ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/5726/13 03.10.13
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова
група»
До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий дім»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Фізична особа Завгородній Денис Володимирович
Про стягнення 7 725,51 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
Від третьої особи: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий дім» (далі - відповідач) про стягнення 7 725,51 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем в порядку статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.13. порушено провадження у справі № 910/5726/13, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізичну особу Завгороднього Дениса Володимировича; розгляд справи було призначено на 25.04.13.
13.04.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.13. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 14.05.13.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 14.05.13. на підставі ст. 41 ГПК України призначено у справі № 910/5726/13 судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі на підставі ст. 79 ГПК України зупинено до проведення експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.13. (з врахуванням ухвали від 09.08.13. про виправлення описки) на підставі ст. 79 ГПК України поновлено провадження в даній справі та призначено її до розгляду на 10.09.13.
Розпорядженням № 04-1/608 від 30.08.13. було призначено повторний автоматичний розподіл справи. Відповідно до автоматичного розподілу справ у Господарському суді міста Києва, справу № 910/5726/13 передано для розгляду судді Ващенко Т.М., якою вказану справу прийнято до свого провадження, про що винесено відповідно ухвалу від 03.09.10.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників учасників судового процесу, невиконання ними вимог попередніх ухвал суду та з огляду на подане позивачем клопотання, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 03.10.13.
Представник позивача в судове засідання 03.10.13. не з'явився, письмових пояснень з врахуванням висновків проведеної в даній справі експертизи не надав, проте, 20.09.13. через відділ діловодства суду подав заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розгляд справи проводити без участі повноважного представника позивача.
Представник відповідача в судове засідання 03.10.13. вкотре не з'явився, вимог попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник третьої особи в судове засідання 03.10.13. вкотре не з'явився, вимог попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) відповідачу наявні в матеріалах справи.
Крім того, судом враховано, що 25.04.13. відповідачем через відділ діловодства суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/5726/13.
В судовому засіданні 03.10.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
13.01.12. між позивачем (Страховиком) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (Страхувальником) було укладено Додаток № 28-0101-7500/0000029 до Генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами № 28-0101-7500 від 25.01.11., відповідно до якого позивач прийняв під страховий захист напівпричіп Schmits, д.р.н. АА3640ХО.
22.09.12. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась на 474 км + 700 м автошляху Київ-Харків-Довжанський, напівпричіп Schmits, д.р.н. АА3640ХО отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою № 9077810 про ДТП.
Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля ГАЗ 2705, д.р.н. 34417ХВ Завгороднім Денисом Володимировичем вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Дергачівського районного суду Харківської області 17.10.12. в адміністративній справі № 2010/6065/2012 провадження № 3/2010/2166/2012.
22.09.12. Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку.
Згідно рахунку-фактури № ТС-0000233 від 28.09.12. вартість ремонту напівпричіпа Schmits, д.р.н. АА3640ХО склала 15 725,51 грн.
На підставі страхового акту № ЗСКА-1961 від 23.10.12. позивач, виконуючи свої зобов'язання, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 7 725,51 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 13518 від 25.10.12. (належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи).
Вказане платіжне доручення є реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику. В свою чергу, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. (Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.11. у справі № 42/92).
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 7 725,51 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/5120113 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки ГАЗ 2705, д.р.н. 34417ХВ, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина Завгороднього Д.В., який керував автомобілем марки ГАЗ 2705, д.р.н. 34417ХВ, встановлена у судовому порядку.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.
Згідно пункту 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Розмір франшизи, тобто суми, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої полісом № АВ/5120113 становить 1000,00 грн.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" унормовано, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
При цьому, п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено обов'язок страховика при настанні страхового випадку відшкодувати у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Вказаними нормами врегульовано правовідносини, пов'язані у тому числі із визначенням розміру збитків у правовідносинах у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як відзначалось судом, правовідносини позивача і страхувальника виникли на підставі Генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами № 28-0101-7500 від 25.01.11., отже є добровільним страхуванням. Вказані правовідносини не регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Добровільним же страхуванням, згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про страхування", є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
При цьому, приписами ст. 25 Закону України "Про страхування", якими визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Отже, Закон України "Про страхування" не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної оцінювачем або суб'єктом оціночної діяльності, а також лише на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу.
Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 05.08.13. у справі № 5011-12/11966-2012.
Крім того, висновком № 5388/13-54 від 22.07.13. судової автотоварознавчої експертизи встановлено, що розмір відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу напівпричіпа Schmits, д.р.н. АА3640ХО, внаслідок його пошкодження при ДТП, яке мало місце 22.09.12. за участі автомобіля ГАЗ 2705, д.р.н. 34417ХВ, який діяв станом на 22.09.12. складає 15 894,81 грн., тобто суму більшу, ніж просить позивач.
При цьому, судом враховано, що оцінюючи висновок експерта, господарський суд повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг щодо інших доказів (п. 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12. № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягають частковому задоволенню в розмірі 6 725,51 грн. (7 725,51 грн. - 1000,00 грн. (франшиза)).
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК (п. 23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).
Оскільки позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача шкоди в порядку регресу задоволено частково, то у відповідності до приписів ст. 49 ГПК України, сума в розмірі 6 102,00 грн. за проведення судової автотоварознавчої експертизи № 5388/13-54 від 22.07.13. покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий дім» (01023, м. Київ, площа Спортивна, 3; 02132, м. Київ, вул. Малоземельна,14/1; ідентифікаційний код 32556540) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, б. 32 літ. А; ідентифікаційний код 30859524) 6 725 (шість тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 51 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1 497 (одну тисячу чотириста дев'яносто сім) грн. 80 коп. - витрат по сплаті судового збору, 5 312 (п'ять тисяч триста дванадцять) грн. 15 коп. - вартості проведення судової автотоварознавчої експертизи № 5388/13-54 від 22.07.13.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 08.10.13.
Суддя Т.М. Ващенко