Справа № 761/11402/13-ц
Провадження №2/761/5194/2013
іменем України
26 вересня 2013 року Шевченківський районний суд м.Києва
в складі : головуючого - судді Пономаренко Н.В.
при секретарі Клима Т.О.
за участю :
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представників:
позивача ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
третьої особи Скопич Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба в справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у здійснення права власності шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, -
позивач звернувся до суду із вказаним позовом та з урахуванням уточнень просив усунути перешкоди у користуванні своєю власністю шляхом позбавлення відповідача, яка являється бувшою невісткою позивача, ОСОБА_2, права користування АДРЕСА_1 та зняти відповідачку з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, він являється власником вказаної квартири, у квітні 2004р. там зареєструвався його син ОСОБА_6, а у березні 2007 р. - дружина сина - відповідач ОСОБА_2 Разом із тим, в лютому 2013 року його син з відповідачкою шлюб розірвали ? однак, фактично вже з травня 2012 року вони проживали окремо, його син утворив нову сім»ю, але відповідачка і досі проживає в квартирі позивача і жодного разу не приймала участі у витратах по утриманню квартири, не бажає виселятися та зніматися з реєстраційного обліку, а тому своїми діями перешкоджає йому, як власнику, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Крім того, вважає, що відповідач зловживає своїм правом проживання у квартирі, оскільки вона має у власності на однокімнатну кв.АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили задовольнити з наведених в ньому підстав.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на вимоги ст.156 ЖК України та на те, що припиненням сімейних відносин з власником квартири не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, крім того, в спірній квартирі проживає онук позивача, тому визнання відповідачкою втрати права користування житловим приміщенням порушить права неповнолітнього ОСОБА_7
Представник третьої особи заперечувала проти позовних вимог, посилаючись на те, що задоволення позову можу порушити право дитини на користування вказаною житловою площею.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, представника третьої особи. вивчивши та дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини і відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що відповідно до договору купівлі-продажу від 12.03.2004 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 (а.с.5).
На даний час згідно довідки форми №3 КП «ЖЕК «Лук»янівка» від 6.04.2013 у вказаній квартирі зареєстровані: відповідач ОСОБА_2 з 6.03.2007р., син позивача (наразі бувший чоловік відповідача) ОСОБА_6 - з 13.04.2004, а також неповнолітній син ОСОБА_2 та ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - з 19.05.2012. Вказана квартира є ізольованою і складається із однієї кімнати житловою площею 16,00 кв.м. Власником особового рахунку як і квартири вцілому являється позивач ОСОБА_6(а.с.7).
Сторонами визнано, що фактично у вказаній квартирі проживає лише відповідач ОСОБА_2 та їх з ОСОБА_6 неповнолітній син - ОСОБА_7 , також ОСОБА_2 повідомила, що деякий час з нею тимчасово проживав її рідний брат.
Судом встановлено, що сплата за житлово-комунальні та інші послуги за користування квартирою здійснюються безпосередньо позивачем, про що свідчать відповідні квитанції (а.с.14-25), натомість, жодного доказу щодо сплати будь яких коштів на утримання квартири, зокрема відповідачкою, - надано не було.
Крім того, стороною відповідача не надано жодного належного і допустимого доказу, що ОСОБА_2 передавала кошти на утримання квартири позивачу, як нею зазначалось в позові, хоча в судовому засіданні повідомила, що вона пропонувала платити за квартиру, однак зазначила, що всі розмови вела з колишнім чоловіком, а не з власником квартири - позивачем.
Також, відповідачем не заперечувалось, що вона має у власності однокімнатну кв.АДРЕСА_1, однак, фактично там проживають її батьки , а вона лише номінально володіє цим житлом.
Виходячи із наведеного, суд прийшов до висновку, що твердження відповідача, що вона не має іншого місця проживання і не забезпечена житлом - не відповідає дійсним обставинам.
Судом встановлено, що договору найму з відповідачкою про проживання у спірній квартирі позивач також не укладав.
Відповідно до вимог ст.156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно ч.2 статті 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обовязки як наймач і члени його сім'ї.
Згідно рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25.02.2013 року, шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірваний, рішення набрало законної сили 12.03.2013 (а.с.6).
Таким чином, із аналізу вищевказаних норм закону та обставин справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 не являється і не являлась членом сім»ї позивача ОСОБА_1 оскільки, згідно пояснень сторін, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ніколи не проживала разом із власником квартири - позивачем ОСОБА_1 і не вселялась як член саме його сім»ї, ніколи з ним спільного господарства не вела, а тільки з його дозволу під час перебування у шлюбі з сином позивача, який також не сплачував за проживання в квартирі свого батька, - проживала однією окремою своєю сім»єю як дружина сина позивача.
Судом встановлено, і не заперечувалось сторонами, що після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_2 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_7 продовжує проживати у вказаній квартирі окремо від бувшого чоловіка та всупереч волі власника квартири - позивача.
Вимоги ст.360-7 ЦПК України передбачають, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
У постанові Верховного Суду України № 6-57 цс11 від 16.01.2012 року зазначено, що вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» з няття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов»язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов»язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред»явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).
Посилання відповідача ОСОБА_2, як на підставу для відмови у позові, на факт проживання неповнолітнього за спірною адресою, на думку суду не заслуговує на увагу, оскільки при розгляді даної цивільної справи ніким не була оспорена реєстрація неповнолітнього ОСОБА_7 у спірній квартирі і ніяких вимог позивачем про позбавлення ОСОБА_7 права користування житловим приміщенням не заявлялось, беручи до уваги і те, що батько неповнолітнього також залишається зареєстрованим за вказаною адресою.
Таким чином, оскільки квартира АДРЕСА_1 є приватною власністю позивача ОСОБА_1, вказана квартира являється однокімнатною жилою площею 16,00 кв.м., відповідач не являється і не являвся членом сім»ї власника квартири, беручи до уваги, що відповідач має інше вищевказане житло у приватній власності, що свідчить про те, що позивач забезпечений житлом і вона має власне помешкання, а її проживання в спірній квартирі суттєво погіршує права позивача як власника спірного житла, тому таке порушене право підлягає судовому захисту шляхом задоволення позовних вимог та позбавлення ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і зняття її з реєстраційного обліку за житловим приміщенням, що знаходиться за вказаною адресою.
Нормами ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.
Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст.ст. 58-59 ЦПК України.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності, та, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а його позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку про їх задоволення у повному обсязі
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 47, 129 Конституції України, ст.ст.64, 156ЖК України, ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 360-7 ЦПК України, суд, -
позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба в справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя :