09 жовтня 2013 р. Справа № 4471/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Мікули О.І., Старунського Д.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2011 року в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
У листопаді 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.
Позивач просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000941701/0 від 20.10.2010 року, яким йому донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 191885,01 грн. Посилався на невідповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2011 року позивачу в задоволенні позову відмовлено.
Постанову суду першої інстанції оскаржив підприємець ОСОБА_1, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, порушивши норми матеріального та процесуального права, безпідставно прийшов до висновку про нікчемність договору поставки, укладений ним з приватним підприємцем ОСОБА_2, на основі припущень дійшов помилкового висновку про здійснення поставки лісової продукції невстановленими фізичними особами, з яких мав бути утриманий податок з доходів фізичних осіб. Суд не звернув уваги на наявність трудової угоди позивача з ОСОБА_3 та безпідставно прийшов до висновку про необхідність виплати йому заробітної плати в мінімальному розмірі, а не згідно відпрацьованого часу. При цьому неправомірно вважав, що позивачем не було подано документи про правомірність нарахування заробітної плати найманому працівнику. Суд не оцінив доказів, які свідчать про утримання податку з доходів фізичних осіб при виплаті доходів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та безпідставно вважав податок неутриманим.
Особи, які беруть участь в справі, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте в судове засідання не прибули, що є підставою для її розгляду в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
В справі встановлено, що працівниками Луцької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку приватного підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року, з приводу чого складено акт № 6879/17-2/НОМЕР_1 від 4.10.2010 року.
Податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог п.1.15 ст.1, пп.4.2.1 п. 4.2 ст.4, п.7.1 ст. 7, пп.8.1.1 п. 8.1 ст. 8 чинного на час спірних правовідносин Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого за 1 півріччя 2010 року було не утримано цього виду податку на суму 63961,67 грн.
Відповідач, зокрема, вважав вчиненими такі порушення позивачем.
Найманому працівникові ОСОБА_3 виплачувалася заробітна плата в розмірі 0,5 ставки мінімальної заробітної плати в 1 та 2 кварталі 2010 року без утримання та перерахування в бюджет податку з доходів фізичної особи, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством. При цьому жодних документів щодо трудових відносин з вказаним працівником, нарахування та виплати йому заробітної плати при перевірці не подано.
Договір на поставку лісової продукції з приватним підприємцем ОСОБА_2 є фіктивним, оскільки факт придбання позивачем товару в свого контрагента не підтвердився. Останній господарської діяльності не проводив та товар позивачу не постачав.
При розрахунках за заготовлені ягоди чорниці з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивач не утримав та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб у встановленому законом розмірі.
Відмовляючи ОСОБА_1 в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановлених податковим органом випадках був податковим агентом, в зв'язку з чим при розрахунках був зобов'язаний утримати та перерахувати в бюджет податок з доходів фізичних осіб.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 1.15 ст.1 тут і далі чинного на час спірних правовідносин Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.
Судом першої інстанції встановлено, що найманий працівник позивача ОСОБА_3 отримував заробітну плату в розмірі нижчому, ніж встановленому законом, зокрема 0,5 ставки від мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством.
Зокрема, в 1 кварталі 2010 року найманому працівнику було нараховано та виплачено 434,50 грн. заробітної плати в місяць, в 2 кварталі 2010 року - в розмірі 442 грн. в місяць, в той час, як Законом «Про державний бюджет України на 2010 рік» мінімальна заробітна плата в 1 кварталі 2010 року складала 869 грн., а в 2 кварталі 2010 року - 884 грн. в місяць. Позивач при перевірці не подав жодних документів, на підставі яких ним виплачувалася заробітна плата ОСОБА_3 саме в тому розмірі, який фактично виплачувався позивачем. Дана обставина була зафіксована в акті податкової перевірки, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав достовірними доводи податкового органу. Наявна в справі копія трудового договору, подана вже після перевірки, не може бути взята до уваги, оскільки не містить дати укладення трудової угоди, вона не скріплена печаткою органу державної служби зайнятості, де договір підлягав реєстрації.
Тому з посиланням на положення ст. 3, 9, 10 Закону України «Про оплату праці», ст. 56 КЗпП України суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про те, що позивач як податковий агент при виплаті доходу найманому працівнику був зобов'язаний виплачувати заробітну плату в розмірі не нижче мінімального та утримати податок з доходу в розмірі 391,05 грн. за 1 квартал 2010 року та 397,80 грн. за 2 квартал 2010 року.
Далі, як видно з матеріалів справи, фізичні особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проводили протягом червня- серпня 2010 року заготівлю дикоростучих ягід чорниці для позивача, який виплачував їм дохід.
Зокрема ОСОБА_4 в червні 2010 року отримала дохід в розмірі 293,35 грн., ОСОБА_5 в цьому ж місяці отримав 558,88 грн. Зі змісту письмових пояснень вказаних фізичних осіб видно, що позивач за здану продукцію розраховувався з ними готівкою, при цьому податку не утримував.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно вважав законними дії податкового органу щодо нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 127,83 грн. ( 293,35 грн.+ 558,88 грн. х 15%). Доводи апелянта щодо перерахування ним в бюджет податку з доходу та неврахування судом першої інстанції доказів колегія суддів не може брати до уваги, оскільки з наявних в справі чотирьох копій платіжних доручень не видно, що перераховані суми податку мають відношення до розрахунків позивача саме з ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Крім того, як встановлено в справі, 1.06.2010 року між підприємцем ОСОБА_1 (покупець) та підприємцем ОСОБА_2 (продавець) укладено договір поставки в силу якого продавець зобов'язувався заготовити (поставити) , а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, наведеними в накладній. Сума договору становить до 500 тис. грн.
В процесі перевірки позивач пред'явив податковому органу дві накладних від 7.06.2010 року №1 та від 24.06.2010 року № 2, згідно яких продавець відвантажив покупцю гриби лисички в кількості 12620 кг по ціні 15 грн. за 1 кг на загальну суму 189300 грн. та ягоди чорниці свіжої в кількості 21000 кг по ціні 11 грн. за 1 кг на загальну суму 231000 грн.
З метою перевірки достовірності господарських операцій між продавцем та покупцем за укладеним договором працівниками ГВПМ Луцької ОДПІ було проведено перевірку, в процесі якої 14.09.2010 року ОСОБА_2 (брат дружини позивача) письмово підтвердив, що в 2010 році він зареєструвався як приватний підприємець. Всі дії по реєстрації проводив за довіреністю ОСОБА_1 Жодної фінансово-господарської діяльності в 2010 році він, ОСОБА_2, не проводив, заготівлею грибів для ОСОБА_1 особисто не займався
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 підтвердив, що всі дії по реєстрації його як приватного підприємця здійснював чоловік його сестри ОСОБА_1, проте він, свідок, особисто поставляв йому гриби власним транспортом, однак не назвав об'ємів поставки, місця зберігання продукції.
З наявних в справі документів видно, що ОСОБА_2 зареєстрований підприємцем 14.05.2010 року, а 26.05.2010 року йому видано свідоцтво про сплату єдиного податку з видом діяльності одержання продукції лісового господарства , оптова торгівля овочами і фруктами.
Отже, ОСОБА_1 зареєстрував ОСОБА_2 як підприємця безпосередньо перед початком сезону збирання лісових грибів та ягід.
В справі наявні розписки ОСОБА_2 про отримання ним від ОСОБА_1 грошових сум по 10000 грн. на виконання доручення згідно договору № 1 від 1.06.2010 року. Проте, договором не покладалося на ОСОБА_2 жодних доручень. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по різному розповіли про обставини транспортування грибів та ягід, зокрема, перший пояснив про вивіз продукції його власним транспортом, другий - іншим транспортом.
Зазначену в накладних кількість продукції (грибів 12620 кг та ягід 21000 кг) ОСОБА_2 об'єктивно один заготовити не міг, однак матеріалами справи встановлено, що найманих працівників для збирання грибів та ягід він не мав.
З врахуванням зазначених обставин справи та родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд першої інстанції критично оцінив пояснення ОСОБА_2 як свідка та прийшов до обґрунтованого висновку про нікчемність укладеного правочину між ними з метою одержання податкової вигоди позивача.
Разом з тим, оскільки заготовлена лісова продукція заготовленою була та реалізована поза митною територією України, суд першої інстанції правильно вважав, що заготовка була здійснена невстановленими особами, яким було виплачено дохід на загальну суму 420300 грн. без утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 63045 грн. (420300 грн. х 15%).
За таких обставин податковий орган правомірно визначив позивачу податкове зобов'язання з цього виду податку в зазначеній сумі та застосував штрафні (фінансові) санкції в подвійному розмірі відповідно до пп.17.1.9 п. 17.1 ст. 17 чинного на час спірних правовідносин Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, дав належну оцінку доказав, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позову.
З огляду на викладене, підстав для скасування постанови суду колегія суддів не знаходить. Зазначені вище доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2011 року в справі № 2а-3172/10/0370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : О.І. Мікула
Д.М. Старунський