Головуючий у 1 інстанції Жарова Ю.І.
Категорія 57 Доповідач Корчиста О.І.
Іменем України
20 вересня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючої судді: Могутової Н.Г.
суддів: Кіянової С.В., Корчистої О.І.
при секретарі Трибрат О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 31 липня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до державного підприємства «Селидіввугілля» про захист порушених та відновлення порушених прав,
встановив:
У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання дій неправомірними щодо ненадання роботи з 10 жовтня 2008 року на момент подання заяви про звільнення, визнання дій неправомірними щодо звільнення 11 березня 2009 року до Державного підприємства «Селидіввугілля» (надалі ДП «Селидіввугілля»). В обґрунтування позовних вимог вказував, що з 1978 року він працював на підприємстві відповідача, а загальний стаж його трудової діяльності складає 23 роки. У період з 2002 року по 2009 рік він знаходився у трудових правовідносинах з відповідачем. 08 липня 2008 року у нього було виявлено хронічне захворювання легенів і з цього приводу ЛКК зроблений висновок, згідно наказу 246 від 21 травня 2007 року праця в умовах підвищеної запиленості протипоказана. Однак відповідач більш легкої роботи йому не надав, а здійснив його звільнення в порушення КЗпП України, оскільки заява про звільнення за власним бажанням була написана ним 12 березня 2009 року, а звільнений він був 11 березня 2009 року. Просив визнати дії відповідача неправомірними щодо ненадання йому роботи з 10 жовтня 2008 року.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 31 липня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове по суті його позовних вимог.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, подав заяву з проханням розглянути справу без його участі.
В судовому засіданні представник відповідача ДП «Селидіввугілля» Рашевська І.М. просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає за наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 05 серпня 2002 року по 11 березня 2009 рік працював на підприємстві відповідача. 11 березня 2009 року був звільнений за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію по віку із виплатою допомоги в розмірі 3-х місячного заробітку, згідно колективного договору. Згідно із довідкою ЛКК № 1807 від 10 жовтня 2008 року у висновках ЛКК зазначено, що згідно наказу №246 від 21 травня 2007 року праця в умовах підвищеної запиленості ОСОБА_1 протипоказана.
Також, судом першої інстанції встановлено, що заяву на ім'я директора ВП «шахта «Курахівська» з проханням звільнити його за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію та неможливістю подальшої роботи за станом здоров'я написано ОСОБА_1 12 березня 2009 року, вхідний номер № 275 від 13 березня 2009 року. Відповідно до листка непрацездатності серії АБШ №391268 ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 02 березня 2009 року по 06 березня 2009 року та з 07 березня 2009 року по 11 березня 2009 року та повинен був приступити до роботи 12 березня 2009 року.
Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем було допущено порушення в частині дати звільнення, оскільки заява про звільнення за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію, подана ОСОБА_1 на ім'я директора ВП «шахта «Курахівська» 12 березня 2009 року, а зі змісту трудової книжки вбачається, що наказом № 36 с/п від 16 березня 2009 року Бабяк м. В. був звільнений 11 березня 2009 року за ст. 38 КЗпП України по переходу на пенсію за віком.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було порушено встановлений законом строк для звернення до суду із зазначеним позовом, а підстави для визнання причини пропуску такого строку поважними відсутні. Крім цього, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо ненадання йому роботи з 10 жовтня 2008 року по момент подачі ним заяви про звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач посилається на те, що відповідач повинен був надати йому більш легку роботу, оскільки праця в умовах підвищеної запиленості йому протипоказана, однак, відповідно до з наданих відповідачем доказів фактичної численності робочих поверхні на ділянці №2 шахти «Курахівська» ДП «Селидіввугілля», вакансій на підприємстві на період з 01 листопада 2008 року по 01 квітня 2009 року на вказані види робіт не було.
Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи і вимогам діючого цивільного законодавства.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що позивача було звільнено з підприємства відповідача 11 березня 2009 року.
Згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Частинами 1, 2 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що питання про стягнення заробітної плати ОСОБА_1 не ставить, як встановлено судом першої інстанції з даним позовом не звертався до суду у зв'язку поданням ним іншого позову (а.с. 34).
Інших доказів на підтвердження причин поважності пропуску строку позовної давності в матеріалах справи не вбачається.
Наведене свідчить, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права.
Таким чином, суд всебічно, повно і об'єктивно, згідно з наданими доказами розглянув спір, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 31 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на неї може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді