08 жовтня 2013 року Справа № 920/495/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,
суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "БІО ЛАТ"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.07.2013р.
у справі№920/495/13 господарського суду Сумської області
за позовомДержавного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"
до ТОВ "БІО ЛАТ"
простягнення 15 071,38грн.
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Чміль В.В. (дов. №14/20-7-13 від 14.01.2013р.),
від відповідача: Торута О.З. (дов. №588 від 16.07.2013р.)
Рішенням господарського суду Сумської області від 15.05.2013р. у справі №920/495/13 (суддя Зражевський Ю.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2013р. (судді Івакіна В.О., Бондаренко В.П., Россолов В.В.), позовні вимоги задоволено, стягнуто з ТОВ "БІО ЛАТ" на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" 10935,00грн. заборгованості по сплаті попереднього лізингового платежу, 3159,00грн. лізингових платежів, 319,36грн. пені, 373,71грн. інфляційних збитків, 284,31грн. 3% річних, 1720,50грн. витрат по сплаті судового збору.
У касаційній скарзі ТОВ "БІО ЛАТ" просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 15.05.2013р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2013р. у справі №920/495/13 і відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, висновки господарських судів про наявність заборгованості відповідача за договором фінансового лізингу №18-04-223фл від 24.02.2004р. зроблено лише на підставі нерозбірливої ксерокопії акту звірки розрахунків №5871 від 30.09.2010р., при цьому оригінал вищевказаного акту звірки розрахунків господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувався; по-друге, судами не надано будь-якої оцінки доказам, поданим відповідачем, зокрема, оригіналу акту звірки розрахунків від 11.06.2007р., який засвідчував відсутність будь-якої заборгованості лізингоодержувача перед позивачем на день підписання додаткового договору №1 від 11.06.2007р. та первинним платіжним документам, які свідчать про сплату всіх платежів з 11.06.2007р. і повне виконання відповідачем зобов'язань за договором.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
24.02.2004р. між ВАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (лізингодавець), назву якого змінено на ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011р. №951, та ТОВ "Лілея" (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №18-04-223фл.
Відповідно до п.1 договору лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до договору "Кількість, ціна і вартість предмета лізингу" за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, черговість, розмір і строки сплати яких встановлюються графіком сплати лізингових платежів.
11.06.2007р. між ВАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"(Лізингодавець), ТОВ "Лілея" (Лізингоодержувач) та ТОВ "БІО ЛАТ" (Лізингоодержувач 1) укладено додатковий договір №1 до договору фінансового лізингу №18-04-223фл від 25.02.2004р., відповідно до пункту 2 якого всі права та обов'язки по договору фінансового лізингу від 25.02.2004р. №18-04-223 фл, які ніс лізингоодержувач, беззаперечно і без інших умов з моменту підписання даного додаткового договору приймає на себе лізингоодержувач 1.
11.06.2007р. за актом передачі-приймання майна предмет лізингу було передано відповідачу (а.с. 29).
Пунктом 1 додаткового договору встановлено, що лізингодавець та лізингоодержувач підтверджують, що на дату укладання цього додаткового договору лізингоодержувач на виконання зобов'язань по договору фінансового лізингу від 25.02.2004 р. №18-04-223фл сплатив лізингодавцю 545300,44 грн., в т.ч. попередній лізинговий платіж в сумі 142723,06грн., з них: в частині відшкодування вартості - 102043,50 грн., в частині винагороди 40679,56 грн. та чергові лізингові платежі в сумі 402577,38 грн., в т.ч. в частині відшкодування вартості предмета 343488,00 грн., в частині сплати винагороди за користування коштами 59089,38 грн.
Відповідно до п.3 додаткового договору ТОВ "БІО ЛАТ" прийняв на себе усі боргові зобов'язання ТОВ "Лілея" по договору та зобов'язання, що будуть виникати в майбутньому з дати підписання цього додаткового договору.
07.02.2013р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №14/316 про сплату на користь позивача заборгованості за договором №18-04-223 від 25.02.2004р. в сумі 14094,00грн. (а.с. 40-41).
Вважаючи, що відповідач не виконав договірні зобов'язання зі сплати попереднього лізингового платежу в повному обсязі та лізингових платежів згідно з графіками сплати лізингових платежів, Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "БІО ЛАТ" про стягнення 15071,38грн., з яких 10935,00грн. - сума заборгованості по сплаті попереднього лізингового платежу, 3159,00грн - сума лізингових платежів, 319,36грн. - пеня, 373,71грн. - сума індексації, 284,31грн.- 3 % річних.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що: по-перше, згідно з актом звірки розрахунків до договору фінансового лізингу №18-04-223фл від 24.02.2004р. за даними лізингодавця відповідачем з нарахованих йому 102 043,50грн. попереднього лізингового платежу (що складає частину відшкодування вартості техніки) сплачено лише 91108,50грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 10 935грн.; по-друге, згідно з актом звірки розрахунків №5871 від 30.09.2010р. відповідачем визнано залишок поточної заборгованості в сумі 14094,00грн.
Однак, зазначені висновки не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості зі сплати попереднього лізингового платежу в сумі 10935грн., чергових лізингових платежів в сумі 3159грн., пені - 319,36грн., сумі індексації - 373,71грн., 3-х процентів річних - 284,31грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Однак, господарські суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на підтвердження позовних вимог наявними у справі актами звірки розрахунків, не встановили всі обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, та не надали будь-якої оцінки наявним у справі доказам, зокрема, запереченням відповідача, викладеним ним у відзиві на позов і апеляційній скарзі, поданим відповідачем доказам відсутності заборгованості перед позивачем.
Так, обмежившись посиланням на підтвердження наявності заборгованості зі сплати попереднього лізингового платежу в сумі 10935грн. на акт звірки розрахунків до договору фінансового лізингу від 24.02.2004р. №18-04-223фл, господарські суди не зазначили, про який саме акт звірки розрахунків йдеться, в тому числі не зазначили його номер і дату.
Крім того, пославшись в обґрунтування висновків про наявність підстав для задоволення позову на визнання відповідачем наявності поточної заборгованості в сумі 14094грн. в акті звірки розрахунків №5871 від 30.09.2010р., суди не надали оцінки вказаному акту, тоді як в матеріалах справи наявна лише нерозбірлива ксерокопія акту звірки розрахунків №5871 від 30.09.2010р. з нерозбірливою печаткою відповідача, в якому не зазначено яка особа від імені відповідача складала і підписувала акт, про яку саме поточну заборгованість йдеться тощо (а.с. 86).
Разом з тим, господарськими судами не надано будь-якої оцінки доводам відповідача, викладеним ним як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі, щодо відсутності заборгованості, і наданим відповідачем ще до господарського суду першої інстанції доказам, зокрема умовам п. 1 додаткового договору №1 від 11.06.2007р. до договору №18-04-223фл від 25.02.2004р., акту звірки розрахунків від 11.06.2007р., підписаним і скріпленим печаткою позивача, які свідчать про сплату лізингоодержувачем на дату укладення додаткового договору попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості в повному обсязі (102043,50грн.) і відсутність заборгованості зі сплати попереднього платежу (а.с. 28, 77).
Крім того, господарськими судами не надано будь-якої оцінки поданим відповідачем до господарського суду першої інстанції платіжним документам про сплату відповідачем після укладення додаткового договору №1 від 11.06.2007р. поточних лізингових платежів (а.с. 62-76), на які в підтвердження відсутності заборгованості зі сплати лізингових платежів посилався відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі.
Викладене свідчить, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до частини першої статті 4-7 ГПК судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ТОВ "БІО ЛАТ" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2013р. у справі №920/495/13 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2013р. та рішення господарського суду Сумської області від 15.05.2013р. у справі №920/495/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.
Головуючий К. Грейц
Судді С. Бакуліна
О. Глос