03.10.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц/797/1892/2013р. Головуючий у першій
інстанції Рубан М.В.
Категорія 5 Доповідач у апеляційній
інстанції Володіна Л.В.
03 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Володіної Л.В.,
суддів - Водяхіної Л.М., Клочка В.П.,
секретар - Пасічник Г.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_3,
відповідача - ОСОБА_4,
відповідача - ОСОБА_5,
представника відповідачів
ОСОБА_4, ОСОБА_6 - ОСОБА_7,
представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_8,
представника третьої особи -
Ленінської РДА м.Севастополя - Полянської І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_11, треті особи - ОСОБА_12, Ленінська районна державна адміністрація м. Севастополя в особі Служби у справах дітей, приватний нотаріус ОСОБА_13, про визнання квартир спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсними договорів дарування квартир, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на частки майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_6, апеляційною скаргою ОСОБА_10 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 травня 2013 року, -
В червні 2010 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до відповідачів, уточнивши позовні вимоги, просив визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати недійсним договір дарування зазначеної квартири і квартири АДРЕСА_2, витребувати квартири із чужого володіння, визнати за ним право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 і на ? частку квартири АДРЕСА_2. Вимоги позову мотивовані тим, що позивач в період часу з 14.09.2002 р. по 04.02.2009 р. перебував у шлюбі з ОСОБА_6 За три місяця до укладення шлюбу ОСОБА_6 придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за рахунок кредитних коштів, ? частина яких погашена під час перебування у шлюбі з позивачем, позивач вважає, що він погасив ? частку кредиту, в зв'язку з чим набув право власності на ? частку квартири. Крім цього, 10.11.2005 р. подружжям ОСОБА_6 в період перебування у шлюбі придбано квартиру АДРЕСА_2. У 2008 році ОСОБА_6 без згоди позивача подарувала обидві квартири своєму батьку - ОСОБА_4, який продав квартиру АДРЕСА_2 своєму брату - ОСОБА_12, а останній продав зазначену квартиру ОСОБА_11 і ОСОБА_5
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 26 липня 2011 року позов задоволено повністю.
Рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 12 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 26 липня 2011 року і рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 12 грудня 2011 року скасовані, справу передано на новий розгляд суду першої інстанції.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 30.05.2013 р. позов задоволено частково, квартиру АДРЕСА_1 визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_10 і ОСОБА_6, в задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, в якій ставять питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6, як ухваленого з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, просять ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, яка апеляційну скаргу ОСОБА_10 підтримала, просила її задовольнити, відповідачів і представників відповідачів, представника третьої особи - Ленінської РДА м. Севастополя, які наполягали на задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4, ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що придбані квартири є спільною сумісною власністю сторін ОСОБА_6, але позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не може.
Відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Аналогічні положення закріплені ст.22 КпШС України.
Згідно з ч.1 ст.24 КпШС України (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Відповідно ст.70 Сімейного кодексу України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_10 і ОСОБА_6 в період часу з 14.09.2002 р. по 04.02.2009 р. перебували у зареєстрованому шлюбі.
25.06.2002 р. за кредитним договором № 010/05-5/149-0, який укладений між ОСОБА_6 та АППБ „Аваль", ОСОБА_6 отримала кредит для придбання житла в розмірі 4000 доларів США зі сплатою 16% річних на строк до 25.06.2007 р. (т.2 а.с. 32-36). 26.06.2002 р., за договором купівлі-продажу, ОСОБА_6 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 9).
Згідно договору дарування від 21.11.2007 р., ОСОБА_6 подарувала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 (т.1 а.с.11).
10.11.2005 р. ОСОБА_6, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_10 і за його письмовою згодою, придбала квартиру АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 13,8).
14.11.2009 р. ОСОБА_6 подарувала квартиру АДРЕСА_2 В.М. (т.1 а.с. 14-15), якій, за договором купівлі-продажу від 24.11.2009 р. продав зазначену квартиру ОСОБА_12 (т.1 а.с. 16), якій, в свою чергу, розпорядився квартирою за договором купівлі-продажу від 29.05.2010 р. на користь ОСОБА_5, ОСОБА_11 (т.1 а.с. 103-105).
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 24.06.2010 р. квартира АДРЕСА_2 визнана спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 (т.1 а.с. 40).
На підставі ст.70 СК України ОСОБА_10 у разі поділу майна належить право власності на ? частку квартири АДРЕСА_2.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
В порушення зазначених норм закону, відповідач ОСОБА_6 14.11.2009 р. подарувала квартиру АДРЕСА_2 В.М. без волі і згоди позивача, чим порушила його права, як власника.
В звязку з тим, що відповідачем ОСОБА_6 договір дарування квартири укладений після розірвання шлюбу з ОСОБА_10, до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення Цивільного, а не Сімейного кодексу України.
Відповідно з ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства. Угода, укладена з порушенням цих вимог, є недійсною на підставі ч.1 ст.215 ЦК України.
Відповідно ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно... вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч.1 ст.388 ЦК України).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_6 неправомірно розпорядилась квартирою АДРЕСА_2, оскільки ця квартира є спільною власністю подружжя.
Договір дарування квартири від 14.11.2009 р. укладений з ОСОБА_4 в порушення волі позивача, як власника майна, суперечить ст.ст.317, 319 ЦК України.
Разом з тим висновок суду про те, що позов про визнання угоди недійсною та витребування майна задоволенню не підлягає, оскільки позивач не є стороною договору дарування, та ним невірно обраний спосіб захисту своїх прав, колегія суддів вважає помилковим.
В позовній заяві, як на підстави позову, позивач посилається на ч.1 ст.203 , ст.215, ст.388 ЦК України, та на обставини відповідно до цих статей (т.1, а.с.115-119).
Відповідно до ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України, угода по відчуженню квартири за договором дарування, укладеного між відповідачами ОСОБА_6, та ОСОБА_4 14.11.2009 р. в порушення норм Цивільного кодексу України, волі и прав позивача, як власника майна, підлягає визнанню недійсним.
Відповідно п.3 ч.1 ст.388 ЦК України квартира підлягає витребуванню у добросовісних набувачів - ОСОБА_11 і ОСОБА_5 на користь співвласників - ОСОБА_10 і ОСОБА_6
Колегія суддів не може погодитися з висновок суду про те, що квартира АДРЕСА_1 є загальною сумісною власністю подружжя, виходячи з наступного.
Квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 26.06.2002 р. за 46000 грн., гроші за договором сплачені до його підписання, тобто квартира придбана і право власності на неї у відповідача виникло до укладення шлюбу з позивачем. Відповідно до ст.24 КЗПШС це майно є особистою приватною власністю ОСОБА_6
Виникнення права загальної сумісної власності подружжя на належне їм окреме майно передбачено ст.25 КпШС України, однак з цих підстав позов не заявлено.
Судом встановлено, що після укладання шлюбу в рахунок погашення кредиту сплачено 13748,43 грн.
Доводи позивача про те, що грошові кошти за кредитним договором № 010/05-5/149-02 від 25.06.2002 р., якій укладений між ОСОБА_6 та АППБ „Аваль", погашався подружжям під час перебування у шлюбі, тому у нього виникло право власності на ? частку квартири, є необґрунтованими.
Між сторонами не було згоди на придбання загальної сумісної власності, кредит брався без згоди позивача до укладення шлюбу, був виплачений у 2002 - 2003 роках (а.с. 106-116 т.2). Відповідно до норм КпШС України погашення боргу із спільних средств не є підставою виникнення права загальної сумісної власності подружжя та власності позивача на частку нерухомого майна.
Право позивача у даному випадку підлягає захисту іншим способом.
В зв'язку з недоведеністю вимоги про визнання за позивачем права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1, позов в частині визнання договору дарування квартири і витребування її у набувача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_10, ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, в зв'язку з частковим задоволенням позову, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 на користь позивача у відшкодування судових витрат підлягає стягненню сума по 1000 грн. з кожного. З відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6, з ОСОБА_10 підлягає стягненню у повернення сплаченого судового збору на користь ОСОБА_4 - 100 грн., на користь ОСОБА_6 - 100 грн., пропорційно до частині вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ч.1 ст.60, ст.70 СК України, ст.22, ч.1 ст.24, ст.25 КпШС України, ст.ст. 317, ч.1 ст.319, ч.1 ст.321, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ст. ст.388 ЦК України, ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.1,3,4 ч.1 ст.309, 313, ст.314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 30.05.2013 р. скасувати.
Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_10 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_10 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_2.
Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 14.11.2009 р., недійсним.
Витребувати на користь ОСОБА_10, ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2, яка придбана ОСОБА_11 та ОСОБА_5 у ОСОБА_12 згідно договору купівлі-продажу від 29.05.2010 р.
В задоволенні позову про визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_10 і ОСОБА_6; про визнання за ОСОБА_10 права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1; про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеному між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 21.11.2007 р., недійсним; про витребування на користь ОСОБА_10, ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_4, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_10 у відшкодування судових витрат по 1000 грн. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_4 у відшкодування судових витрат 100 грн., на користь ОСОБА_6 - 100 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя - /підпис/ Л.В.Володіна
Судді - /підпис/
- /підпис/
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного
суду м. Севастополя Л.В.Володіна