ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
08 жовтня 2013 року Справа № 913/1976/13
Провадження №2пд/913/1976/13
За позовом Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська», смт. Білоріченський Лутугінського району
до Державного підприємства «Луганськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахтоуправління «Луганське», с. Ювілейний, м. Луганськ
про визнання недійсним договору
Суддя Седляр О.О.,
Секретар судового засідання Берещенко Т.В.
у засіданні брали участь:
від позивача: Тарасенко О.І., довіреність б/н від 03.01.2013,
від відповідача: Щавінська Л.М., довіреність № 03/5-682 від 28.12.2012,
Обставини справи: позивачем заявлена вимога про визнання недійсним договору на користування електричною енергією № 22 від 01.01.2008 року.
Відповідач відзивом на позовну заяву від 03.09.2013 № 03-1365 позовні вимоги відхилив з підстав зазначених у ньому.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, надані позивачем та відповідачем докази, вислухавши представників сторін, суд дійшов наступного.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне:
01.01.2008, між Державним підприємством «Луганськвугілля» в особі в.о. відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Луганське» Гончаренко В.Я., який діяв на підставі Положення та довіреності № 03/5-587 від 24.12.2007 та Закритого акціонерного товариства «ГЗФ «Луганська» (правонаступником якого є позивач у справі), в особі директора Гарус В.К., який діяв на підставі Статуту було укладено договір на користування електричною енергією № 22 (далі - договір).
За умовами даного договору (п.1.1 ) Енергопостачальна організація (відповідач у справі) зобов'язався поставляти Споживачеві (позивач у справі) електричну енергію, а останній своєчасно оплачувати електричну енергію у строки та на умовах, встановлених цим договором (а.с. 7)
.
Позивач вважає, що даний договір є недійсним оскільки, на момент укладання договору довіреність на ім'я в.о. ВП «Шахтоуправління «Луганське» Гончаренко В.Я. № 03/5-587 від 24.12.2007 була недійсна, а тому він звернувся до суду з даним позовом та просить договір від 01.01.2008 № 22 на користування електричною енергією визнати недійсним на підставі ст.ст. 215,216 Цивільного кодексу України.
Встановивши фактичні обставини справи, повно та всебічно дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вислухавши присутніх в судових засіданнях під час судового розгляду справи представників сторін, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі було укладено договір на користування електричною енергією № 22 від 01.01.2008, який за своєю правовою природою є договором на відшкодування витрат пов'язаних з орендою майна ( саме витрат є електричної енергії) з додатком ( а.с. 7 та додаток а.с.51 ).
В підтвердження даного висновку в матеріалах справи міститься договір оренди від 02.03.2009 № 003184/09, укладений між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Луганській області та ЗАТ «ГЗФ «Луганська» (правонаступником якого є позивач у справі) та предметом якого є оренда нежитлового приміщення, яке перебуває на балансі ВП «Шахтоуправління «Луганське» ДП «Луганськвугілля» (а.с 131-134). Крім того, договір на постачання електричної енергії, укладений між ДП «Енерговугілля» та ДП «Луганськвугілля» від 23.10.2003 № 6 з переліком об'єктів, в якому зазначений ВП «Шахтоуправління «Луганське» (а.с. 91-94).
Аналізуючи дані договори, а також акти здачі-приймання робіт за період 2010-2012 роки (а.с. 53-86), які складені сторонами за договором на користування електричною енергією № 22 від 01.01.2008 та відомості щодо обсягів та вартості електричної енергії за цей же період (а.с. 95-130), які складені за договором на постачання електричної енергії від 23.10.2003 № 6, слід зазначити, що відповідач у справі за оспорюємим договором не був постачальником електричної енергії, а надавав лише умови щодо отримання позивачем електричної енергії, яку поставляло ДП «Енерговугілля» на умовах та за тарифами договору на постачання електричної енергії від 23.10.2003 № 6.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
Позивач не заперечує, що договір на користування електричною енергією № 22 від 01.01.2008 був укладений з відповідачем з ціллю відшкодування витрат відповідача, пов'язаних з наданням йому майна у оренду.
В обґрунтування визнання недійсним договору на користування електричною енергією № 22 від 01.01.2008, позивач посилається на вимоги ст. 207, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України стверджуючи, що на момент укладання даного договору довіреність на ім'я в.о. ВП «Шахтоуправління «Луганське» ДП «Луганськвугілля» Гончаренко В.Я. № 03/5-587 від 24.12.2007 була недійсна.
За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити вказаному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як встановлено приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно п.п. 3.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.
Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.
Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.
З матеріалів справи вбачається, що довіреність на ім'я в.о. ВП «Шахтоуправління «Луганське» Гончаренко В.Я. № 03/5-587 від 24.12.2007 була видана генеральним директором Державного підприємства «Луганськвугілля» та складена у відповідності до вимог діючого законодавства строком до 31.12.2008, тобто на момент укладання вона у встановленому законом порядку вона була дійсна та ніким не була визнана недійсною, а також не була скасована у порядку передбаченому нормами діючого законодавства. Позивачем не доведено суду підстав недійсності вказаної довіреності.
З урахуванням викладеного вище суд доходить висновку щодо необґрунтованості позовних вимог та відсутності правових підстав для визнання недійсним укладеного сторонами договору на користування електричною енергією № 22 від 01.01.2008 як такого, що вчинений з порушенням вимог закону.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню з віднесенням витрат зі сплати судового збору на позивача у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складення та підписання повного рішення - 14.10.2013.
Суддя О.О. Седляр