27 вересня 2013 року Справа № 876/9923/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Обрізко І.М.
суддів Іщук Л.П.,Сеника Р.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2012 року по справі за позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 про примусове видворення з України,-
Чопський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся 19.11.2012 року в суд з позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 про примусове видворення за межі України.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач 24.10.2012 року був затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби «Ужгород» Чопського прикордонного загону без документів, що посвідчують особу, за спробу незаконного поза пунктом пропуску перетину державного кордону з України в Словаччину. Позивач вказує, що відповідач перебуває на території України незаконно та намагався незаконно перетнути державний кордон, а тому є підстави вважати, що він буде намагатись будь - яким способом потрапити до країн Західної Європи та ігнорувати законодавство України.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.12.2012 року позовні вимоги задоволено. Прийнято рішення про примусове видворення за межі території України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням сторона відповідача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги покликання маються на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, при цьому не взяв до уваги, що посилання позивача на наявність рішення про примусове повернення відповідача за межі України не стверджено доказами в справі, що потягнуло за собою прийняття судом незаконного рішення про його видворення. Суд не звернув уваги на порушення позивачем вимог законодавства та незаконне утримання в умовах ізоляції протягом 30 діб, а також відібрання пояснення при затриманні при відсутності перекладача та занесення до протоколу його пояснення про визнання факту незаконного перетину кордону, якого він фактично не давав. Позивачем було порушено вимоги ч.3 ст. 5, п. «а» та «б» ст.. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4.11.1950 року та ст. 1 Протоколу 7 до неї. .
У разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (п.2 ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 24 жовтня 2012 року відповідач був затриманий прикордонним нарядом Чопського прикордонного загону за спробу незаконного, поза пунктами пропуску, перетину державного кордону з України в Словаччину та на момент затримання не мав документів, що посвідчують особу.
24.10.2012 року начальником Чопського прикордонного загону відносно відповідача прийнято рішення про примусове повернення за межі України та роз'яснено, що він зобов'язаний покинути територію України в термін до 26.10.2012 року.
Проте, у встановлений законом строк, а саме до 26.10.2012 року ОСОБА_2 територію України не покинув в зв'язку з відсутністю в нього документів, що дають право на перетин державного кордону як України, так і інших країн та достатніх коштів.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у відповідача коштів, документів, на підставі яких він може повернутися додому, а також відсутність на території України родичів можна розцінювати як ухилення та неможливість добровільного виконання рішення про примусове повернення.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.
Відповідно до ч.1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Згідно з п. 29 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» з наступними змінами та доповненнями, в редакції постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року N 3, судам слід мати на увазі, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово видворені з території України лише на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням зазначених суб'єктів владних повноважень з позовною заявою про примусове видворення з України іноземця чи особи без громадянства, якщо вони не виконали у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення (частина перша статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Тобто, з частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» випливає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Відповідач перебуває на території України незаконно, документів, коштів для виїзду з території України не має, працевлаштуватися на території України не має змоги, родичів на території України не має. Таким чином, позовні вимоги, щодо примусового видворення відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Згідно матеріалів справи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства за межі України оголошено відповідачу та ознайомлено його з ним, що підтверджується його підписом. (а.с.6).
За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки порядок про примусове видворення не порушено і рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства за межі України доведено до відома відповідача.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 195, 196 ч.4, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-
Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2012 року по справі № 712/21170/12, без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І.М. Обрізко
Судді Л.П. Іщук
Р.П. Сеник