Провадження № 22-ц/774/8189/13 Справа № 188/451/13 Головуючий у 1 й інстанції - Пелипенко К.В. Доповідач - Осіян О.М.
Категорія 26
"09" жовтня 2013 року. м. Дніпропетровськ
Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Осіяна О.М.
суддів - Колодяжної Н.Є., Глущенко Н.Г.
при секретарі - Глубоченко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, -
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2013 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ПАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди. Стягнуто із відповідача на користь позивача 15000 гривень на відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому внаслідок втрати 100% професійної працездатності у зв'язку із отриманою травмою на виробництві та встановленням першої групи інвалідності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду, та постановлення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі, оскільки суд не врахував обставини у справі щодо розміру спричиненої шкоди.
В апеляційній скарзі ПАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля» ставить питання про скасування рішення суду, та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки суд не врахував всі обставини у справі, та неправильно застосував норми матеріального права.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, суд вважає, що апеляційну скаргу ПАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля» необхідно задовольнити частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення суду змінити із наступних підстав.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач у період з 13.04.1987 року позивач працював на шахті «Першотравнева» ДХК «Павлоградвугілля», яку було реорганізовано у ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 01.07.1992 року позивач був звільнений із шахти «Першотравнева» ПАТ «Павлоградвугілля» за станом здоров'я, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 5-9).
19.03.1992 року було складено акт про нещасний випадок № 32, що стався на шахті «Першотравнева» Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» з ОСОБА_2, в результаті якого ним було отримано виробничу травму у вигляді «травми хребта».
Причину нещасного випадку встановила комісія з участю представників роботодавця - відповідача по справі.
В матеріалах справи є виписні епікризи з історії хвороби позивача, відповідно до яких підтверджується погане самопочуття позивача внаслідок отриманих травм (15-17).
Відповідно до висновку МСЕК від 23.06.1998 року позивачеві було встановлено 100% стійкої втрати професійної працездатності, першу групу інвалідності. Обов'язкове санаторно-курортне лікування.
Тому суд вважав доведеним факт того, що втрата професійної працездатності настала в результаті нещасного випадку на виробництві.
Компенсація по відшкодування моральної шкоди через втрату працездатності позивачеві не було нарахована та не була сплачена.
Посилаючись на вимоги ст.ст.23,1167,1168 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України, рішення Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 суд вказав на обов'язок відповідача відшкодувати завдану моральну шкоду, а тому частково задовольнив позов.
Але із висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Факт отримання виробничої травми позивачем 16.03.1992 року, а також дати встановлення позивачу втрати професійної працездатності, сторонами не заперечувалися.
Первинним висновком МСЕК від 23.06.1998 року позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 100% за виробничу травму, отриману у 1992 році.
На час виникнення правовідносин підстави відшкодування моральної шкоди визначались п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженими ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМУ від 23.06.93 N 472 (далі Правил).
Відповідно до вимог п. 11 Правил розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який на час виникнення спірних правовідносин становив 17 грн.
Таким чином, на відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути 2250 гривень (17 гривень х 150), що складає максимальний розмір відповідно до п. 11 Правил.
В зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги позивача та його позову у повному обсязі, і стягнення іншої грошової суми на відшкодування моральної шкоди, оскільки це суперечить п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженими ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМУ від 23.06.93 N 472 в редакції, яка діяла на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 23.06.1998 року факту втрати працездатності.
Доводи апеляційної скарги товариства про те, що суд не прийняв до уваги відсутність доказів про спричинення моральної шкоди позивачу, а також не врахував строки звернення позивача до суду є безпідставними.
До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП України). Але до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають із порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
Із набранням чинності ЦК України 2003 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу).
Тому доводи товариства про пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом суперечить вимогам закону.
Відповідно до вимог ч.1 ст.6, ст.13 Закону України «Про охорону праці» обов'язок створити безпечні умови праці покладено на роботодавця.
Не може бути підставою для відмови у задоволенні позову відсутність висновку МСЕК про встановлення факту спричинення моральної шкоди позивачу, оскільки відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України суд може самостійно визначати наявність чи відсутність факту спричинення моральної шкоди, а також визначати розмір відшкодування згідно чинного законодавства.
Таким чином, відповідно до вимог ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині розміру відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.
Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2013 року змінити, зменшити стягнуту із ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2 грошову суму на відшкодування моральної шкоди до 2250 (двох тисяч двохсот п'ятдесяти) гривень.
Рішення чинне із моменту проголошення, може бути оскаржене у касаційному порядку у 20-денний строк.
Судді: