"12" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/61058/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український банк реконструкції та розвитку»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2010
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011
у справі № 2а-11954/09/2670
за позовом Публічного акціонерного товариства «Український банк реконструкції та розвитку»
до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва
про скасування податкових повідомлень-рішень
Публічне акціонерне товариство «Український банк реконструкції та розвитку» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (надалі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000052210/0 від 24.02.2009, № 0000052210/1 від 30.04.2009, № 0000052210/2 від 15.07.2009, № 0000052210/3 від 23.09.2009.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011, у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2009 за результатами планової виїзної перевірки позивача ДПІ у Подільському районі м. Києва було складено акт № 8/22-10/26520688, яким встановлено порушення пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 7.6.1 з урахуванням пп. пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, пп. 8.2.2 п. 8.2, п. 8.6 ст. 8, пп. 12.2.4 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 24.02.2009 № 0000052210/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 240058,00 грн., в тому числі штрафні санкції 123205,00 грн.
За результатами оскарження зазначеного повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва, ДПА у м Києві та ДПА України податкове повідомлення-рішення від 24.02.2009 №0000052210/0 було залишене без змін та винесено податкові повідомлення-рішення від 30.04.2009 № 0000052210/1, від 15.07.2009 № 0000052210/2, від 23.09.2009 № 0000052210/3.
Підставою для висновку ДПІ у Подільському районі міста Києва про порушення позивачем вимог пп. 7.6.1, пп. пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» стало не віднесення позивачем до складу валового доходу коштів у розмірі 454000,00 грн., що були отримані як різниця між ціною придбання та продажу облігацій ТОВ «ІБК «Адоніс».
Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Судами встановлено, що 05.07.2007 між позивачем та ТОВ «ІБК «Адоніс», від імені та за дорученням якого діяло ТОВ «Фінансист», було укладено договір № Д-03/2007; ВА-28-07/ЕА-027-05, за яким позивач купив у ТОВ «ІБК «Адоніс» облігації номінальною вартістю 429,25 грн. на загальну суму 7994000,00 грн.
Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 05.07.2007 № Д-04/2007, укладеного між позивачем та ТОВ «ІБК «Адоніс», вищезазначені облігації були продані ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку» на користь ТОВ «ІБК «Адоніс», при цьому їх вартість з урахуванням додаткового договору № Д-04/2007 від 15.11.2007 склала вже 8448000,00 грн.
Відповідно до п. 8 ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» розміщення емітентом власних цінних паперів не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами, а згідно з ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником. Таким чином, сторонами у вказаних правовідносинах є емітент та первинний власник, при цьому переходу права власності не відбувається, а здійснюється лише первинне набуття права власності.
Пунктом 1.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що операції з придбання облігацій ТОВ «ІБК «Адоніс» банком є прямою інвестицією, а не здійсненням витрат на придбання таких облігацій в розумінні пп. 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що під терміном витрати слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсацію їх вартості.
Згідно з пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.
Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.
Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.
Отже, колегія суддів погоджується із судами, що позивачем порушено вимоги пп. 7.6.1 з урахуванням пп. пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок не віднесення ним до складу валового доходу коштів у розмірі 454000,00 грн., що були отримані як різниця між ціною придбання та продажу облігацій ТОВ «ІБК «Адоніс».
Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат у 1-му кварталі 2007 року суми резерву, створеного під основну суму за борговими цінними паперами у розмірі 1079906,22 грн., то судами зазначено наступне.
Відповідно до Протоколу засідання кредитного комітету від 03.04.2007 № 2007/15 ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку» за результатами оцінки фінансового стану емітента на 01.01.2007 для ТОВ «Гра-відео ЛТД» було визначено наявність ризику цінних паперів-векселів, з огляду на що було сформовано станом на 01.01.2007 резерв в податковому обліку під операціями з векселями на продаж у розмірі 1079906,22 грн., що були віднесені до складу валових витрат товариства.
Згідно з пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону.
У пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі за консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно із законодавством.
Зі змісту наведеного положення випливає, що правовою підставою створення страхового резерву за переліченими кредитними операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та дозволеного овердрафту.
У пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону також передбачено необхідну ознаку боргових відносин як підстави формування страхового резерву, а саме можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат.
За відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам зазначеної норми, а отже є неправомірним.
Витрати на страхування ризиків від знецінення цінних паперів, тобто тих активів, які не мають фіксованої дохідності та не є об'єктом дебіторської заборгованості, не підпадають під дію зазначеного положення Закону.
Отже, суди дійшли вірно висновку, що включення позивачем до складу валових витрат сум страхового резерву для відшкодування своїх можливих втрат банку від знецінення цінних паперів, за якими немає дебіторської заборгованості, також є неправомірним.
Підставою для висновку відповідача про порушення позивачем вимог пп. 8.2.2 п. 8.2 пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» стало завищення суми амортизації за період з 01.10.2005 по 30.09.2008 на загальну суму 15269,00 грн. внаслідок віднесення позивачем блоку комунікаційного з'єднання до 2 групи основних фондів, маршрутизатора та джерела безперебійного живлення до 3 групи основних фондів, комутаторів до 4 групи основних фондів.
Згідно з пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди - це матеріальні цінності, що призначаються платником для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000,00 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 даного Закону основні фонди розподілено за групами.
Судами вірно зазначено, що до складу основних фондів першої групи відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційна мережа - це комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням, а під технічними засобами телекомунікацій розуміють обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж.
Таким чином, витрати на комунікаційне обладнання (комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення) та його підключення до телекомунікаційної мережі в податковому обліку відображаються як створення основних фондів групи 1 (передавальні пристрої) за умови їх використання в господарській діяльності платника податку.
Щодо неправомірності включення до складу валових витрат членських внесків у розмірі 7510,00 грн., що були перераховані 14.01.2008 позивачем Асоціації «УкрСВІФТ», то суди зазначили наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі по тексту - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.35.7 цієї статті.
Враховуючи те, що членські внески не є товарами (роботами, послугами), які придбаваються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а також враховуючи, що позивач окремо оплачував послуги Асоціації «УкрСВІФТ» зі здійснення платежів в іноземній валюті, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо недоцільності включення членських внесків до складу валових витрат.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український банк реконструкції та розвитку» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)О.І. Степашко
(підпис)М.О. Федоров