Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "14" жовтня 2013 р. Справа № 906/1194/13
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Терлецької-Байдюк Н.Я.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - адвокат (свідоцтво НОМЕР_2 від 12.04.2012р.);
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (м.Коростень Житомирська область)
до Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" (с.Поліське Коростенський район Житомирська область)
про стягнення 13587,99 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 13587,99грн. за поставлений товар, з яких: 11502,00грн. - основний борг, 1059,32 грн. - інфляційні, 1026,67грн. - 3% річних. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судових засіданнях, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно і належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 08.10.2013р.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (позивач) поставив Спільному підприємству "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" (відповідач) продукцію, а саме: зуб ковша ЕКГ-4,6 1080.02.11 в кількості 5 шт. на суму 11502,00грн., що підтверджується накладною №7 від 31.08.2010р., що долучена до матеріалів справи (а.с.10).
Відповідач зобов'язання щодо оплати товару не виконав, внаслідок чого на день звернення позивача з позовом до суду у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 11502,00грн., що підтверджується матеріалами справи та розрахунком позивача. Доказів протилежного відповідачем суду не подано.
Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки розрахунків, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками (а.с.11).
Не проведення відповідачем розрахунків за отриману продукцію стало приводом звернення позивача за захистом порушеного права до суду.
Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 1026,67грн. - 3% річних та 1059,32грн. - інфляційних.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.
Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 11502,00грн. на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а отже підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши поданий розрахунок інфляційних та 3% річних, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 1059,32грн. та 3% річних в сумі 1026,67грн. відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають задоволенню.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо) не подав.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 11502,00грн. - основного боргу, 1059,32грн. - інфляційних та 1026,67грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача за правилами ст.49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" (Житомирська область, Коростенський район, с. Поліське, код 01728946)
- на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ід.номер НОМЕР_1) - 13587,99грн., з яких: 11502,00грн. - основний борг, 1059,32 грн. - інфляційні, 1026,67грн. - 3% річних, а також 1720,50грн. сплаченого судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - відповідачу (рек. з повід.)