донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
08.10.2013 р. справа №908/1947/13
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А.
при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.
за участю представників:
від позивача: Хомутов Г.В. за довіреністю б/н від 07.10.2013р.
від відповідача:Іванчик О.М. за довіреністю №4110/27 від 18.06.2013р.
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Аверс-Трейд», м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області
від11.07.2013р.
у справі№908/1947/13 (суддя Носівець В.В.)
за позовомприватного підприємства «Аверс-Трейд», м.Запоріжжя
до Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» Жовтневого району м. Запоріжжя
про визнання недійсним договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №600268 від 01.05.2011р.
Приватне підприємство «Аверс-Трейд», м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» Жовтневого району м. Запоріжжя про визнання недійсним договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №600268 від 01.05.2011р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.07.2013р. у позові відмовлено повністю.
Позивач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 11.07.2013р. повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В апеляційні скарзі заявник посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що йому судом першої інстанції неправомірно було відмовлено у прийнятті заяви про зміну підстав позову. Зазначає, що суд помилково дійшов висновку щодо підключення приміщення позивача до мереж централізованого опалення та наявності в приміщенні позивача комунікаційних (технічних засобів) для одержання теплової енергії. На думку скаржника, на момент придбання позивачем за договором міни приміщення, воно було відключено від мереж централізованого опалення у встановленому порядку, технічної можливості для надання та отримання послуг опалення не було. Враховуючи наведене, апелянт вважає, що договір купівлі-продажу теплової енергії, укладений між позивачем та відповідачем не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Представник позивача у судове засідання прибув, підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача у судове засідання прибув, надав відзив на апеляційну скаргу та доповнення до відзиву на апеляційну скаргу №4647/юр від 07.10.2013р., в яких просив оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідач заявив клопотання про залучення до матеріалів справи додані до відзиву документи.
Колегія суддів зазначає, що документи надані позивачем до апеляційної скарги з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судовою колегією не приймаються і повертаються відповідачу, оскільки ним не доведено, що вони є належними та допустимими доказами саме за спірними відносинам.
Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
В заявленому клопотанні відповідач зазначає, що він не надав документи при розгляді справи у суді першої інстанції, оскільки позивач змінив підставу позову у судовому засіданні 11.07.2013р.
Проте, колегія суддів зазначає, що за приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, та відповідач не був позбавлений можливості надати ці докази під час розгляду справи судом першої інстанції.
Таким чином, заявлене клопотання про долучення до матеріалів справи додані до відзиву документи не підлягає задоволенню.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні суду першої інстанції 11.07.2013р. представник позивача через канцелярію суду надав заяву про зміну підстав позову № 10/1 від 10.07.2013р. та позов у новій редакції.
Згідно з частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
В матеріалах справи міститься ухвала суду від 05.06.2013р., якою порушено провадження у справі № 908/1947/13, судове засідання призначене на 26 червня 2013 р. З метою витребування додаткових матеріалів необхідних для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи та надання позивачу можливості представити нові докази у справі (за його клопотанням) судове засідання було відкладено на 11.07.2013р. в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 1-1) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Отже, зазначеною нормою на суд не покладено обов'язку щодо відкладання розгляду справи у зв'язку з наданням заяви про зміни предмету позову. Виходячи з приписів цієї норми, суд відкладає розгляд справи на власний розсуд при наявності перелічених обставин.
З протоколу судового засідання від 26.06.2013р., який міститься у матеріалах справи, вбачається, що Господарським судом Запорізької області розпочався розгляд справи по суті, суддя роз'яснив представникам сторін їх права та обов'язки, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечував проти позову та сторони заявили клопотання про відкладання розгляду справи для подання нових доказів.
За приписами пункту 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 Господарського процесуального кодексу України.
Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 Господарського процесуального кодексу України, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).
Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Письмові зауваження до протоколу в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України сторонами не подавались.
Отже, з наведеного вбачається, що позивачем подано заяву про зміну підстав позову вже після того, як розпочався розгляд справи по суті.
Також, колегія суддів зауважує, що відкладання розгляду справи не свідчить про те, що розгляд справи не розпочався.
Таким чином колегія суддів вважає, що господарським судом правомірно не прийнято заяву позивача про зміну підстав позову та правомірно судом розглядались вимоги, що були зазначені первісно у позовній заяві, оскільки подана заява суперечила положенням статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме була подана після початку розгляду господарським судом справи по суті.
Тобто, підставами визнання договору недійсним позивач визначив статті 203, 215, 229 Цивільного кодексу України та підтвердив у судовому засіданні апеляційної інстанції саме це.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення господарського суду Запорізької області від 19.10.2011р. у справі № 28/5009/5302/11, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2013р., 01.05.2011р. приватне підприємство "Аверс-Трейд" уклало з Концерном "Міські теплові мережі" в особі філії Концерну "Міські теплові мережі" Жовтневого району договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №600268 з відповідними додатками до нього.
За умовами пункту 1.1. договору позивач (Теплопостачальна організація) зобов'язався відпустити відповідачу (Споживачу) теплову енергію в гарячій воді, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.
Пунктом 1.4 договору визначено, що теплова енергія відпускається Споживачу в ГКал згідно з додатком 1 до цього договору в гарячій воді на таки потреби: опалення та вентиляцію - на протязі опалювального періоду; підігрів води - за наявної можливості; кондиціювання - по замовленню Споживача; інші технологічні потреби - по замовленню Споживача.
Згідно з пунктом 6.1 договору розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій або в іншій формі, що не заперечує діючому законодавству, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін) діючих на час розрахунків (додаток №5 до цього договору) та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних, встановлених розрахунковим способом.
Пунктом 6.3 договору визначено, що підставою для розрахунків споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі.
Пунктом 10.1 договору сторони визначили, що цей договір діє з 01 травня 2011року до 01 травня 2012року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна з сторін за місяць до закінчення терміну дії даного договору не заявила про розірвання цього договору (п.10.4 договору).
Відповідно до пункту 10.3 договору припинення дії договору не звільняє Споживача від обов'язку оплати за спожиту теплову енергію та відповідальності, передбаченої цим договором і чинним законодавством України.
Предметом данного спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №600268 від 01.05.2011р.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Абзацом 3 підпункту 2.1 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає визнанню судом недійним, як такий, що укладений внаслідок помилки з боку відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України у разі якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Помилка є підставою для визнання недійсними правочинів як фізичних, так і юридичних осіб.
Однак, не будь-яка помилка може братися судом до уваги. Так, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, Цивільний кодекс України розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати. При вирішенні питання про істотне значення помилки потрібно виходити з істотності тієї чи іншої обставини для конкретної особи з урахуванням її становища, стану здоров'я, характеру діяльності, значення правочину тощо. При цьому за загальним правилом не має розцінюватися як помилка незнання сторонами правочину норм законодавства.
Мотив правочину - це обставини, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин. За загальним правилом помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.
На думку позивача "помилкою" під час укладання правочину було прийняття судом до уваги фактичних даних, які не існували на той час, а саме: система опалення нежитлового приміщення, що належить приватному підприємству "Аверс-Трейд", є невід'ємною частиною системи опалення всього будинку, що не відповідає дійсності та ці обставини існували на момент виникнення спірних правовідносин.
Частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України визначено, що виходячи зі змісту глави 20 Господарського кодексу України, в основу формування договірних зобов'язань покладений принцип вільного волевиявлення, відповідно до якого вирішення судом неврегульованих умов, що виникли при укладенні договору, можливо лише за спільною згодою усіх сторін. Винятком з цього правила є порядок укладання договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Оскільки в даних випадках укладення договору є обов'язковим, незалежно від згоди другої сторони, спір, що виникає при укладені договору, вирішується судом.
Вимоги статті 229 Цивільного кодексу України встановлюють правила щодо волевиявлення особи та не стосуються випадку укладення договору примусово - у судовому порядку.
З матеріалів справи також вбачається, що за договором міни від 07.09.2009р. приватне підприємство "Аверс-Трейд" придбало у власність 3/25 частин будівлі літ. А-4, що знаходиться по вулиці Червоногвардійській в місті Запоріжжі в будинку № 48 на другому поверсі, а саме: кімната 35 (28) пл. 17,4 кв.м., кімната 36 (29) пл. 16,4 кв.м., кімната 37 (30) пл. 20,3 кв.м., кімната 38 (31) пл. 19,4 кв.м., кімната 39 (32) пл. 19,6 кв.м., кімната 40 (33) пл. 40.6 кв.м.. коридор 34 (34) пл. 62,9 кв.м.. кімната 41 (35) пл. 19,5 кв.м., тамбур 42 (35/1) пл. 0,6 кв.м., кімната 43 (36) пл. 36.8 кв.м., кімната 44 (37) пл. 19,9 кв.м., кімната 45 (38) пл. 19,9 кв.м., кладова 46 (39) пл. 2,2 кв.м. кімната 47 (40) пл. 16,6 кв.м. вмивальник 48 (40/1) пл. 4,2 кв.м., туалет 49 (41) пл. 1,4 кв.м., душ 50 (41/1) пл. 1,3 кв.м., туалет 51 (42) пл. 2,7 кв.м., балкон пл. 0,72 кв.м., балкон пл. 0,72 кв.м., загальною площею 323,14 кв.м. Місця загального користування: сходова клітина IV пл. 12,1 кв.м., сходова клітина II пл. 18,1кв.м., тамбур II пл. 6,1 кв.м.
Пунктом 1.5 договору міни встановлено, що передача майна за цим договором здійснюється у день нотаріального посвідчення та підтверджується підписаними сторонами відповідними актами прийому-передачі. Сторона-1 зобов'язується передати майно стороні-2 для вільного користування і безперешкодного володіння у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам не пізніше 08.09.2009 р. Враховуючи приписи діючого законодавства договір міни було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Бургазли І.І., про що зроблено запис у реєстрі за № 7833 від 07.09.2009р.
Із акту приймання-передачі приміщення до договору міни від 07.09.2009р., наявному в матеріалах справи, вбачається, що у приміщенні відсутня гаряча вода, відсутнє підключення до гарячого центрального водопостачання та центрального опалення, відсутні прилади опалення. Із переписки з попередніми балансоутримувачами та власниками зазначеної будівлі і безпосередньо зазначеного приміщення також слідує, що у приміщенні частково були демонтовані та відсутні на теперішній час прилади опалення та це нібито зроблено за погодженим, із теплопостачальною організацією, проектом ще у 2000 році. Із актів обстеження приміщення вбачається, що система опалення у приміщенні приватного підприємства "Аверс-Трейд" єдина із будинковою та складається із радіаторів із певною розводкою по кімнатам, у деяких кімнатах демонтовані радіатори опалення, внутрішня система опалення самовільно реконструйована, проект на реконструкцію системи опалення не надавався.
Отже, з наведеного вбачається, що в деяких кімнатах приміщення приватного підприємства "Аверс-Трейд" дійсно відсутні радіатори опалення, але від системи опалення приміщення позивача не від'єднане, система опалення єдина із будинковою, проект, що розроблений конструкторським відділом відкритого акціонерного товариства "Запоріжсільбуд" та погоджений із тепловими мережами Жовтневого району відсутній. Тобто, вибірковий демонтаж приладів опалення у зв'язку із їх зношенням не свідчить про від'єднання приміщення від системи опалення будинку.
Крім того, позивач із власної волі звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір ще у грудні 2009 року. Після укладення спірного договору в судовому порядку позивач знов звернувся (переписка тривала протягом січня-квітня 2013 року) до відповідача із пропозицією про внесення змін до спірного договору у зв'язку із розрахунком іншого теплового навантаження, однак так і не виконав вимоги діючого законодавства, дотримання яких є необхідним для внесення змін до договору на теплопостачання.
Правовідносини сторін в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005р. №2633-IV, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету міністрів України від 03.10.2007р. № 1198 (надалі - Правила).
Пунктом 2 статті 275 Господарського кодексу України визначено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Дана норма кореспондується із пунктами 4, 5 Правил, за якими користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією. У разі викупу частини приміщень в окремо розташованому будинку теплопостачальна організація укладає договір з кожним власником.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо від'єднання приміщення від системи опалення ще у 2000-2001 роках, тобто до придбання приміщення позивачем, оскільки відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Запоріжсільбуд" (попередній власник приміщення) спочатку укладався договір про постачання теплової енергії № 894 від 01.11.2002р., а пізніше договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600894 від 01.01.2007р. за умовами яких теплопостачання в період з листопада 2002 року по листопад 2009 року до приміщень, які в подальшому за договором міни були передані позивачу, здійснювалося на договірних засадах. Факт наявності системи опалення в спірних приміщеннях підтверджується також актами приймання-передачі теплової енергії підписаними учасниками правочину. Договір міни, який є нотаріально посвідченим, підтверджує що приміщення відповідають санітарним та технічним нормам, що також свідчить про наявність системи теплопостачання (опалення), яка є невід'ємною складовою приміщень та всієї будівлі (житлового будинку, що має централізовану систему опалення).
Також, спеціальні норми права з даного питання унеможливлюють відключення від централізованого опалення окремих приміщень у багатоквартирному будинку і передбачають можливість відключення від централізованого опалення та гарячого водопостачання будинку в цілому за рішенням загальних зборів всіх власників (уповноважених осіб власників) приміщень у житловому будинку, що закріплено Наказом Мінбуду України № 4 от 22.11.2005 року "Про порядок відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води" зі змінами, внесеними наказом Мінжитлокомунгоспу за № 169 від 06 жовтня 2007 року.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При таких обставинах листи відкритого акціонерного товариства «Запоріжсільбуд» №2956 від 26.10.2001р., комунального підприємства «РЕПОГ» №1673/П від 09.10.2009р. та №1765/П від 23.10.2009р., акти перевірки технічного стану приміщення комунального підприємства «РЕПОГ» від 05.11.2007р., 10.12.2008р., на які позивач посилається як на доказ відключення приміщення від мереж теплопостачання, колегією суддів не приймаються, оскільки зазначені копії документів не є належними та допустимими доказами виходячи з того, що договір укладено у жовтні 2011р.
Таким чином, скаржник не надав належних доказів щодо вчинення спірного правочину під впливом помилки та не спрямоване на реальне настання правових наслідків. Що обумовлені ним.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки за приписами цього закону він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
При цьому згідно пункту 22 статті Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позиції апелянта про наявність правових підстав для визнання недійсним договору № 600268 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.05.2011 р. як такого, що вчинений внаслідок помилки.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись статтями 4-7, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу приватного підприємства «Аверс-Трейд», м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 11.07.2013р. у справі №908/1947/13 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 11.07.2013р. у справі №908/1947/13 - залишити без змін.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий Н.В. Ломовцева
Судді: Н.М. Принцевська
О.А. Скакун
Надруковано 5 прим.: 1. Позивачу; 2. Відповідачу; 3. У справу, 4. ДАГС, 5. ГСЗО.