Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 11/781/808/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Бутельська Г.В.
Категорія 121 (101) Доповідач в колегії апеляційного суду Могильний О. П.
03.10.2013 м.Кіровоград
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді - Могильного О.П.,
суддів - Широкоряда Р.В., Драного В.В.,
за участю прокурора - Черниш Г.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді кримінальної справи судом першої інстанції, на постанову Ленінського районного суду м. Кіровоград від 14 червня 2013 року, якою кримінальну справу стосовно
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кіровоград, українця, громадянина України, освіта середньо-спеціальна, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
повернуто прокурору Ленінського району м. Кіровоград для проведення додаткового розслідування.
Органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, за наступних обставин.
28 січня 2009 року, в період часу з 01.30 до 01.52 год., точного часу слідством не встановлено, ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на дорозі біля кафе «Весна», розташованого по вул. Леніна, 13 у м. Кіровограді, під час конфлікту, який виник між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, очевидцем якого він являвся, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, викидним ножем, який дістав з правої кишені штанів, в які був одягнений, наніс один удар в область грудної клітини потерпілому ОСОБА_4, де розташовані життєво важливі органи. При цьому ОСОБА_4 намагався захищатись, утримуючи лівою рукою лезо ножа та відводив ніж від себе. В результаті ножового поранення потерпілому ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді рани грудної клітини справа, 5-го пальця лівої кісті, гемопневмотораксу справа, які згідно висновку експерта № 221 від 26.02.2009 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, і є небезпечні для життя в момент спричинення.
Дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч.1 ст.121 КК України.
Підставою повернення судом першої інстанції кримінальної справи на додаткове розслідування є неповнота, неправильність, однобічність досудового слідства, оскільки неповнота та неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Судом зазначено, що в судовому засіданні неодноразово оголошувались примусові приводи відносно потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34 Однак, примусові приводи не виконувались, на них давались формальні відписки про те, що ніхто не відчиняв двері або про те, що особам повідомлялось про явку до суду.
З цих обставин щодо безвідповідального ставлення працівників міліції до виконання постанов суду, 29.04.2013 року виносилась окрема ухвала суду, яка направлялась прокурору Кіровоградської області. Прокуратурою м. Кіровограда на окрему постанову було надано відповідь, що підстав прокурорського реагування на дії працівників міліції не вбачається.
Таким чином, з метою об'єктивного розгляду справи, судом були задіяні всі можливості щодо безпосереднього дослідження доказів у справі, шляхом допиту потерпілого і свідків як того вимагає ст.257 КПК України.
За ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 14.02.2012 року (т.5 а.с.161-165) дана кримінальна справа з обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України направлялась на додаткове розслідування. Судом апеляційної інстанції чітко зазначалось, які недоліки слід усунути під час проведення додаткового розслідування. Зокрема, в ухвалі суду зазначено щодо необхідності усунення розбіжностей між показаннями потерпілого, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7, а також судом зазначено про необхідність належної перевірки версії обвинуваченого ОСОБА_3 про причетність до зазначеного злочину інших осіб. При цьому, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що докази, які були зібрані на досудовому слідстві на підтвердження вини ОСОБА_3 є суперечливими, а тому їх не можна вважати достовірними і достатніми для підтвердження його вини.
Відповідно до ч.7 ст.374 КПК України, вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої інстанції при повторному розгляді справи.
Із досліджених в судовому засіданні доказів у тому числі допитів свідків, суд прийшов до висновку, що органом досудового слідства вказівки суду апеляційної інстанції не виконані, виявлені недоліки не усунені. Разом з цим, суд прийшов до висновку, що органом досудового слідства взагалі не докладалось зусиль і не проводилось ніяких заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Суд прийшов до переконання, що проведені слідчі дії під час додаткового розслідування, а це допит декількох свідків, проведення декількох очних ставок та одного пред'явлення копій фотознімків для впізнання є нічим іншим як формальним виконанням і самоусуненням від виконання вказівок суду апеляційної інстанції по даній справі.
Крім цього, суд прийшов до переконання щодо безпідставності винесення постанови слідчим про уточнення часу скоєння злочину (т.6 а.с. 111). Так, із наведеної постанови слідує, вважати час скоєння злочину 28.01.2009р. в період з 1.30 год. до 1.52 год. оскільки слідством встановлено, що згідно роздруківки телефонних дзвінків з мобільного телефону ОСОБА_3 останній перебував за адресою вул. Леніна, 13, біля кафе «Весна» у період з 01.38 год. до 01.52 год. Але така суб'єктивна думка слідчого не підтверджена зібраними по справі доказами. При цьому, роздруківка телефонних дзвінків з мобільного телефону ОСОБА_3 не досліджувалась слідством та не визнана речовим доказом. Також слідством не наведено законність підстав отримання такої роздруківки телефонних дзвінків, та не зазначено марку мобільного телефону з якого здійснювались дзвінки ОСОБА_3
Наведені обставини вказують на поверховість та однобічність досудового слідства під час проведення додаткового розслідування. Така неповнота і однобічність досудового слідства та не виконання слідством вказівок суду апеляційної інстанції не дають суду підстав і можливості для прийняття законного і справедливого рішення.
Разом з цим, з урахуванням викладених обставин, в судовому засіданні встановлено, що обвинувачення пред'явлене ОСОБА_3 ґрунтується на припущеннях, оскільки органом досудового слідства не досліджено подію злочину, винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, що є обов'язковою обставиною доказування відповідно до ст.64 КПК України.
Вказане, на переконання суду першої інстанції, перешкоджає судовому розгляду справи і є підставою повернення кримінальної справи на додаткове розслідування.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді кримінальної справи судом першої інстанції, просить постанову суду першої інстанції скасувати, кримінальну справу повернути на новий судовий розгляд.
Свої вимоги обґрунтовує наступними доводами:
При направленні справи на додаткове розслідування, суд мав змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК України (в ред.1960 року), вчинення інших процесуальних дій, а також шляхом поновлення порушених під час розслідування справи процесуальних прав учасників процесу.
Суд помилково прийшов до висновку про необхідність направлення справи на додаткове розслідування, з мотивів неправильності досудового слідства, і неправильність не може бути усунута в судовому засіданні, чим порушив ст. 281 КПК України, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.02.2005 . №2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування».
Обставини викладені у постанові суду не є підставою для направлення справи на додаткове розслідування, оскільки суд має змогу усунути виявлені недоліки.
Так, суд вказує, що в судове засідання неодноразово оголошувалисьпримусові приводи відносно потерпілого, свідків, але примусові приводи не виконувались, на них давались формальні відписки про те, що ніхто не відчиняв двері або про те, що особам повідомлялось про явку до суду.
Прокурор зазначає, що свідки з'являлись на судові засідання, але вони не допитувались, оскільки сторона захисту наполягала на першочерговому допиті потерпілого, після чого допитували свідків по справі, в результаті судом оголошувалась перерва для виклику (приводу) потерпілого ОСОБА_4 в судове засідання.
Також в результаті неявки свідка в судове засідання з поважної причини суд мав змогу оголосити його покази, які він надавав на досудовому слідстві.
Обставини, викладені у постанові суду не є підставою для направлення справи на додаткове розслідування, оскільки вони не перешкоджають для встановлення істини по справі та недоліки допущені пі час розслідування кримінальної справи можливо усунути під час судового розгляду.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи апеляції в повному обсязі та просив постанову суду першої інстанції скасувати як незаконну, дослідивши письмові матеріали кримінальної справи та зваживши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає, виходячи із наступного:
Так, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що в ході досудового слідства порушено вимоги ст. 22 КПК України( в редакції 1960 року) згідно яких прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. Однак, стороною обвинувачення не виконані належно вимоги положень даної статті та не спростовано суперечності між показаннями підсудного та потерпілого і свідками заявленими на підтвердження пред'явленого обвинувачення, що унеможливлює в подальшому правильність кваліфікації дій підсудного.
На підтвердження цього, судом вірно зазначено про :
-не належне виконання органом досудового розслідування вимог ухвали апеляційного суду від 14.02.2012 року ( т.5 а.с. 161-165), що є обов'язковим , згідно ч.7 ст.374 КПК України ( в редакції 1960 року), зокрема: не усунуті розбіжності між показаннями потерпілого, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7, а також не проведена перевірка версії обвинуваченого ОСОБА_3 про причетність до даного злочину інших осіб, тобто проведення слідчо-оперативних заходів;
-про поверхневість та однобічність додаткового встановлення слідчим обставин, щодо часу вчинення злочину, зокрема не зрозумілим є походження даних, що стали підставою для цього, тобто вбачається фактичне встановлення часу вчинення злочину на припущеннях. Дана неконкретність та неповнота, позбавляє обвинуваченого можливості здійснення належного захисту від зміненого обвинуваченння.
Згідно з вимогами ст.67 КПК України (в редакції 1960 року) ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили, тобто вони підлягають перевірці та повинні оцінюватись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Не може, також прийматись беззаперечно судом та визнаватись, як підставою для виправдання і його невизнання своєї вини, оскільки в справі маються не спростовані показання потерпілого та свідків, саме на допиті яких і наполягає підсудний та які відповідно до ст.257 КПК України(в ред. 1960 року) підлягають безпосередній перевірці судом. Проте, як зазначалось вище, потерпілий та свідки обвинувачення, які вказували на вчинення злочину саме ОСОБА_3, а також як і ті , що виправдовують підсудного, до суду на неодноразові виклики не з'явились , зокрема: потерпілий ОСОБА_4, свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34 Неодноразові приводи суду також не виконані. Відповідно до положень ст..6 Європейської Конвенції з прав людини, зокрема прийнятого рішення Європейським судом № 26853/04 від 13.07.2006 року- « Попов проти Росії», «Жуковський проти України» від 03.03.2011 року, - не допит свідків захисту та відповідно не безпосередній допит, також, визнано порушенням права на захист, несумісним з гарантіями справедливого правосуддя.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 306 КПК України ( в ред. 1960 року) дійсно можливе оголошення показань свідка, явка якого до суду неможлива. Проте оголошення показань свідків, які не з'явились в судове засідання, можливе лише за умови підтвердження поважності причин, що перешкоджають явці свідка в судове засідання. Такими причинами можна визнати тривалу хворобу, смерть свідка, стихійне лихо, війну, переїзд в іншу країну на постійне місце проживання та ін. Тобто це причини, які не дають змоги з'явитись свідку в судове засідання протягом тривалого часу. Суд не може визнати поважними причини неявки вищевказаних свідків в судове засідання, оскільки належних підтверджуючих даних відсутності їх за встановленим місцем проживання до суду не надано.
Отже, згідно ст.ст. 257, 323 КПК України всі свідки у справі повинні бути допитані в судовому засіданні. Ця вимога закону направлена на виконання принципу безпосередності дослідження доказів у суді та обов'язку суду ґрунтувати судові рішення лише на тих доказах, що досліджувались в ході судового слідства. Але дана неповнота не може бути усунута в судовому засіданні, з причин незалежних від суду, про що вірно зазначено в прийнятому рішенні судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 16-1 та ст. 261 КПК України( в ред.1960 року), розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності, сторона обвинувачення та сторона захисту користуються рівними правами: на заяву клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Тому, ненадання можливості підсудному безпосередньо поставити запитанняпотерпілому та свідкам, на допиті яких останній наполягає, позбавить його права на належний захист від пред'явленого обвинувачення.
Згідно статті 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до положень ст.281 КПК України (в редакції 1960 року) неправильним визнається досудове розслідування тоді, коли під час його провадження органами досудового слідства були неправильно застосовані чи безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута в суді. Неповним визнається досудове слідство і тоді, коли під час його провадження не були досліджені, або досліджені поверхово чи однобічно обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Раніше зазначені порушення та недоліки призвели до неповноти та неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунуті під час судового розгляду у будь-який спосіб, оскільки потребують виконання значного обсягу слідчих та розшукових дій, які є неможливими при розгляді справи судом .
Вказані порушення вимог кримінально-процесуального закону, а також пред'явлене обвинувачення, яке базується на доказах, що містять суперечності та протиріччя, безпосередньо перешкоджають суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок, надати оцінку доводам захисту та обвинувачення відповідно щодо невинності або винності ОСОБА_3 у вчиненні злочину та позбавляють підсудного на належний захист від пред'явленого обвинувачення, а тому висновок суду першої інстанції про необхідність направлення справи на додаткове розслідування є правильним.
В ході проведення додаткового розслідування слід усунути встановлені судом недоліки відповідно до вимог КПК України, викладені в описовій частині постанови, в тому числі і щодо обставин, зазначених в ухвалі апеляційного від 14.02.2012 року ( т.5 а.с. 161-165)
Щодо міри запобіжного заходу відносно підсудного, суд визнає за необхідне залишити попередньо обрану - підписку про невиїзд.
Розгляд даної справи проведено відповідно до положень КПК України в редакції 1960 року , в межах заявлених вимог в апеляції та наданих доказів.
Керуючись п.15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України( в редакції від 13.04.2012 року), ст..ст. 362, 365-366 КПК України( в редакції закону 1960 року), колегія суддів,-
Апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції на постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14.06.2013 року , якою кримінальну справу стосовно ОСОБА_3 з обвинувачення за ч.1 ст.121 КК України повернуто на додаткове розслідування, залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 , залишити попередню - підписку про невиїзд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
Могильний О.П. Широкоряд Р.В. Драний В.В.