ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/11477/13 01.10.13
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»
До Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»
Про стягнення 8 152,99 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Куріленко О.В. представник за довіреністю № 8 від 02.01.13.
Від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» (далі - позивач) до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (далі - відповідач) про стягнення 8 152,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем в порядку статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.13. порушено провадження у справі № 910/11477/13; розгляд справи призначено на 18.07.13.
18.07.13. відповідачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві та просить суд застосувати строк позовної давності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.13. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 30.07.13.
30.07.13. від позивача надійшли письмові пояснення у справі та заява про відновлення строку позовної давності.
В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/11477/13 призначено до розгляду на 10.09.13.
За результатами судового засіданні 10.03.13. розгляд справи № 910/11477/13 на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 01.10.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 01.10.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 01.10.13. вкотре не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/11477/13.
В судовому засіданні 01.10.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
20.10.08. між позивачем (Страховиком) та Заміховською Тетяною Олександрівною (Страхувальником) було укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів № 6867, відповідно до якого позивач прийняв під страховий захист автомобіль марки, Peugeot, д.р.н. АА1392НХ.
22.05.09. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась на 19 км Житомирського шосе в місті Києві, автомобіль марки Peugeot, д.р.н. АА1392НХ отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою № б/н, виданої Управлінням Державтоінспекції ГУ МВС України в м. Києві.
Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля ГАЗ 3110, д.р.н. 84461КН Качайло Миколою Володимировичем вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Святошинського районного суду міста Києва від 22.06.09. в адміністративній справі № 3-3693 2009р.
30.09.09. Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку.
Згідно наряду-замовлення № 3905 від 19.06.09. вартість технічного обслуговування та ремонту автомобіля марки Peugeot, д.р.н. АА1392НХ склала 8 152,99 грн.
На підставі страхового акту № 3766 від 22.10.09., позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 8 152,99 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 10273 від 23.10.09. (належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи) та угоди про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 30.09.09.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Главою 50 Цивільного кодексу України визначені підстави та способи припинення зобов'язань, які можуть застосовуватися в т.ч. до виконання зобов'язань по відшкодуванню шкоди.
Тобто, під виконанням зобов'язання по виплаті страхового відшкодування необхідно розуміти не лише сплату грошових коштів, а і припинення грошового зобов'язання у інший передбачений чинним законодавством спосіб, що свідчить про виконання особою зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
В даному випадку, зобов'язання позивача перед своїм страхувальником по відшкодуванню шкоди в розмірі 8 152,99 грн. припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що відповідає положенням ст. 601 Цивільного кодексу України
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 8 152,99 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Вказане спростовує доводи відповідача стосовно того, що право зворотної вимоги позивача становить 1 579,29 грн.
З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8345012 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки ГАЗ 3110, д.р.н. 84461КН, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина Качайло М.В., який керував автомобілем марки ГАЗ 3110, д.р.н. 84461КН, встановлена у судовому порядку.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.
Згідно пункту 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Розмір франшизи, тобто суми, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої полісом № ВВ/8345012 становить 0,00 грн.
Крім того, щодо посилань відповідача у своєму письмовому відзиві на приписи Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність", слід відзначити наступне.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" унормовано, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
При цьому, п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено обов'язок страховика при настанні страхового випадку відшкодувати у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Вказаними нормами врегульовано правовідносини, пов'язані у тому числі із визначенням розміру збитків у правовідносинах у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як відзначалось судом, правовідносини позивача і страхувальника виникли на підставі Договору комплексного добровільного страхування наземного транспорту CLA № 3553 від 26.07.12., отже є добровільним страхуванням. Вказані правовідносини не регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Добровільним же страхуванням, згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про страхування", є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
При цьому, приписами ст. 25 Закону України "Про страхування", якими визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Отже, Закон України "Про страхування" не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної оцінювачем або суб'єктом оціночної діяльності, а також лише на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу.
Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 05.08.13. у справі № 5011-12/11966-2012.
Стосовно заявлення відповідачем застосування позовної давності, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Приписами ч. 6 ст. 261 ЦК України встановлено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
За таких обставин, саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникає право подати регрес ний позов до суду (правова позиція, що викладена в постанові Судової палати у господарський справах Верховного суду України № 58/168 від 27.03.12.).
У відповідності до наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 10273 від 23.10.09. та угоди про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 30.09.09., позивачем своє зобов'язання за договором добровільного страхування в повному обсязі було виконано 23.10.09.
При цьому, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, перебіг строку позовної давності в даному випадку розпочався 24.10.09. та закінчився 24.10.12. (середа).
Позивач звернулося до господарського суду із позовною заявою 11.06.13. (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті), тобто з пропущенням встановленого чинним законодавством трирічного строку позовної давності.
Згідно з ч. 2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
30.07.13. позивачем через відділ діловодства суду подано заяву про відновлення пропущеного строку позовної давності.
Згідно ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Норма ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України пов'язує можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку.
Вищий господарський суд України у п. 1 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що норми ст. 53 ГПК України пов'язують можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами розділу V ГПК.
Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від особи, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживала сторона заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання нею своїх процесуальних обов'язків.
У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Виходячи з загальних засад господарського законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.
Крім того, п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.
Разом з тим, судом враховано, що 13.08.12. (до закінчення позовної давності) з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до Солом'янського районного суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», Качайло Миколи Володимировича про стягнення 8 152,99 грн., проте, рішення по вказаній справі по суті судом розглянуто не було та 23.01.13. прийнято ухвалу про залишення позову у справі № 2-123/13 (№ 2609/25231/12) без розгляду.
Таким чином, суд дійшов висновку, що причини пропуску позивачем строк позовної давності є поважними, внаслідок чого пропущений процесуальний строк позовної давності підлягає поновленню.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягають задоволенню в розмірі 8 152,99 грн.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 44, 49 ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, б. 7-Д; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, б. 11; ідентифікаційний код 31241449) 8 152 (вісім тисяч сто п'ятдесят дві) грн. 99 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 07.10.13.
Суддя Т.М. Ващенко