27 вересня 2013 року Справа № 9104/107705/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Гудим Л.Я.,
суддів Большакової О.О., Святецького В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області на постанову Заліщинського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області про стягнення заборгованості з виплати основної, додаткової пенсії та допомоги на оздоровлення -
У квітні 2011 року позивач звернулася в суд в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 із позовом до управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області про стягнення заборгованості із невиплаченої пенсії та допомоги на оздоровлення згідно ст. ст. 48, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач просила зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області здійснити перерахунок та виплачувати як дитині-інваліду захворювання якої пов'язане з наслідками на ЧАЕС основну та додаткову пенсію відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 09.07.2007 року; зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області здійснити перерахунок та виплатити допомогу на оздоровлення з 2007 року відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Заліщинського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області провести перерахунок та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення призначену казюк Мар'яні Русланівні, як дитині-інваліду захворювання якої пов'язане з наслідками на ЧАЕС в розмірі 4 мінімальних заробітних із врахуванням нарахованих та виплачених сум відповідно до збільшення розміру мінімальних заробітної плати з 01.10.2010 року до припинення права на отримання допомоги на оздоровлення. Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області провести перерахунок та виплатити призначену додаткову пенсію ОСОБА_2 в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком із врахуванням нарахованих та виплачених сум відповідно до збільшення розміру мінімальної пенсії з 01.10.2010 року до припинення. Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області провести перерахунок та виплатити призначену державну пенсію ОСОБА_2 в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком із врахуванням нарахованих та виплачених сум відповідно до збільшення розміру мінімальної пенсії з 01.10.2010 року до припинення права на отримання пенсії. Постанову допущено до негайного виконання.
Постанову суду першої інстанції оскаржило управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області, подавши на неї апеляційну скаргу.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що виплата щорічної допомоги на оздоровлення проведена згідно вимог ст. ст. 48, 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою, зокрема, встановлено розмір щорічної допомоги на оздоровлення. Апелянт також зазначає, що виключно Законом України про Державний бюджет визначаються будь-які видатки держави на суспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Прийняття Законів належить до повноважень ВР України. Звертає увагу на те, що відповідач не є розпорядником державного бюджету та просить скасувати оскаржувану постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у повному обсязі заявлених позовних вимог.
На підставі ст.197 КАС України розгляд наведеної справи проводиться в порядку письмового провадження, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задоволити частково з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як безспірно встановлено, позивач має статус дитини-інваліда внаслідок захворювання пов'язаного з аварією на ЧАЕС та віднесена до осіб, які постраждали внаслідок цієї аварії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.11.2003 року. Згідно експертного висновку МОЗ України №2185 від 05.11.2003 року її встановлено наявність захворювання пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС та інвалідність пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Право позивачів на одержання пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідачем не оспорюється, тому на підставі ч. 3ст.72 КАС України доказуванню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, які є дітьми-інвалідами призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розмір пенсій для дітей-інвалідів щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим трьох мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин суд приходить до переконання, що позивач має право на перерахунок та на виплату пенсії як дитині-інваліду в розмірі, не нижчому трьох мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивачів є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення п.28 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому з 22.05.2008 року почала діяти колишня редакція ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачів, застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України № 523 від 30.05.1997 року, № 1 від 03.01.2002 року та № 654 від 16.07.2008 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивачів.
При цьому суд вважає, що хоча ч.5 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, однак надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав громадян, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції зі змінами відповідно до Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року N 6-рп/2007) щорічна допомога на оздоровлення дітям-інвалідам виплачується в розмірі - чотирьох мінімальних заробітних плат.
Згідно п. 28 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-6 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено у такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу 2 Закону України від 28.12.2007р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Оскільки зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу 2 Закону України від 28.12.2007р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) то відповідно до цього діє редакція Закону, яка діяла до внесення змін до нього, а саме редакція від 09.07.2007 року відповідно до якої щорічна допомога на оздоровлення дітям-інвалідам виплачується в розмірі - чотирьох мінімальних заробітних плат.
Однак всупереч вимог даної статті відповідач в 2010 році щорічну допомогу на оздоровлення виплачував в розмірах встановлених постановою КМУ від 12.07.2005 року №562, яка істотно зменшує розмір даної допомоги. Тому, згідно з вищезазначеним, допомога на оздоровлення повинна бути виплачена в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачам конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання суду свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачам слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачам повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому, відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом є протиправною.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно по суті вирішивши справу, однак помилково застосував норми процесуального права.
Так, у відповідності до ст.ст. 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 01.04.2011 року. З посиланням на ст. 99 КАС України суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду за період з 09.07.2007 року по 01.10.2010 року. Проте, помилково відмовив у задоволені позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 01.10.2010 року, а не залишив їх без розгляду, як цього вимагає ст.100 КАС України.
Разом з тим, судом помилково допущено винесену постанову до негайного виконання в повному обсязі, оскільки у розглядуваному випадку слід застосовувати приписи п.1 ч.1 ст.256 КАС України, яка є спеціальною для цієї категорії справ.
Вказана норма передбачає негайне виконання постанов суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів лише у межах суми стягнення за один місяць.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак із помилковим застосуванням норм процесуального права в частині допуску постанови суду до негайного виконання в повному обсязі, через що оскаржувану постанову слід змінити в частині виключивши з резолютивної частині посилання на негайне виконання постанови.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, п.2 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.201, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області задоволити частково.
Постанову Заліщинського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2011 року в адміністративній справі №2-а-4015/11/1905 змінити, доповнивши резолютивну частину наступним абзацом:
«Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області про стягнення заборгованості з виплати основної, додаткової пенсії та допомоги на оздоровлення за період з 09.07.2007 року по 31.09.2010 року включно - залишити без розгляду та виключити з резолютивної частини посилання на негайне виконання постанови.»
В решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя : Л.Я. Гудим
Судді: О.О. Большакова
В.В. Святецький