Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "07" жовтня 2013 р. Справа № 906/1108/13
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Терлецької-Байдюк Н.Я.
за участю представників сторін:
від позивача: Ларіна О.Є. - довіреність №342 від 12.08.2013р.;
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (м. Житомир)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клим 2012" (м. Коростень Житомирської область)
про стягнення 24708,46 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 24708,46грн., з яких: 22673,45грн. - основний борг, 1695,84грн. - пеня, 339,17грн. - 3% річних.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явився, проте 25.09.2013 року до суду надійшла заява від ТОВ «Клим2012» про неможливість явки представника відповідача в судове засідання в зв'язку з перебуванням у відрядженні за кордоном та про визнання боргу в сумі 22673,45грн. Несплату боргу пояснив відсутністю фінансово-господарської діяльності на підприємстві та відсутністю коштів на рахунку. Крім того, просить суд відтермінувати сплату боргу на два місяці (а.с.57).
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 08.05.2012р. між Державним підприємством «Житомирський військовий лісгосп» (продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Клим 2012» (покупець/відповідач) було укладено договір №10 (а.с.9-10), за умовами якого продавець продає, а покупець купує пиловник хвойних порід ІІ-ІІІ сорт, далі - Товар, згідно діючих у момент виписки цін на продукцію лісозаготівель на верхньому складі ДП «Житомирський військовий лісгосп» (п.1.1 договору).
Загальна кількість товару складає п'ятсот метрів кубічних (п.2.1 договору).
Номенклатура, кількість та ціна товару, який поставляється, вказується в товарно-транспортній накладній та обумовлюється п.1.1 договору (п.2.2 договору).
У випадку збільшення ціни на товар в результаті зміни законодавства (зменшення, збільшення цін на товар, обов'язкових платежів), ціна на товар збільшується в розмірі збільшення обов'язкових платежів (п.2.3 договору).
Згідно п.3.2 договору покупець зобов'язується сплатити продавцеві загальну вартість товару протягом трьох банківських днів після відвантаження товару згідно товарно-транспортної накладної шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Днем оплати вважається день зарахування коштів на поточний рахунок продавця.
Попереднє перерахування грошових коштів може проводитись у розмірі 50% від суми договору на розрахунковий рахунок продавця (п.3.3 договору).
Договір набирає чинність в день підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.9.1 договору).
Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 22673,45грн., що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, довіреністю та рахунком на оплату №4 від 27.03.2013р, долученими до матеріалів справи (а.с.12,19-35).
Відповідач за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 22673,45грн., що підтверджується матеріалами справи та розрахунком позивача. Доказів протилежного відповідачем суду не подано.
28.03.2013р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості (а.с.10), яка залишена останнім без відповіді та задоволення.
Не проведення відповідачем розрахунків за отриману продукцію стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 22673,45грн. підлягають задоволенню.
Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 1695,84грн. - пені та 339,17грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача розмір 3% річних складає 339,17грн.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с.65-66), з урахуванням обставин даної справи та періоду прострочення оплати товару, визначеного позивачем, господарський суд встановив, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 218,04грн., нарахованих за період з 06.04.2013р. по 01.08.2013р.
Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 218,04грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 121,13грн. суд відмовляє за безпідставністю їх нарахування.
Щодо нарахування пені, суд зазначає наступне.
Згідно з приписами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.230 ГК України пеня є одними з видів штрафних санкцій, яка визнається як господарська санкція у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.6.2 договору за несвоєчасний або не в повному обсязі розрахунок за отриманий товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З наведеного позивачем розрахунку пені вбачається, що позивачем невірно визначений період нарахування пені, а саме: пеня розрахована за шість місяців до подачі позову до суду (до 01.08.2013р.), а не за шість місяців від дня виникнення зобов'язання по оплаті товару, що поставлявся у липні 2012 року, що суперечить приписам чинного законодавства. З огляду на викладене, суд відмовляє в частині позовних вимог щодо стягнення 1695,84грн. пені.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Відповідач не подав до суду доказів на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).
Зважаючи на викладене, вимоги позивача про стягнення 22673,45грн. - основного боргу і 218,04грн. - 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.
Приймаючи рішення, судом також розглянуто заяву відповідача про відстрочку виконання рішення на 2 місяці, подану відповідачем, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
В п.7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" вказано, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Пунктом 7.2 названої постанови визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Із заяви про відстрочку виконання рішення вбачається, що вона мотивована тим, що підприємство з 04.04.2013р. не проводить фінансово-господарської діяльності і немає коштів на рахунку для сплати боргу.
Водночас, відповідачем не подані докази, які відповідають вищезазначеним критеріям, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні клопотання про відстрочку виконання рішення суду.
Витрати по сплаті судового збору по справі покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.33,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Клим 2012» (11500, Житомирська область, м. Коростень, вул.1 Травня,3, к.36, код 38115607)
- на користь Державного підприємства «Житомирський військовий лісгосп» (м.Житомир, вул. Черняхівського,120, код 36548884) - 22891,49грн., з яких: 22673,45грн. - основний борг, 218,04грн.- 3% річних, а також 1593,98грн. сплаченого судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 14 жовтня 2013 року.
Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу (за заявою)
3 - відповідачу (рек. з повід.)