"05" вересня 2013 р. м. Київ К/800/40440/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Сінта-Сервіс»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013
у справі № 2а-17257/12/2670
за позовом Приватного підприємства «Сінта-Сервіс»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення
Приватне підприємство «Сінта-Сервіс» (далі по тексту - позивач, ПП «Сінта-Сервіс») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2012 №0000902260.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2013 позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт перевірки від 09.11.2012 №5142/22-621-33542869.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.3 ст. 200, ст. 54 Податкового кодексу України щодо безпідставного віднесення до податкового кредиту сум сплачених з придбання товарів (послуг) за господарськими операціями з контрагентами ТОВ «Інсатбуд», ТОВ «Адва Естей» та ТОВ «Мертенс», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами.
Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагентів позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень, технічного персоналу, тощо.
Також, відповідач вказував на те, що ТОВ «Інсатбуд», ТОВ «Адва Естей» та ТОВ «Мертенс» створено без наміру здійснення статутної діяльності та можливо використовувались для проведення незаконних фінансових операцій з конвертації безготівкових коштів в готівкові з метою їх подальшого привласнення або приховування від оподаткування. При цьому контролюючий орган посилався на відсутність вказаних суб'єктів господарювання за юридичною адресою.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.11.2012 №0000902260, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1221810,00 грн., з яких основний платіж - 1062488,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 159322,00 грн.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказані підприємства не було зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платників податку на додану вартість була анульована на момент складання податкових накладних. Також, відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про відсутність у контрагентів позивача умов для здійснення господарської операції (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.
Відмовляючи у задоволенні позову суд касаційної інстанції виходив з того, що надані позивачем документи первісного бухгалтерського обліку не дають можливості стверджувати про реальність здійснення господарських операцій за договорами укладеними між позивачем та контрагентами.
Колегія суддів не може погодитися із висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до положень пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу вимог п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України).
Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкової накладної контрагентом позивача), (далі по тексту - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Пунктом 4 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.
В силу п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.
Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).
Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Інсатбуд», ТОВ «Адва Естей» та ТОВ «Мертенс» підрядних робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.
Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими актами приймання виконаних підрядних робіт, податковими накладними та платіжними дорученнями.
При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Інсатбуд», ТОВ «Адва Естей» та ТОВ «Мертенс» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Отже, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2013 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 помилково.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2013.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Сінта-Сервіс» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2013.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров