08 жовтня 2013 року Справа № 910/4825/13
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські ресурси" ЛТД
на постановувід 14.08.2013
Київського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду міста Києва №910/4825/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські ресурси" ЛТД
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем"
провизнання недійсною умови про третейський розгляд спорів,
за участю представників: позивача - Дідківський Р.В.
відповідача -не з'явились
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2013 (суддя Бондаренко Г.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 (колегія суддів у складі: головуючого Чорної Л.В., суддів Майданевича А.Г., Смірнової Л.Г.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські ресурси" ЛТД (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (далі - відповідач) про визнання недійсною умови про розв'язання спорів між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, у постійно діючому третейському суді при Асоціації "Українська правнича фундація", яка міститься у протоколі розбіжностей від 02.08.2010 до договору поставки №К30VIP від 02.08.2010 в узгодженій редакції п. 12.1 договору.
Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме ст. ст. 55, 64 Конституції України, ст. ст. 203, 207, 208, 215, 218 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 6, 12 Закону України "Про третейські суди", ст. 12 ГПК України.
Зокрема, скаржник вважає, що факсимільне відтворення підпису директора підприємства відповідача на договорі поставки №К30VIP від 02.08.2010 та протоколі розбіжностей від 02.08.2010, за відсутності письмової згоди сторін, є порушенням ст. 207 ЦК України, і свідчить про недодержання сторонами письмової форми правочину та, як наслідок, свідчить про недійсність окремого пункту 12.1 договору щодо встановленого сторонами порядку третейського розгляду спорів. Крім того, скаржник також вважає, що наявність в договорі спірного пункту, позбавляє його права, передбаченого Конституцією та Законами України, відносно можливості вирішення спорів в судах загальної юрисдикції.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 30.09.2013.
Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 07.10.2013 № 03-05/2416, у зв'язку з завантаженістю судді Поляк О.І., для розгляду касаційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Глос О.І. Відводів даному складу колегії суддів не заявлено.
Заслухавши присутнього у відкритому судовому засіданні представника скаржника, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 02.08.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські ресурси" ЛТД (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (постачальник) укладено договір поставки №К30VIP, за умовами якого, з урахуванням підписаного сторонами 02.08.2010 протоколу розбіжностей, постачальник зобов'язується у зумовлені строки передавати у власність (поставляти) покупцеві алкогольні напої, згідно із замовленням покупця, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (п.1.1 договору); сторони погодили, що усі спори між сторонами з яких не було досягнуто згоди, розв'язуються у відповідності з чинним законодавством України в постійно діючому третейському суді при Асоціації "Українська правнича фундація" (п.12.1 договору).
Господарськими судами також встановлено, що договір поставки №К30VIP від 02.08.2010 та протокол розбіжностей до нього зі сторони відповідача був підписаний за допомогою факсимільного відтворення підпису директора товариства. При цьому, порядок використання на підприємстві факсиміле директора при оформленні первинних документів, на яких може використовуватися факсимільний підпис, в т.ч. на господарських договорах, додаткових угодах до договорів, додатках до договорів, визначений відповідною Інструкцією, затвердженою наказом від 02.08.2010 №02-08 директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" - Хоменком Ю.М.
Позивач, вважаючи, що факсимільне відтворення підпису директора товариства відповідача без попередньої згоди на те сторін, є порушенням норм цивільного законодавства і свідчить про недодержання сторонами письмової форми правочину, звернувся до господарського суду з даним позовом, вимоги якого обґрунтовані нормами ст. ст. 203, 207, 215 ЦК України та ст. ст. 5, 12 Закону України "Про третейські суди".
Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про безпідставність позовних вимог, у зв'язку з тим, що норми, на які покликається позивач в обґрунтування своїх вимог, пов'язують недійсність договору з суперечністю законові його змісту, а не форми, отже, визнати недійсним пункт договору, який викладений у письмовій формі, підписаний сторонами, скріплений їх печатками та виконаний сторонами, лише на тій підставі, що він підписаний контрагентом з використанням факсиміле не можна.
З висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується, враховуючи таке.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, зазначена норма, хоча і визначає певні вимоги до письмової форми правочину, але не встановлює наслідки її недотримання у вигляді недійсності угоди, що узгоджується з приписами ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто, за виключенням частини четвертої щодо дотримання форми правочину.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Договір поставки №К30VIP від 02.08.2010 та протокол розбіжностей від 02.08.2010 містить підписи як покупця (позивача), так і постачальника товару (відповідача), який (відповідач) у відповідності до ст. 12 Закону України "Про третейські суди" забезпечив фіксацію письмової форми договору, в т.ч. третейської угоди, яка в ньому міститься, шляхом факсимільного підпису директора, скріпленого печаткою товариства. При цьому, враховуючи встановлення судами попередніх інстанцій фактів регламентації використання факсимільного підпису директора товариства відповідача на господарських договорах, що ним укладаються, відсутність посилань як позивача, так і відповідача на незаконне використання факсиміле під час укладення договору та/або вчинення даного правочину з перевищенням відповідачем повноважень, а також вчинення сторонами конклюдентних дій на виконання договору, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності заявлених позивачем вимог.
Крім того, відносно доводів скаржника щодо порушення спірним пунктом договору його прав передбачених Конституцією та Законами України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України). (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 № 6-50цс12).
Отже, зазначені доводи скаржника колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, домовленість сторін договору про передачу спорів між сторонами (договору), з яких не було досягнуто згоди, на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення вимог касаційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські ресурси" ЛТД залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 у справі господарського суду міста Києва №910/4825/13 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.І.Глос