкцій у розмірі 14 708,80 грн. внаслідок правомірності застосування останніх.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що контролюючий орган ухвалюючи рішення про застосування фінансових санкцій не врахував обставини відносно того, що Товариство діяльність з реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, за порушення обліку яких за місцем реалізації та реалізацію яких без застосування РРО контролюючим органом було застосовано фінансові санкції, не здійснювало, оскільки така діяльність здійснювалась іншим суб'єктом господарювання ОСОБА_5 на підставі Ліцензії РУ Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області (серії АГ № 022765 від 27.02.2009) з терміном дії до 01.03.2010 у межах однієї торгової площі з Товариством, частину якої (40 м 2) останнім відповідно до умов договору суборенди від 15.01.2009 передано в суборенду ОСОБА_5 для здійснення підприємницької діяльності.
При цьому, доводи позивача щодо прийняття участі у перевірці працівника Товариства бармена ОСОБА_4 судами відхилено, оскільки вказана особа у трудових відносинах з Товариством не знаходилася, ані головний офіс Товариства, ані філія не допускали та не уповноважували ОСОБА_4 здійснювати будь - який вид діяльності від імені Товариства, а копії медичної книжки, яка, за твердженням позивача, була завірена печаткою Товариства, на підставі якої під час перевірки було встановлено особу ОСОБА_4, надано не було. Також судами встановлено, що згідно наданих ОСОБА_4 свідчень у рамках кримінальної справи № 144-2643, порушеної прокуратурою за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 203 Кримінального кодексу України, вбачається, що вказівки здійснювати азартні ігри їй надавав ОСОБА_6, який ще у червні 2009 року був звільнений з посади адміністратора Товариства, окрім нього ніхто з посадових осіб Товариства не уповноважував її здійснювати вказані послуги. Крім того, у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні" діяльність Товариства з організації азартних ігор була припинена 25.06.2009. З цих підстав договір оренди нерухомого майна від 20.12.2008 було припинено 01.07.2009 на підставі договору про припинення договору оренди, за умови звільнення орендованого приміщення та приведення його у відповідний стан до 01.09.2009, а ігрові автомати передано на зберігання гр. ОСОБА_7 згідно договору зберігання матеріальних цінностей.
Тобто, вирішуючи спір у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що рішення про застосування фінансових санкцій у сумі 14 708,80 грн. було прийнято без дослідження всіх суттєвих обставин та без врахування фактичних даних господарської діяльності суб'єкта, що перевірявся.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано доказів того, що перевіряючими були прийняті будь - які заходи щодо з'ясування взаємовідносин між позивачем та ОСОБА_4, не з'ясовано, що у межах однієї торгової площі здійснює діяльність також інший суб'єкт господарювання, який реалізує підакцизні товари на підставі відповідної ліцензії, що встановлені порушення стосуються діяльності іншого суб'єкта господарювання, на перевірку якого органом податкової служби наказ та направлення не видавались.
Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, спричинили помилкові висновки про встановлені порушення, внаслідок чого оскаржуване рішення винесено з порушенням норм чинного податкового законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси відхилити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 у справі № 2а-12276/09/1570 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
С.Е. Острович