33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"07" жовтня 2013 р. Справа № 918/1219/13
Суддя Войтюк В.Р. розглянувши матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"
про стягнення заборгованості в сумі 541 996 грн. 20 коп.
Представники:
Від позивача: Данилевський О.М. дов. № 14-68 від 22.03.13 р.
Від відповідача : Янкевич Л.Д. дов. № 10/05 від 02.01.13 р.
У судовому засіданні 02 вересня 2013 року оголошено перерву.
СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" 451 663 грн. 50 коп. пені та 90 332 грн. 70 коп. 3 % річних.
У судовому засіданні 07 жовтня 2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 84/05-Н, укладеного 30 березня 2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством "Рівнегаз" відповідачу протягом березня 2012 року - грудня2012 року поставлено 254 866,965 тис. м3 природного газу на загальну суму 113 606 141 грн. 03 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання щодо оплати вартості отриманого газу виконав несвоєчасно, позивач, посилаючись на статті 526, 611, 625, Цивільного кодексу України та статті 193, 231 Господарського кодексу України просить суд стягнути з відповідача 451 663 грн. 50 коп. пені та 90 332 грн. 70 коп. 3 % річних. Проти зменшення розміру пені представник позивача заперечив.
02 вересня 2013 року через канцелярію суду надійшов відзив Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" на позовну заяву (а.с.76-79), в якому відповідач зазначає, що оплата по вказаному договору проведена повністю 26 лютого 2012 року. Пояснює, що несвоєчасна оплата по договору у ПАТ "Рівнегаз" виникла у зв'язку з простроченням оплати населенням за спожитий газ. У ПАТ "Рівнегаз" відсутня вина у прострочені оплати за поставлений природний газ і товариство не несе відповідальності за прострочення зобов'язання. Відповідач пояснює, що нараховуючи пеню за період з 01 травня 2012 року позивач виходить за межі шестимісячного строку за який може бути нарахована пеня. У зв'язку зі спливом позовної давності, на підставі ст.267 ЦКУкраїни просить застосувати строк позовної давності в частині стягнення пені.
Також відповідач зазначає у відзиві, що нарахування 3% річних проведено позивачем без врахування проплат, які проведені товариством. Враховуючи вищевикладене просить в задоволені позову відмовити.
01 жовтня 2013 року відповідач через канцелярію суду подав доповнення до відзиву у яких зазначає, що п.9.2. договору передбачено, що строк позовної давності для стягнення штрафів та пені встановлюється у 5 років. Вважає, що пеня яка нарахована позивачем підлягає уточненню так як позивач не враховує проплати які були проведені кожного поточного дня. Просить зменшити розмір нарахованої пені до 10 відсотків. Також відповідачем надано контррозрахунок 3% річних.
У судовому засіданні 07 жовтня 2013 року представник відповідача просив при прийняті рішення взяти до уваги контррозрахунок 3% річних зроблений товариством та зменшити розмір нарахованої пені до 10 відсотків.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30 березня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Публічне акціонерне товариство «Рівнегаз» (покупець) уклали договір № 84/05-Н на купівлю-продаж природного газу ( а.с.24-31).
За змістом п.1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню (п.1.2. договору).
Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток сторін.
Пунктом 3.4 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
На виконання умов договору позивач передав протягом березня 2012 року - грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ обсягом 254 866,965 тис. куб. м. на загальну суму 113 606 141 грн. 03 коп., що підтверджуються підписаними сторонами актами приймання - передачі природного газу від 30 червня 2012 року на суму 20 987 758 грн. 13 коп., від 30 квітня 2012 року на суму 12 809 833 грн. 91 коп., від 31 травня 2012 року на суму 4 093 576 грн. 76 коп., від 30 червня 2012 року на суму 3 551 985 грн. 61 коп., від 31 липня 2012 року на суму 3 507 152 грн. 24 коп., від 31 серпня 2012 року на суму 3 770 124 грн. 30 коп., від 30 вересня 2012 року на суму 4 500 953 грн. 14 коп., від 31 жовтня 2012 року на суму 11 324 740 грн. 72 коп., від 30 листопада 2012 року на суму 18 026 756 грн. 27 коп., від 31 грудня 2012 року на суму 31 033 259 грн. 95 коп. (а.с.32-41).
Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2. договору.
У п.6.2. договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 30-го числа наступного за місяцем поставки газу.
Судом встановлено, що відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому природного газу виконав несвоєчасно. Вказаний факт не заперечувався представником відповідача у судовому засіданні.
На момент подачі позову відповідачем в повному обсязі сплачено суму основного боргу, однак розрахунки за поставлений природний газ проводились невчасно.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, оплатив поставлений природний газ з порушенням строку оплати, який встановлений п. 6.2 договору, що не заперечується відповідачем.
У п.7.2. договору зазначено, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 та 6.2 цього договору відповідач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
В силу статті 259 ЦК України сторонам надано право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом .
У п.9.2. договору сторони зазначили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної суми заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11 в справі №07/238-10).
Водночас з наданого позивачем розрахунку пені та 3% річних, який міститься у матеріалах справи (а.с.17-23) вбачається, що останній здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України.
Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Суми заявлених до стягнення пені та 3% річних обчислені позивачем без врахування днів, в яких фактично мало місце часткове погашення відповідачем суми основного боргу по кожному спірному періоду.
Суд також не погоджується з розрахунком пені та трьох процентів річних, який наданий відповідачем (а.с. 118-123), оскільки вказаний розрахунок не є арифметично вірним.
Здійснивши перерахунок пені та 3 % річних суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 430 634 грн. 29 коп. та 85 856 грн. 84 коп. 3% річних.
Відповідно до вимог ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами:
письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;
поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд зазначає, що ПАТ «Рівнегаз» виконало свої зобов'язання по договору № 84/05-Н в повному обсязі, сплативши повністю вартість поставленого природного газу. Порушення строків оплати відповідачем були незначними, що свідчить про добросовісне відношення ПАТ «Рівнегаз» до виконання своїх договірних зобов'язань та зокрема оплата залежала від проведення оплати кінцевими споживачами, яким проводилась поставка природного газу відповідно до умов договору.
Постачання природного газу здійснюється населенню, а населення за поставлений природний газ проводить оплату на рахунок зі спеціальним режимом використання. Перерахування коштів з даного рахунку проводиться з врахуванням Алгоритму розподілу коштів затвердженого постановою НКРЕ.
Крім того, на підставі Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожитий газ та електроенергію» № 554-6 від 20.02.2003 року, населення, як кінцевий споживач, має право реструктуризовувати заборгованість строком до 60 місяців. Саме ця обставина, що мешканці (кінцеві споживачі) сплачують за поставлений газ впродовж року і мають реструктуризацію заборгованості, впливає на обов'язок відповідача виконувати свої договірні зобов'язання перед позивачем. Населенню реструктуризовано понад 362,00 тис. грн.
Затримка в оплаті не завдала позивачу та іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем коштів і такі докази не надані, а тому розмір нарахованих санкцій є непропорційно великим.
Крім того, несвоєчасне виконання свого обов'язку ПАТ "Рівнегаз" по оплаті за природний газ прямо пов'язане з затримкою у розрахунках ПАТ "НАК "Нафтогаз України" перед ПАТ "Рівнегаз" по Договору на розподіл природного газу (на транспортування природного газу газорозподільними мережами) №14/2294/12 від 10.04.2012р., та № 14/3143/12 від 10.05.2012 р., адже за рахунок даних коштів здійснювалось в основному погашення заборгованості по договору № 84/05-Н на купівлю-продаж природного газу від 30.03.2012р.
ПАТ "Рівнегаз" 28.11.2005р. внесено до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".
ПАТ «Рівнегаз» здійснює діяльність по розподіленню газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи, технічне обслуговування газових мереж, виконання робіт по ремонту об'єктів систем газопостачання та газифікації, має відповідну ліцензію на вказану діяльність на території Рівненської області, а отже постачання (розподілення). природного газу на території Рівненської області на даний час безпосередньо залежить від господарської діяльності ПАТ «Рівнегаз». Стягнення надмірно великої суми пені яка нарахована позивачем, зокрема в основному за один - два дні прострочки паралізує роботу підприємства, якраз перед початком опалювального періоду, що в свою чергу вплине на безперебійне та безаварійне надання послуг з газопостачання, утримання газових мереж, споруд на них, систем газопостачання та газифікації в належному стані.
За наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України, частиною першою статті 233 ГК України, п.3 статті 83 ГПК України, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду.
Положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Наявність даних підстав - повне погашення боргу, незначну прострочку в оплаті, надмірно велику суму нарахованої пені та вплив сплати штрафу на безперебійну та безаварійну роботу систем газопостачання, наявність заборгованості споживачів за поставлений природний газ є підставою для зменшення розміру пені, що в свою чергу підтверджується оглядовим листом Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013.
Враховуючи викладене суд прийшов до висновку про наявність виключних обставин, які дають підстави для зменшення розміру пені та стягнення з відповідача 45 000 грн. 00 коп. пені.
При розподілі судових витрат суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Згідно вимог статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.49, 82-85 ГПК України, суд -
1.Позов задоволити частково.
2.Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (33027, місто Рівне, вулиця Білякова, будинок 4, ідентифікаційний код: 03366701) на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код: 20077720) 45 000 грн. 00 коп. пені, 85 856 грн. 84 коп. три проценти річних, 10 329 грн. 90 коп. судового збору.
3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 14 жовтня 2013 року.
Суддя Войтюк В.Р.