10 жовтня 2013 року Справа № 5002-17/3536-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Воронцової Н.В.,
суддів Проценко О.І.,
Фенько Т.П.,
за участю представників сторін:
представник позивача: Зровка Іван Антонович, довіреність № 207/812д від 13.11.12р. - Міністерство оборони Російської Федерації;
представник позивача: Лаврентьєва Катерина Юріївна, довіреність № 212/945 від 30.01.13р. - Міністерство оборони Російської Федерації;
представник відповідача: Фоміних Сергій Сергійович, довіреність б/н від 02.06.13р. - ПП "Срібний щит";
представник відповідача: Вігурський Олег Леонідович, довіреність б/н від 13.03.12р. -ПП "Срібний щит";
представник третьої особи: Панна Олександр Олександрович, довіреність №267 від 05.07.13р. - Фонд державного майна України;
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Срібний щит" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лукачов С.О.) від 27.08.2013р. у справі №5002-17/3536-2011
за позовом Міністерства оборони Російської Федерації
до Приватного підприємства "Срібний щит"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонд державного майна України
про усунення перешкод в користуванні майном
Міністерство оборони Російської Федерації звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Приватного підприємства "Срібний щіт", у якій просить: зобов'язати відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні спірним майном, шляхом звільнення займаних відповідачем приміщень та майданчиків 3-го військового містечка, розташованих за адресою: АР Крим, м. Феодосія, вул. Руська (Свердлова), 2 (частина будівлі інвентарний № 9 (приміщення №№ 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 16) загальною площею 265,7 кв.м.; будівлі інвентарний № 10 (всі приміщення) загальною площею 209,6 кв.м.; будівлі інвентарний № 11 (всі приміщення) загальною площею 161,3 кв.м. з майданчиком перед будівлею площею 135 кв.м.); розташованих по проспекту Айвазовського (Леніна) 17а, м. Феодосія (будівля інвентарний № 16 - повністю загальною площею 183 кв.м. з майданчиком перед будівлею площею 292,83 кв.м.
Ухвалою від 12.08.2013 р. суд прийняв заяву Міністерства оброни Російської Федерації про зміну підстав позову від 08.08.2013р. № 192-ю, у якій позивач просить зобов'язати Приватне підприємство "Срібний щит" усунути перешкоди в користуванні шляхом звільнення незаконно займаних ним приміщень та майданчиків 3-го воєнного містечка (АР Крим, м. Феодосія, вул. Русская, 2/вул. Галерейна, 6), а саме: частина будівлі інв. № 9 (нежитлова будова літер "В") (приміщення №№ 7,8,9,10,11,12,13,14,16) загальною площею 265,7 кв.м.; будівля інв. № 10 (нежитлова будова літер "А") (всі приміщення) загальною площею 209,6 кв.м.; будівля інв. № 11 (нежитлова будова літер "А1") (всі приміщення) загальною площею 161,3 кв.м. з майданчиком перед будовою площею 135 кв.м.); будівля інв. № 16 (нежитлова будова літер "М" - повністю загальною площею 183 кв.м. з майданчиком перед будовою площею 292,83 кв.м.
Рішенням господарського суду АР Крим від 27 серпня 2013 року у справі №5002-17/3536-2011 (суддя С. О. Лукачов) позов задоволений.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив із того, що відповідач протиправно займає і користується спірним майном, оскільки договір оренди №2 від 17.09.1999р. та додаткова угода №1 укладені Військовою частиною 09882, яка не є юридичною особою, а відтак в силу статті 48 ЦК Української РСР вказані угоди є недійсними. Також, суд першої інстанції відмовив відповідачу в застосування строку позовної давності, з тих підстав, що вона не поширюється на вимоги про усунення перешкод в здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, оскільки таке порушення є триваючим.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням у даній справі, Приватне підприємство "Срібний щіт" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Доводи апеляційної скарги зокрема мотивовані тим, що суд першої інстанції неповно дослідив усі обставини справи, оскільки ніякої домовленості між сторонами щодо припинення дії договору оренди №2 від 17.09.1999р., в зв'язку з укладенням договору від 15.09.2004р. не було, а тому договір від 17.09.1999р. продовжує діяти строком до 17.09.2017р. та ці факти є приюдиційними в розумінні статті 35 ГПК України, так як встановлені в постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.06.2006р. у справі №2-5/8841-2006.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2013 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Срібний щит" прийнято до провадження та призначено справу до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Воронцова Н. В., судді Проценко О. І., Котлярова О. Л.
У відзиві на апеляційну скаргу від 09.10.2013р. позивач зокрема посилається на те, що відповідач не представив жодних обґрунтованих доказів, які б свідчили про те, що він законно користується та розпоряджається спірним майном, оскільки договір оренди №2 від 17 вересня 1999р. і додаткова угода №1 були укладені не юридичною особою - Військовою частиною 09882, відтак вони є недійсними в силу ст. 48 ЦК УРСР. Крім того, судовим рішенням у справі №2-5/8841-2006 були встановлені обставини щодо факту строку дії договору, а не законності його укладення і дійсності.
В судовому засіданні, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги та скасуванні оспорюваного рішення суду першої інстанції.
Відповідач в свою чергу підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні, а також надав суду докази спрямування копії апеляційної скарги на адресу Юридичної служби Чорноморського флоту Російської Федерації.
Крім того, відповідач заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з необхідністю надання додаткових документів для розгляду справи, оскільки ним несвоєчасно була отримана ухвала суду про призначення скарги до розгляду.
Представник третьої особи також заперечував проти задоволення апеляційної скарги, полючись на законність рішення суду першої інстанції.
Судова колегія, розглянувши усне клопотання відповідача, не знайшла підстав для його задоволення, оскільки ухвала про прийняття його скарги до провадження від 26.09.2013р. була своєчасно направлена на адресу останнього, а саме 26.09.2013р., відтак у відповідача було достатньо часу на виконання вимог суду викладеній в ній та надання певних документів.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 17 вересня 1999 року між Військовою частиною 09882 (орендодавець) та Колективним підприємством "Срібний щит" (орендар) був укладений договір № 2 оренди нежитлових приміщень (т. 1 а.с. 18-19).
Згідно пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 666,15 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Феодосія, вул. Свердлова, буд. 2 і пр. Леніна, буд. 17-А (будівля №16) згідно доданої схеми для користування під підприємство загального значення по акту приймання - передачі, яка є невід'ємною частиною даного договору.
Площа земельної ділянка, де розташоване приміщення і прилегла до нього територія складає 0,1 га.
Строк оренди встановлюється з 17 вересня 1999 року по 17 вересня 2004 року (пункт 1.2).
Відповідно до розпорядження Феодосійського міського голови від 29.11.2001р. за №2916-р Колективне підприємство "Срібний щит" було реорганізовано в Приватне підприємство "Срібний щит".
17 вересня 1999 року між Військовою частиною № 09882 (орендодавець) та Приватним підприємством "Срібний щіт" (орендар), була укладена додаткова угода № 1 до договору оренди № 2 (т. 2 а. с. 95), відповідно до якої п. 4.5 договору викладено у наступній редакції: "У випадку належного виконання орендарем прийнятих по даному договору оренди зобов'язань, договір автоматично продовжується на строк до 17 вересня 2017 року".
Вважаючи, що зазначений договір № 2 оренди нежитлових приміщень від 17 вересня 1999 року та додаткова угода № 1 від 17 вересня 1999 року підписана Військовою частиною № 09882, яка не є юридичною особою, а тому ці угоди є недійсними в силу статті 48 ЦК УРСР, в зв'язку з чим відповідач незаконно займає спірні приміщення, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
При цьому, слід зазначити, що ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.09.2013р. від сторін у справі було витребувано план - схему до договору оренди № 2 від 17.09.1999р. Однак, позивач надав суду усні пояснення, що вказаної схеми взагалі не існує, в свою чергу відповідачем не спростовані такі твердження позивача.
Проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, в предмет доказування у даній справі входить встановлення протиправності дій відповідача, щодо порушення, невизнання чи оспорювання прав позивача на спірне майно та законності знаходження його в спірних приміщеннях.
Як вбачається зі змісту Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України вона укладена на 20 років, відлік яких ведеться з дати початку її тимчасового застосування, тобто до - 28 травня 2017 року.
Відповідно до ст. 2 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Українська Сторона передає Російській Стороні в оренду земельні ділянки і розміщені на них об'єкти берегової інфраструктури, а також акваторію бухт в м. Севастополі і Феодосійському порту, зазначені відповідно в додатках N2 і N3 та картах N1 і N2 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту.
Статтею 267 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що здавання наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою наймодавця, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції станом на 20.05.1999 р.), орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.
Як підставно встановлено місцевим господарським судом, додаткова угода № 1 до договору оренди № 2 укладена на строк більший ніж дія Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.
Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу Української РСР зазначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
У статті 2 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України зазначено, що військові частини Чорноморського флоту мають статус військових формувань, а не статус підприємств або господарських товариств.
Як свідчать матеріали справи, Військова частина № 09882, орендодавець за договором оренди №2 від 17.09.1999р. не є юридичною особою, що підтверджується наступними доказами: відповідь Військової частини 60110 № 52/1/1106 від 16.11.2009 р., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09.02.2010 р., відповідь Державного реєстратора виконавчого комітету Феодосійської міської ради вих. № 437 від 02.04.2012 р., витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02.04.2012 р. (а.с. 16-21).
З огляду на наведене, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду, що Військова частина 09882 - є військовим формуванням, а не юридичною особою, в зв'язку з чим остання не могла виступати самостійним суб'єктом цивільних правовідносин та бути стороною по договору оренди №2 від 17.09.1999р. і додаткової угоди до нього.
Також, відповідно до виписки з положення про 31 науково-випробувальний центр ВМФ начальник центру має право: діяти від імені Центру, представляти його у воєнних частинах, закладах, воєнно-учбових закладах, організаціях і на підприємствах Міністерства оборони, в закладах та організаціях інших міністерств та відомств СССР та вести з ними переписку у встановленому порядку; у межах наданих прав видавати накази по Центру, тобто даним положенням не передбачено права командира на укладення договору оренди та доповнень до нього (т. 2, а.с. 22).
Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво - або багатосторонніми (договори).
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, що договір оренди №2 від 17.09.1999 р. та додаткова угода №1 укладені не юридичною особою та підписані особою, яка не мала на це права, а відтак вони є недійсними в силу статті 48 Цивільного кодексу Української РСР.
Таким чином, відповідач безпідставно і неправомірно займає та використовує спірні нежитлові приміщення, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.
Відносно посилань відповідача на приюдиційність фактів встановлених в постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.06.2006р. у справі №2-5/8841-2006, відносно дії договору оренди №2 від 17.09.1999р., судова колегія зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Слід зазначити, що вказана норма статті в якості джерела, з якого можуть бути отримані факти, які не потребують доказування, зазначає рішення господарського суду, ухвалене у спорі між тими ж сторонами, які беруть участь у справі, що розглядається.
Проте, у справі №2-5/8841-2006 позивач - Міністерство Російської Федерації в особі 1998 Відділення морської інженерної служби Чорноморського лоту Російської Федерації звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "Серебряний щит", з позовом про зобов'язання його усунути перешкоди в користуванні приміщенням, шляхом звільнення приміщень від свого майна, передачі ключів та здати орендоване майно, що складається з вбудованих нежилих приміщень в будівлях інвентарні №№ 9, 10, 11, 16 загальною площею 427,83 кв.м. у військовому містечку № 3, зайнятих під розміщення готелю, офісу, двох кафе та магазину.
В даній справі позивачем виступає Міністерства оборони Російської Федерації та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонд державного майна України, тобто суб'єктивний склад сторін у справі №2-5/8841-2006 та справі №5002-22/3536-2011 не є тотожним, а відтак факти встановлені в постанові від 26.06.2006р. у справі №2-5/8841-2006 не є преюдиціальними в розумінні ст.35 ГПК України при розгляді даного спору.
Разом з тим, судова колегія також зазначає, що у справі №2-5/8841-2006 були встановлені факти щодо строку дії договору оренди №2 від 17.09.1999р., а не законності його укладення та дійсності, тоді як судом було встановлено його недійсність в силу статті 48 ЦК УРСР, з підстав укладення договору особою, яка не мала на це повноважень. Тобто, при розгляді справи №2-5/8841-2006 судом не надавалася оцінка відповідності вказаного договору вимогам діючого на час його укладення законодавства, а тільки досліджувалися обставини щодо строку дії договору, тобто часового терміну, який визначає дату початку і дату закінчення дії договору.
Крім того, у виконання вказівок викладених Вищим господарським судом України у постанові від 09.04.2013 р. у даній справі, якою справу направлено на новий розгляд, необхідно було з'ясувати обставини справи щодо відповідності переліку спірного майна тому індивідуально визначеному нерухомому майну, яке передано позивачеві за договором оренди № 2 від 17.09.1999 року.
Так, відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 666,15 м2, розташоване за адресою м. Феодосія, вул. Свердлова, буд. 2 та пр. Леніна, буд. 17 а (будівля № 16). Площа земельної ділянки, де розташоване приміщення та прилеглі до нього території складає 0,1 га.
Проте, відповідно до ситуаційної схеми воєнного містечка № 3 та плану будівлі, загальна площа будівлі № 16 складає - 183 кв.м. Крім того, як вбачається з матеріалів справи у воєнному містечку №3 відсутнє будь-яке приміщення, загальна площа якого складає 666,15 кв.м.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що в договорі вказано загальну площу нежитлового приміщення 666,15 кв.м. переданих в оренду, які фактично відсутні.
При цьому, як свідчить лист КП "Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" вих. № 01-2/641 від 15.07.2013 р. (т.3 а.с. 70), спірне майно відповідає наступним літерам комплексу нежитлових будов та споруд, розташованих по вул. Русская, 2/Галерейна, 6 в м. Феодосія:
- службове № 9 приміщення №7-16 - нежитлова будова літер "В" загальною площею 150,8 кв.м. (складається із приміщень: №1 - торговий зал пл. 19,1 кв.м., № 2- санвузол пл. 3,4 кв.м., нежитлового приміщення № 1-Н загальною площею 128,3 кв.м.) (зміна площі, у зв'язку переплануванням);
- службові №10,11 - нежитлові будови готелів літер "А" та літер "А1" загальною площею 384,0 кв.м. (зміни площі, у зв'язку з переплануванням);
- службове № 16 - нежитлові будови кафе літер "М" загальною площею 199,4 кв.м.
Додатково БТІ повідомляє, що нежитлова будова літер "М" значиться як самовільно збудована.
Згідно Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 р. спірне майно, яке використовує відповідач зазначено у Додатку N 3 даної угоди, пункт 2 "Об'єкти забезпечення 31 ВЦ", надано у користування позивачу.
Відповідно до ст. 1 Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, чорноморський флот Російської Федерації використовує зазначені у статтях 2 і 3 цієї Угоди об'єкти Чорноморського флоту в м. Севастополі та інші пункти базування і місця дислокації корабельного складу, авіації, берегових військ, об'єкти оперативного, бойового, технічного і тилового забезпечення на умовах та протягом строку дії Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28ч травня 1997 року та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року.
Згідно до ст. 3 Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 р., Чорноморський флот Російської Федерації використовує також такі пункти базування і місця дислокації: 31-й випробувальний центр з відповідними об'єктами забезпечення; аеродром Гвардійське з об'єктами забезпечення; військовий санаторій "Ялта" - у м. Ялта; 830-й пост зв'язку та ретрансляції в м. Ялта і 1001-й пункт високочастотного зв'язку в населеному пункті Прибережне Судацького району, порядок використання яких визначається окремою угодою між міністерствами оборони Сторін; 2436-й склад ракетного палива на станції Мамут.
Перелік і параметри зазначених об'єктів, пунктів базування і місць дислокації містяться в Додатку N 3, в даному переліку зазначено воєнне містечко № 3
Як вбачається з листа Фонду державного майна України від 22.01.2013 р. № 10-15-737 місцезнаходження майна воєнного містечка № 3 Чорноморського флоту Російської Федерації згідно з Угодою між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 р. визначено за адресою: АР Крим, м. Феодосія, вул. Галерейна, 6.
Крім того, згідно умов Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Російська Федерація сплачує плату за користування вищезазначеним майном.
Згідно ст. 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.
Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу України, речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). 2. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з даною статтею право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Так, у п. 7 інформаційного листа ВАСУ "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31.01.2001 р. Зазначається, що для подання негаторного позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки, достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними.
Статтею 41 Конституції України гарантується захист права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач протиправно займає та користується спірним майном, в зв'язку з чим підставно задовольнив позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні шляхом звільнення незаконно займаних відповідачем приміщень та майданчиків 3-го воєнного містечка.
Разом з тим, судова колегія також вважає вірним висновок місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності на звернення із даним позовом до суду, з тих підстав, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки таке порушення є триваючим.
Відносно твердження відповідача в апеляційній скарзі про необхідність повідомлення позивача про розгляд справи, як нерезидента, оскільки місцезнаходження останнього є Російська Федерація, тобто у порядку визначеному Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарського діяльності від 20.03.1992р. і Конвенції про вручення за кордоном судових і позасудових документів по цивільним і комерційних справах від 15.11.1965р., судова колегія зазначає наступне.
Так, згідно преамбули Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992р., уряди держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, уклали її виходячи з необхідності забезпечення всім господарюючим суб'єктам рівних можливостей для захисту своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статті 2 Угоди, для цілей цієї Угоди під господарюючими суб'єктами розуміються підприємства, їх об'єднання, організації будь-яких організаційно-правових форм, а також громадяни, які мають статус підприємця згідно із законодавством, що діє на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, та їх об'єднань.
Господарюючі суб'єкти кожної з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав користуються на території іншої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів, рівним із господарюючими суб'єктами цієї держави (стаття 3).
Слід зазначити, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі.
При цьому, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.
Водночас, згідно процесуального законодавства, розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є порушенням норм процесуального права, а саме порушення прав сторони на участь в розгляді справи.
Таким чином, важливим є факт повідомлення сторони про час та місце розгляду справи.
Так, дійсно як стверджує відповідач у своїй апеляційній скарзі, позивачем є нерезидент України - Міністерство оборони Російської Федерації, місцезнаходження якого: Російська Федерація, місто Москва, вул. Знаменка, 19.
Водночас, в матеріалах справи наявна заява представника Міністерства оборони Російської Федерації Тиглової К. Ю. від 05.09.2011р., в якій останній з ціллю своєчасного повідомлення позивача про розгляд справи та отримання усіх процесуальних документів, просить надсилати усю поштову кореспонденцію на адресу юридичного відділу Чорноморського флоту Російської Федерації: м. Севастополь, вул. Советская, 4 (а. с. 55, том 1).
Слід також зазначити, що в матеріалах справи наявна довіреність Міністра оборони Російської Федерації від 28.01.2011р. за №212/324, якою уповноважено Еліну Наталю Володимирівну, керівника Департаменту притензиційної і судово - правової роботи МО Російської Федерації на представлення інтересів Міністерства в судах.
Також, згідно довіреності від 24.07.2011р. за №212/5296 керівник Департаменту притензиційної і судово - правової роботи МО Російської Федерації Еліна Наталю Володимирівну уповноважила представляти інтереси Міністерства в судах головного юрисконсульта юридичної служби Чорноморського Флоту Тиглеву К. Ю. (а. с. 57, том 1).
Поряд з цим, в матеріалах справи наявні докази про отримання повноваженим представником позивача - Юридичною службою Чорноморського Флоту, усієї поштової кореспонденції суду, повноважний представник позивача користувався наданими йому процесуальним законодавством правами, брав участь в засіданнях суду.
Відтак, судами здійснювалося належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, шляхом направлення усієї поштової кореспонденції на адресу повноважного представника, та в зв'язку з тим, що місцезнаходженням останнього є держава Україна, місто Севастополь, відсутня необхідність застосування положень щодо повідомлення позивача в порядку визначеному Конвенцією про вручення за кордоном судових і позасудових документів по цивільним і комерційних справах від 15.11.1965р.
Таким чином, під час вирішення спору, місцевий господарським судом правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.
За наведених вище обставин, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду не знайшла законних підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, а тому залишає оспорюване рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 99, 101, 103 (пунктом 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Срібний щит" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.08.2013р. у справі №5002-17/3536-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.В. Воронцова
Судді О.І. Проценко
Т.П. Фенько