Справа № 520/10760/13-ц
Провадження № 2/520/5112/13
10.10.2013 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Куриленко О.М.,
за участю секретаря - Баранової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування квартири з чужого незаконного володіння,
16.08.2013 року позивач звернулась з позовом до суду та просила ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, витребувати з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, який рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29.04.2013 року було розірвано.
Позивач вказує, що на протязі проживання однією сім'єю нею у березні 1998 року була продана 4-х кімнатна квартира, площею 128,5 кв.м. по АДРЕСА_2, що належала їй та доньці ОСОБА_5, а кошти від продажу вказаної квартири сім'я витратила на ремонт спірнорї квартири за адресою АДРЕСА_1.
Позивач стверджує, що зроблений ремонт на її гроші значно поліпшив стан квартири та вплинув на вартість цього нерухомого майна.
Однак, після розірвання шлюбу, а саме 13 липня 2013 року відповідач ОСОБА_2 продав за договором купівлі-продажу № 1201 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, при цьому, як стверджує позивач, надав для реєстрації договору купівлі-продажу підроблені документи, а саме оціночну вартість квартири та технічний паспорт, оскільки квартиру ніхто зі спеціалістів не оглядав на протязі багатьох років.
У зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином у порядку ст.74,76,77 ЦПК України.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнали, просили суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність.
Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 у судове засідання не з'яивлась, про час, дату та місце розгляду справи сповіщалась належним чином, 09.10.2013 року надала відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог в повному обсязі, просить слухати справу у її відсутність.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
У судовому засіданні встановлено, що з 25.11.1978 року по 29.04.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Вказана обставина визнана сторонами, а від так відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Згідно з Свідоцтва на право власності на житло від 20 лютого 1998 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних частках належало 179/1000 частин квартири АДРЕСА_2.
10 березня 1998 року ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7 з однієї сторони та ОСОБА_8 з іншої уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2.
16 березня 1998 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів було видана Свідоцтво про право власності на житло, з якого вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_10 в рівних частках належала квартира АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер, у зв'язку з чим ОСОБА_2 26 жовтня 1999 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, щодо майна померлого, а саме ? частини квартири АДРЕСА_1.
Таким чином, ОСОБА_2 став єдиним власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1.
Згідно п. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Стаття 319 ЦК України зазначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
ОСОБА_2, реалізуючи своє право власності, 13 липня 2013 року уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, згідно якого передав у власність останній належну йому квартиру АДРЕСА_1, вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований в реєстрі за № 1201.
Згідно до п. 3 даного Договору продаж квартири вчинено за 345 000 гривень.
У відповідності до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній й реєстрації, що сторонами було зроблено. Згідно ст.210 та ч.3 ст.640 ЦК України договір вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до вимог ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору не посвідченого нотаріусом дійсним, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що його довіритель ОСОБА_1 у березні 1998 року продала 4-х кімнатну квартиру площею 128, 5 кв.м. у центральному районі міста по АДРЕСА_2, що належала їй та її донці на праві приватної власності, і кошти від продажу квартири витратила на ремонт спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1. Зроблений ремонт на гроші позивачки ОСОБА_1 значно поліпшив стан квартири та вплинув на вартість нерухомого майна.
Таким чином представник позивача вважає, що квартира АДРЕСА_1 є сумісним майном подружжя.
Однак, суд не може погодитись з таким твердженням представника позивача, так як рішення суду, яким би спірна квартира була визнана спільним майном подружжя на підставі ч. 1 ст. 62 СК України на теперішній час не існує, а матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 є єдиним власником даної квартири, оскільки вона придбалась ним шляхом приватизації та успадкування, а шлюбних договорів з ОСОБА_1 не укладалось.
Згідно ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним до шлюбу; за час шлюбу але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Також при ухваленні рішення по справі суд не може враховувати в якості належних та допустимих доказів квитанції, що містяться в матеріалах справи, у зв'язку з тим, що майже всі квитанції оформлені в 2013 році, тобто через 15 років після продажу квартири позивача та майже з жодної з них не вбачається, що цей товар був придбаний саме позивачкою ОСОБА_1
Крім того позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів, які б підтверджували, що зазначений у квитанціях товар був використаний нею саме під час ремонту спірної квартири АДРЕСА_1.
Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.
Згідно вимог ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ст. 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
На підставі ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч 3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи питання по суті, суд доходить до висновку про те, що позивач не була стороною оспорюваного договору та вказаний договір права позивача нічим не порушує. Зважаючи на викладене, позивач також не може порушувати питання про ціну проданої квартири та мотивувати свої вимоги відсутністю інвентаризації, так як вона проводиться лише за бажанням власника.
Крім того, право витребувати майно з чужого незаконного володіння також належить лише власнику цього майна (ст. 387 ЦК України), однак позивач не є таким власником, у зв'язку з чим у задоволенні цієї частини позовних вимог також слід відмовити.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України суд захищає порушене право особи у спосіб, встановлений законом.
В ході розгляду даної справи позивачем та його представником не було доведено, яким чином укладення спірного договору могло зумовити порушення майнових або особистих немайнових прав і законних інтересів позивача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування квартири з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягає, так як дії відповідачів жодним чином не порушують права позивача.
Зважаючи на викладене, керуючись ст. ст. 3,6,11,61, 213,214,215,218 ЦПК України, ст. ст. 11, 12, 14, 203, 215, 216, 234, 317, 319, 321, 379, 382, 383, 717, 722, 744 ЦК України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування квартири з чужого незаконного володіння - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Київський районний суд м. Одеси.
Суддя Куриленко О. М.