08 жовтня 2013 року Справа № 908/1131/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Кочерової Н.О.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікон"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23 липня 2013 року
у справі № 908/1131/13
господарського суду Запорізької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікон"
до Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників"
про стягнення 400000 грн.
за участю представників
позивача - не з'явився
відповідача - Кебус М.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілікон" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" про стягнення 400 000 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 01 червня 2013 року (суддя Кутіщева-Арнет Н.С.) залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23 липня 2013 року (судді Принцевська Н.М., Ломовцева Н.В., Скакун О.А.) у справі № 908/1131/13 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікон" про стягнення 400000 грн. відмовлено в зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілікон" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 01 червня 2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23 липня 2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікон".
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 жовтня 2007 року між сторонами по справі було укладено договір позики №43.
Відповідно до п.п.1.1, 1.12 Статуту у новій редакції, зареєстрованого 01 квітня 2011 року, Приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" змінило найменування з Відкритого акціонерного товариства "Завод напівпровідників" на Приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" (відповідач у справі) та є правонаступником його майнових і немайнових прав та обов'язків.
У відповідності до п. 1. договору, позикодавець (ТОВ "Сілікон") приймає на себе зобов'язання надати позичальнику (Приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників") позику в сумі 400000,00 грн., а останній - повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (без відсотків) в строк, погоджений даним договором.
В п. 4 договору сторони обумовили, що договір є безоплатним, тобто, сплата відсотків позивачу не проводиться.
Пунктом 2 договору обумовлено, що видача позики здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача в Запорізькій філії ПУМБ. Таке перерахування здійснюється позивачем з моменту підписання договору і до 11 жовтня 2007 року.
На виконання умов договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 10 жовтня 2007 року грошові кошти в сумі 400000,00 грн., що підтверджується банківською випискою, копія якої знаходиться у матеріалах справи.
Пунктом 3 договору позики сторони погодили, що повернення суми позики здійснюється шляхом перерахування на поточний рахунок позикодавця з 11 жовтня 2008 року.
14 лютого 2013 року позивачем на адресу відповідача направлено лист-вимогу №63, яким останній просив повернути непогашену позику, в тому числі за договором позики від 10 жовтня 2007 року №43 у розмірі 400000,00 грн., протягом десяти робочих днів з моменту її отримання. Відповідач, листом №12/3 від 12 березня 2013 року за підписом директора з правових питань, просив розглянути питання укладення додаткової угоди до існуючого договору позики, якою встановити строк її повернення до 31 грудня 2013 року, оскільки в договорі не встановлено чітких строків повернення позики. Позивач листом вих. №105 від 18 березня 2013 року повідомив про свою незгоду з викладеною пропозицією та наполягав на поверненні позики.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. На підставі ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безвідсоткової позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК).
Судами встановлено що у відповідності до п. 3 договору позика підлягає поверненню з 11 жовтня 2008 року, з огляду на викладене суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку, що 12 жовтня 2008 року є датою, з якої починається прострочка виконання зобов'язання відповідачем та від якої позивач має право вимагати повернення грошових коштів.
Тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність твердження позивача стосовно того, що строк виконання зобов'язання сторонами неузгоджений.
Статтями 256-258 ЦК України передбачено строки, у межах яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
У ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Отже, початком перебігу позовної давності в даному випадку, з урахуванням матеріалів справи та вищенаведених норм права, є 12 жовтня 2008 року. Вимога про повернення грошових коштів була направлена позивачем 14 лютого 2013 року, тобто після спливу трьох років загального строку позовної давності.
Несвоєчасне направлення вимоги є ризиком господарської діяльності підприємства.
Щодо доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікон" про переривання строку позовної давності, то колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Згідно ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити борг; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
Позивачем надано копію акту звіряння взаємних розрахунків між ТОВ "Сілікон" та ПАТ "Завод напівпровідників" станом на 11 березня 2013 року, судом першої інстанції надано їй оцінку та зазначено, що копія акту не посвідчена належним чином та не може бути прийнята судом до уваги, відповідно до вимог ст. 34 ГПК України, крім того, зазначений акт підписаний з боку відповідача не першим керівником і складений за межами трирічного строку позовної давності.
Лист від 12 березня 2013 року ПАТ "Завод напівпровідників", підписаний директором із правових питань Зуб Г.Ю., яким відповідач нібито підтвердив наявність заборгованості за договором та нібито у зв'язку з відсутністю у договорі встановленого строку повернення коштів пропонував розглянути питання укладення додаткової угоди до існуючого договору, якими встановити цей строк до 31 грудня 2013 року, також правомірно не прийнятий до уваги судами попередніх інстанцій, тому що він направлений поза межами загального строку позовної давності. Тобто, дії щодо визнання боргу вчинено вже після спливу позовної давності. Інших доказів у підтвердження переривання строку позовної давності суду не надано.
Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), незалежно від того, чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Позовна звернувся до суду з позовною заявою 27 березня 3013 року, після спливу позовної давності. Доказів поважності причин пропуску не надано.
Оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності, у задоволенні позову необхідно відмовити згідно з нормами ч.4 ст.267 ЦК України.
Щодо твердження позивача про те, що перебіг строку позовної давності нібито починається з моменту виявлення керуючим санацією дебіторської заборгованості в межах порушеної справи про банкрутство ТОВ "Сілікон" є необґрунтованими і суперечать діючим нормам законодавства, оскільки початок перебігу строку позовної давності встановлений законом і не може бути змінений сторонами, а позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не прав її керівника.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене вище обставин, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікон" залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23 липня 2013 року зі справи № 908/1131/13 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді Н. О. Кочерова
С. С. Самусенко