Провадження №22-ц/774/7899/13 Головуючий в I інстанції - Остапенко Н.Г.
Справа № 2/205/641/13
Категорія 19 Доповідач - Городнича В.С.
08 жовтня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Лисичної Н.М., Баранніка О.П.
при секретарі - Новицькій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпровськпромбуд» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровськпромбуд» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати за користування житловою площею в гуртожитку, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що гуртожиток для одиноких, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, був державною власністю і до 21.10.2011 року знаходився на балансі ПАТ «Дніпровськпромбуд». Крім того, зазначений гуртожиток не зареєстрований як сімейний гуртожиток, у мешканців відсутні особисті рахунки у постачальників комунальних послуг, тобто мешканці сплачували за житлово-комунальні послуги безпосередньо балансоутримувачу, вартість яких закладена у вартість ліжко-місця. До 02.10.2009 року в Дніпропетровській області не було розрахунку граничного розміру плати за проживання в гуртожитках для одиноких, а за таких обставин тариф ВАТ «Дніпровськпромбуд» відповідав вимогам діючого законодавства. ОСОБА_1 мешкає та зареєстрована в гуртожитку з 12.02.2001 року, в подальшому вона поселила дитину - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 Кімната, в якій боржники мешкали удвох, має площу 15,2 кв.м, тобто розрахована на 2,5 ліжко-місця.Таким чином, відповідачі в період з 01.07.2008 року по 20.10.2011 роки включно, фактично використовували 2,5 ліжко-місця. Відповідачам всього було нараховано за період з 01.07.2008 р. до 20.10.2011 р. включно - 21 004,69 грн., сплачено боржниками - 8 000,00 грн. Тобто, заборгованість боржника за житлово-комунальні послуги складає 13 004,69 грн., яку в добровільному порядку сплачувати не бажають.
У зв'язку з вищезазначеним позивач просив стягнути солідарно з відповідачів в судовому порядку заборгованість за користування жилою площею у розмірі 13 004,69 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2013 року позовні вимоги позивача задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дніпровськпромбуд» заборгованість з оплати за користування житловою площею в гуртожитку АДРЕСА_1 у розмірі 656 грн. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з даним рішенням, ПАТ «Дніпровськпромбуд» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом встановлено, що гуртожиток для одиноких № 3 по АДРЕСА_1 перейшов у комунальну власність територіальної громади м. Дніпропетровська, згідно листа регіонального відділення № 1-03/9-46 від 27.02.2003 року «Щодо передачі у комунальну власність об'єктів державної власності, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Дніпровськпромбуд».
Гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 до 21 жовтня 2011 року був державною власністю та знаходився на балансі ПАТ «Дніпровськопромбуд».
ОСОБА_1 надано у жіночому холостяцькому гуртожитку по АДРЕСА_1, койко-місце - 6 кв.м. та видано ордер на вселення (а.с.53).
ОСОБА_1 проживає у гуртожитку по АДРЕСА_1 з 12.02.2001 року та зареєструвалася у вказаному гуртожитку у кімнаті № 72.
Згідно наказу ВАТ «Дніпровськпромбуд» (правонаступником якого є ПАТ «Дніпровськпромбуд») №21 від 29.06.2008 року, був встановлений тариф на ліжко-місце у гуртожитках для одиноких громадян, раніше затверджений та застосований Дочірнім підприємством ВАТ «Дніпровськпромбуд» «Дніпровськпромбудсервіс», у розмірі 250,00 грн.
У відповідності із наказом ВАТ «Дніпровськпромбуд» №25 від 29.02.2010 року встановлено з 01.11.2009 року вартість одного ліжко-місця в гуртожитку № 3 по АДРЕСА_1 - 194,00 грн. з ПДВ, у разі займання площі більш ніж 6 кв.м. на одну особу, встановлена вартість 1 додаткового кв.м. - 24,19 грн. з ПДВ, а також, проведено перерахунок вартості проживання мешканцям гуртожитку № 3 по АДРЕСА_1, згідно п. 1 даного наказу. З 01.11.2009 року та в подальшому проводити нарахування з розрахунку вартості проживання зазначеного в п. 1 даного наказу.
01.11.2005 року між ДП ВАТ «ДПБ» «Дніпровськпромбудсервіс» та ОСОБА_1 був укладений договір найму житла, пунктом 1.1 якого сторони погодили, що наймачу у строкове платне користування передається окрема кімната, площею 15,2 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 для проживання сім'ї з трьох чоловік.
З договору найма житла вбачається, що договір продовжувався у 2006 році на один рік. З липня 2006 року плата за житло становить 200 грн. за кімнату, подалі договір не продовжувався, що визнав представник позивача.
З липня 2008 по жовтень 2009 року включно позивач нарахував ОСОБА_1 в оплату по 625 грн. за кімнату щомісячно, тобто за 2,5 ліжко-місця. З листопада 2009 за два ліжко-місця + 3,2 кв.м. додаткової площі, нараховано по 465,41 грн. щомісячно. За жовтень 2011 року нараховано 300,26.
Згідно розрахунку позивача заборгованість за користування житловою площею, з урахуванням сплачених ОСОБА_1 сум, складає 13 004,69 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дніпровськпромбуд» суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок позивача є необґрунтованим, оскільки нарахування позивача за період з липня 2008 по жовтень 2009 року за 2,5 ліжко-місця є безпідставними з огляду на те, що згідно п. 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208 плата за користування жилою площею у гуртожитках для одиноких проводиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується. Вищезазначений гуртожиток не зареєстрований як сімейний гуртожиток, у мешканців відсутні особисті рахунки у постачальників комунальних послуг, тобто мешканці сплачують за житлово-комунальні послуги безпосередньо балансоутримувачу, вартість яких закладена у вартість койко-місця. Крім того, позивач безпідставно здійснив нарахування за період з листопада 2009 року нарахування за 2 ліжко-місця + 3,2 кв.м. додаткової площі, а загалом по 465,41 грн. щомісячно, оскільки відсутні докази, що ОСОБА_1 надавала згоду на оплату додаткової площі. Крім того, як зазначено вище, ОСОБА_1 був наданий ордер на койко-місце - 6 кв.м. та видано ордер на вселення. Таким чином, суд дійшов до висновку, що необхідно правильним нарахувати з 01.07.2008 року по 250,00 грн., з 01.11.2009 року по 194,00 грн., за жовтнень 2011 року - 97,00 грн., що загалом дорівнює 8 656,00 грн. Враховуючи те, що ОСОБА_1 сплачено за період з липня 2008 по серпень 2011 року 8 000,00 грн., залишкова сума боргу складає 656,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що згідно довідок обласного адресно-довідкового бюро ВГІРФО ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 станом на 28.03.2011 року зареєстрованим або знятим з реєстраційного обліку не значиться, а отже вимога про стягнення з нього заборгованості за користування житловою площею у гуртожитку є безпідставною.
З'ясувавши в достатньому обсязі права та обов'язки сторін, обставини по справі, перевіривши доводи сторін та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
В своїй скарзі апелянт посилається на те, що у зв'язку з тим, що кімната не розрахована на 3 ліжко-місця, а відповідачі мешкали удвох, позивач не намагався підселити до відповідачів третю особу, а намагався переселити відповідачів до іншої кімнати, яка розрахована на 2 ліжко-місця без додаткової площі. Відповідачі від переселення до меншої кімнати відмовлялися. Крім того, суд не звернув уваги на те, що відповідачами не надано жодного доказу користування одним ліжко-місцем. Також, позивач не міг би підселити ще одну особу, оскільки ключі від кімнати знаходились у відповідачів, а проникнення до кімнати відповідачів суперечить КУ щодо недоторканості житла громадянина.
Однак, всупереч ст. 60 ЦПК України, апелянт не надав суду доказів того, що відповідачі своїми діями чинять перешкоди в поселенні до кімнати інших осіб. Крім того, сам позивач в своїй скарзі зазначає, що він не намагався підселити до відповідачів третю особу. А тому, доводи апелянта ґрунтуються на припущеннях.
Також, є необгрунтованими посилання апелянта щодо фактичного проживання ОСОБА_2 у гуртожитку, посилаючись на довідку ПАТ «Дніпровськпромбут» про склад родини від 21.10.2011 р. № 1-19/9-315. Як вже було встановлено судом першої інстанції та підтверджується довідкою обласного адресно-довідкового бюро ВГІРФО ГУМВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 станом на 28.03.2011 року зареєстрованим або знятим з реєстраційного обліку не значиться. А тому, судом першої інстанції вірно відмовлено в цій частині позову.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, приведені в його апеляційній скарзі, є безпідставними, до того ж вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду судом апеляційної інстанції не встановлено.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпровськпромбут» - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: