Справа №256\3547\13ц
2/256/1109/2013
Іменем України
09.10.2013 року Калінінський районний суд м. Донецька Донецької області у складі:
Головуючий - суддя Сватіков А.В.,
при секретарі - Клименко Д.В.,
за участю адвоката - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про захист честі, гідності та ділової репутації,
Позивачка - ОСОБА_2 звернулась до Калінінського районного суду м. Донецька із позовом до ОСОБА_3, про захист честі, гідності та ділової репутації.
В позовній заяві вона зазначила, що 28.01.2013 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до керівництва позивачки за місцем працевлаштування - Донецької міської ради, зі скаргою на її дії, що начебто вона шляхом шахрайства заволоділа його коштами. 25.03.2013 року відповідач повторно звернувся із письмовою скаргою до її керівництва - Міського голови ОСОБА_4 в якій, просив розібратися за фактом шахрайства з боку його працівниці, яка працює в торгівельному відділі Міського управління торгівлі. Цю скаргу відповідач подав на особистому прийомі у ОСОБА_5, яка за резолюцією останнього була передана начальнику торгового відділу ОСОБА_6 Таким чином, все керівництво позивачки, враховуючи працівників відділу скарг, канцелярії, які реєстрували скаргу, секретаря, який оформлював особистий прийом, та інші особи були повідомлені про «її шахрайські дії». При цьому у зверненнях відповідач зазначає, що кошти у нього вона особисто не займала, але це не заважає йому офіційно звертаючись до її працедавця та органів місцевого самоврядування, та навішувати на її ярлик «шахрайки». Під час звернень, відповідачу неодноразово було роз'яснено його право на звернення до суду із позовом до боржника, в порядку цивільного судочинства, однак останній до суду та правоохоронних органів за захистом своїх прав не звертається, мабуть у зв'язку з тим, що в такому випадку буде попереджений про кримінальну відповідальність за неправдиві показання. Таким чином, позивачка вважає, що листи та заяви відповідача не є реалізацією його права на звернення до компетентного органу, так як відповідачу відомо, що до повноважень міського голови та керівництва структурних одиниць органу місцевого самоврядування не відноситься вирішення зазначених питань, та за мету відповідач мав чітко вплив на позивачку з боку керівництва, що випливає безпосередньо з поданої заяви, а саме «прошу разобраться по факту мошенничества со сторони сотрудницы торгового отдела». Тобто на думку позивачки відповідач розумів, що він звертається саме до працедавця позивачки, а ні до компетентного органу. Відповідно до ст. 270 ЦК України одним із видів особистих немайнових прав фізичної особи є - фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі. Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. ОСОБА_7 того, Цивільний кодекс окремо зазначає, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду із позовом про захист своєї ділової репутації. Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під поширенням інформації слід розуміти: крім іншого викладення її в заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Згідно Закону України «Про державну службу», позивачка є держслужбовцем, одним з принципів державної служби є принцип чесності (ст. 3), при цьому згідно ст. 5 зазначеного Закону державний службовець повинен не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Таким чином, на думку позивачки поширення негативної інформації, про факти шахрайства з її боку, які не відповідають дійсності, негативно впливають на її репутацію державного службовця, складаючи у її керівництва негативне враження, щодо її особи, як державного службовця. Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Стаття 280 ЦК України передбачає право фізичної особи на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, внаслідок порушення її особистого немайнового права. Внаслідок, систематичного поширення такої інформації, впродовж більш ніж три місяця позивачка втратила сон, почались нескінченні сварки вдома, вона дуже хвилюється внаслідок «косих» поглядів на роботі, тому що про ці заяви знає половина трудового колективу, яким відповідач повідомляв цю інформацію при очікуванні на прийомі у керівництва. Позивачка змушена цуратися своїх колег, аби не спростовувати особисто викладеного та повідомленого відповідачем, внаслідок чого почала постійно приймати заспокійливе. З цих підстав позивачка вважає, що протиправними діями відповідача, що виразились в поширенні негативної, недостовірної інформації, їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у 10000 гр. ОСОБА_7 того вона понесла витрати на оплату послуг адвоката, згідно договору про надання адвокатських послуг, та акту виконаних робіт у сумі 4000 гр. З цих підстав позивачка просила суд зобов'язати відповідача спростувати поширену негативну інформацію щодо фактів шахрайства з її боку, стягнути з відповідача ОСОБА_3 на її користь моральну шкоду у сумі 10 000 гр., та судові витрати понесені позивачкою, а саме витрати по оплаті судового збору та вартість послуг адвоката у сумі 4000 гр.
Відповідач ОСОБА_3 надав до суду письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що в позовній заяві ОСОБА_2 викладені перекручені обставини справи, які мали місце, не прийняті до уваги норми чинного законодавства, що регулюють відносини про захист честі гідності та ділової репутації. Так в 2008 році відповідач ОСОБА_3 надав грошову позику в розмірі 20000 гр. сім'ї позивачці, а саме чоловіку позивачки - ОСОБА_8. Грошова позика надавалась на розвиток та потреби сім'ї позивача, у з в'язку з цим була укладена письмова угода у вигляді розписки від 10.07.2008 року. Кошти надавались через ОСОБА_9 За згодою сторін грошова позика (розписка) була письмово викладена на ксерокопії паспорту ОСОБА_8 де вказувався його сімейний стан (відомості про його та дружину), місце мешкання (реєстрація), дата повернення коштів та інші відомості. Після закінчення терміну, який вказаний в розписці, відповідач ОСОБА_3 неодноразово звертався до боржників з питанням щодо повернення своїх коштів, але всі ці звернення залишались без уваги. Причина полягала в тому, що в розписці був указаний завідомо неправильний адрес боржників, це підтверджується листом з міліції від 22.06.2013 року, з якого вбачається, що гр. ОСОБА_8 по адресі, який вказаний в розписці не мешкає на протязі семи років. У 2013 році, відповідач ОСОБА_3 не маючи змоги зв'язатись з чоловіком позивачки звернувся до ОСОБА_2 за місцем її роботи. У письмовому звернені відповідач ОСОБА_3 просив вирішити мирним шляхом його питання, щодо погашення йому боргу сім'єю ОСОБА_10, в своєму зверненні він також описав обставини, які мали місце і просив державний орган розібратися та дати йому належну письмову відповідь, встановлену законом. 25.03.2013 року відповідач отримав відповідь в якій зазначалось, що до компетенції державних органів не відноситься розгляд питань, які зазначались у письмовому зверненні відповідача до державного органу. Для вирішення цих складних питань була надана порада звернутись до суду. Відповідач звертає увагу на те, що в листі від 17.04.2013 року №432/326 не вказано, що відповідач своїм письмовим зверненням порушив чиїсь права, честь та гідність якоїсь особи. Навпаки відповідач скористався своїм законним правом, а саме: ст. 40 Конституцією України - усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади. У п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.01.2009 №1 зазначається, що відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України. З матеріалів справи вбачається, що відповідач тривалий час розшукував боржників для повернення своїх коштів в зв'язку з тим, що в розписці була вказана невірна адреса боржників. Після того коли відповідач дізнався адресу місце роботи позивачки він намагався неодноразово мирним шляхом вирішити це питання, але позивачка безпідставно мотивувала, що вони борг повернули, посилаючись на якісь видумані розписки. Захищаючи свої законні інтереси та права відповідач приймаючи до уваги вимоги п. 3 ст. 54 та п. 2 п. 4 ст. 65 СК України відповідно до яких: - п.2 ст. 65 СК - При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. - п. п. 2,4 ст. 65 СК - Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язок для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (факт укладання договору в інтересах сім'ї підтверджується розпискою від 10.07.2008р.), в законному порядку, в письмовій формі, виклав всі обставини справи, надав оцінку діям, висловив свої міркування та звернувся до відповідного органу та посадової особи. ОСОБА_7 того відповідно до частини другої статті 47 -1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином відповідно до статті 227 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків. В позовній заяві позивачка посилається, що відповідач поширив про неї недостовірні відомості, при цьому не вказуючи конкретно де саме були поширені ці недостовірні відомості, в якому способі, чим підтверджують порушення її особистих прав з боку відповідача. ОСОБА_7 того, позивачка не надала належні докази до суду щодо заподіяння їй моральної шкоди з боку відповідача. З викладеного на думку відповідача вбачається, що позивач не поширював недостовірні відомості про позивачку в своєму письмовому звернені, а лише виклав обставини та факти, які мали місце і висловив свої міркування щодо настання юридичних наслідків по цим обставинам, крім того, відповідач скористався своїм конституційним правом щодо звернення громадян. З цих підстав відповідач просив суд у задоволені позову повністю відмовити.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та її адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги до ОСОБА_3, про захист честі, гідності та ділової репутації, підтримали у повному обсязі, надали суду пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві і просили суд повністю задовольнити вимоги позивачки.
Відповідач по справі ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 до нього, про захист честі, гідності та ділової репутації не визнав і суду пояснив, що в 2008 році він надав позику у розмірі 20000 гр. чоловіку позивачки, гроші він давав на сім'ю, на їх сумісний бізнес, у розписці було зазначено, що ОСОБА_8 перебуває у шлюбі - був штамп, та був штамп про його прописку. ОСОБА_3 у зазначений у розписці строк, гроші не повернули, тому він звертався до чоловіка позивачка, але той просив його відстрочити повернення боргу, тому що він потрапив у ДТП. Потім чоловік позивачки зовсім перестав відповідати на телефонні дзвінки. ОСОБА_3 став телефонувати позивачці, але вона повідомила, що вона з чоловіком поділила майно. Потім він їздив до місця реєстрації чоловіка позивачки, але там знаходиться нежилий будинок. ОСОБА_3 не знав де шукати ОСОБА_8, тому звернувся на прийом до керівництва за місцем роботи відповідачки. Він розповів все заступнику міського голови, і той пообіцяв розібратись. Потім йому заступник голови повідомив, що позивачка показувала йому розписки, що її чоловік не має боргів перед ним. ОСОБА_3 сказав що це не правда, і заступник голови пропонував йому все викласти письмо, і подати заяву офіційно. В той же день він подав письму заяву на ім'я міського голови, в якій виклав всі відомі йому факти по цій справі та свої міркування на події. Цією заявою він нікого не хотів ображати, і тільки хотів, щоб йому надали письмову відповідь з цього приводу. Потім йому надали відповідь, що ОСОБА_11 не може втручатись у правовідносини між фізичними особами. Потім він звернувся до органів міліції з цього приводу, але йому відмовили і рекомендували звернутись до суду. До суду він ще не звертався, тому що хотів вирішити цей спір мирним шляхом. До цього часу чоловік позивачки йому борг так і не повернув. З цих підстав відповідач просив суд у задоволені позову відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_12, який діє на підставі довіреності в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про захист честі, гідності та ділової репутації не визнав, надав суду пояснення, аналогічні тим, що викладені у письмових запереченнях проти позову, і просив суд у задоволені позову відмовити.
Суд вислухавши пояснення сторін, їх представників та дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про захист честі, гідності та ділової репутації, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Фізична особа має право звернутись до суду із позовом про захист її гідності та честі. Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду із позовом про захист своєї ділової репутації.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України „ Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями і одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідальності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацію фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної особи чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, спільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати.
В судовому засіданні було встановлено що в 2008 році відповідач ОСОБА_3 надав грошову позику в розмірі 20000 гр. сім'ї позивачки, а саме чоловіку позивачки - ОСОБА_8. ОСОБА_3 вважав, що надає позику на розвиток та потреби сім'ї ОСОБА_8. У зв'язку з чим ОСОБА_8 була надана ОСОБА_3 письмова розписка від 10.07.2008 року. Грошові кошти ОСОБА_3 передав особисто ОСОБА_8 За згодою сторін грошова розписка була письмово викладена на ксерокопії паспорту ОСОБА_10, де вказувався його сімейний стан - відомості про його та дружину (відмітка про реєстрацію шлюбу), місце мешкання - реєстрація (відмітка про реєстрацію), дата повернення коштів та інші відомості.
Після закінчення терміну позики, який вказаний в розписці, ОСОБА_3 неодноразово звертався до боржника та його жінки з питанням щодо повернення позичених коштів, але всі ці звернення залишались без уваги.
ОСОБА_3 також встановив, що в розписці був зазначений неправильний адрес проживання боржника, і ОСОБА_8 за місцем реєстрації не проживає тривалий час.
У 2013 році у зв'язку з тим, що боржник так і не повернув ОСОБА_3 позичені кошти, не маючи змоги зв'язатись безпосередньо с боржником, ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_2 за місцем її роботи. У письмовому звернені на ім'я Міського голови м. Донецька ОСОБА_3 просив вирішити питання, щодо погашення йому боргу сім'єю ОСОБА_2, у зверненні він також описав обставини, які мали місце і просив державний орган розібратись та надати йому належну письмову відповідь, встановлену законом. 25.03.2013 року ОСОБА_3 отримав відповідь в якій зазначалось, що до компетенції державних органів не відноситься розгляд питань, які зазначались у письмовому зверненні.
Звертаючись із письмовою заявою до Міського голови м. Донецька ОСОБА_3 фактично скористався правом, передбаченим законодавством України, а саме ст. 40 Конституції України відповідно до вимог якої, всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади.
Відповідно до положень п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року громадяни мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
ОСОБА_3 намагаючись захистити свої законні інтереси та права, з приводу повернення йому запозичених коштів, враховував вимоги Сімейного законодавства України, а саме ст. 54 та ст. 65 СК України відповідно до яких, при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, і укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї договір, створює обов'язок для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тому ОСОБА_3 в письмовій формі виклав всі обставини справи, надав свою оцінку діям, висловив свої міркування та звернувся до відповідного органу та посадової особи за місцем роботи дружини боржника, а тому оціночні судження відповідача, його думки, та переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків викладені у цій заяві, на думку суду не можуть бути предметом судового захисту, тому що відповідач не поширював недостовірні відомості про позивачку в своєму письмовому звернені, а лише виклав обставини та факти, які мали місце і висловив свої міркування щодо настання юридичних наслідків по цим обставинам, скориставшись своїм конституційним правом щодо звернення громадян.
Враховуючи, що відповідач не поширював недостовірні відомості про позивачку в своєму письмовому звернені, суд вважає, що відсутні підстави і для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди та стягнення судових витрат.
З цих підстав суд вважає необхідним відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про захист честі, гідності та ділової репутації, у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 57, 60, 61, 88, 130, 131, 158, 169, 209, 212, 213-215, 216, 218 ЦПК України суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в Апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.
СУДДЯ СВАТІКОВ А.В.
11.10.2013