04.07.06р.
Справа № А16/139
За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ
до Головного Дніпропетровського обласного управління у справах захисту прав споживачів, м. Дніпропетровськ
про скасування постанови НОМЕР_1
Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.
Секретар судового засідання МАТЕВОСЯН А.М.
Представники;
від позивача: ОСОБА_1 - підприємець;
ОСОБА_2 - представник, дов. від 10.04.06р.;
від відповідача: Воронський О.Ф. - головний спеціаліст, дор. від 14.12.2005р. №7;
Хачхарджі І.В. -нач. відділу, дор. від. № 09.06.2006р. №10
Позивач просить скасувати постанову Головного Дніпропетровського обласного управління захисту прав споживачів НОМЕР_1 про накладення штрафу у розмірі 27 167 грн.90 коп.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що: - перед початком перевірки службові особи державного органу у справах захисту прав споживачів у «журналі перевірок»розписалися за проведення «планової перевірки», проте ніякий щоквартальний план проведення перевірок наданий для ознайомлення не був; - перевірка поводилась без присутності особи, що здійснює продаж товарів, оскільки громадянка ОСОБА_2, яка зазначена у акті у якості продавця, насправді не працювала у магазині продавцем, а була сторонньою особою, яка не знаходилась з позивачем у трудових відносинах; -через порушення порядку проведення перевірки позивач був позбавлений можливості довести службовим особам державного органу у справах захисту прав споживачів відсутність порушень Закону України «Про захист прав споживачів», а саме наявність маркування на продукції відповідно до вимог закону; - відповідачем безпідставно застосовані штрафні санкції, передбачені статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вони стосуються суб'єктів господарювання відмінних за своїм статусом від суб'єктів підприємницької діяльності, що обрали спрощену систему оподаткування; - оскільки позивач є саме таким суб'єктом господарювання до нього, у разі наявності порушень, повинні застосовуватися штрафні санкції у розмірі відповідно 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. НОМЕР_2) позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що: - 30 березня 2006 року відповідно до плану роботи на І квартал 2006 р. та згідно з розпорядженням НОМЕР_3 спеціалістами відповідача в присутності продавця ОСОБА_2 була проведена перевірка дотримання законодавства України про захист прав споживачів при продажу товарів у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1»приватного підприємця ОСОБА_1, розташованому по АДРЕСА_1; - 18 квітня 2006 р. відповідачем прийнято постанову НОМЕР_1про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», на позивача у вигляді штрафу у розмірі 27 167 грн.90 коп.; - підставою для прийняття постанови були дані Акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів НОМЕР_4 у ПП ОСОБА_1; - одночасно з проведенням цієї планової перевірки було розглянуто і питання щодо неякісної продукції фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2», продаж якої і здійснює позивач; - пред'явлення суб'єкту господарювання плану роботи при проявленні перевірок чинним законодавством не передбачено; - перевірку було проведено в присутності особи, яка представилась як продавець ОСОБА_2, здійснювала продаж товарів у зазначеному магазині і надавала пояснення перевіряючим та покупцям як продавець, про що зазначено в акті перевірки; - необхідності щодо перевірки законності перебування тих чи інших осіб на робочому місці у суб'єктів господарювання та відповідних на це повноважень у відповідача немає; - Закон №1023 не встановлює будь-яких особливостей застосування повноважень державного органу у справах захисту прав споживачів залежно від форми сплати податків господарюючим суб'єктом; - єдиними виключенням згідно з нормами законодавства України є платники фіксованого податку, які звільнені від обов'язкового ведення обліку доходів та витрат; - позивач не довів, що він є платником фіксованого податку і він звільнений від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат.
В подальшому позивач надав уточнення до позовної заяви (вх. НОМЕР_5), в яких зазначає, що: - в діях службових осіб, що здійснювали перевірку, були ознаки особистої зацікавленості, а тому навряд чи носять об'єктивний характер, оскільки у відповідача існують плани по стягненню штрафів, за невиконання яких персональну відповідальність несуть керівники відповідних підрозділів; - таблиця до акту з зазначенням найменування товару, країни виробника та ціни за одиницю не підписана взагалі, у зв'язку з чим не можна дійти достовірного висновку, чи співвідноситься найменування товару, про який йде мова в тексті акту перевірки з найменуванням та ціною товару, що зазначений у таблиці та з тим переліком товару, що знаходився у магазині; - маркування є не єдиним засобом доведення інформації про товар до споживача, а інформація про товар була забезпечена саме у наочній формі та до придбання товару; - відсутність маркування чи невідповідність маркування вимогам ДГСТ не входить до переліку підстав для заборони реалізації продукції, у зв'язку з чим комплект меблів був безпідставно знятий з реалізації; - суб'єкт підприємницької діяльності, що перейшов на спрощену систему оподаткування, не зобов'язаний вести обов'язковий облік витрат; - при винесенні постанови НОМЕР_1відповідачем неправильно застосовані норми статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких штрафні санкції застосовуються у відсотковому відношенні до вартості одержаної для реалізації партії товару, тобто мова йде про ціну закупки, а не реалізації.
Відповідач у відзиві на уточнення до позовної заяви (вх.НОМЕР_6) зазначає, що: - робота Головного управління, як і будь-якого державного органу не є спонтанною , а носить плановий характер, тому наявність рекомендованих планових показників та їх виконання, про які іде мова в документі, на який посилається позивач, не може свідчити про упередженість Головного управління відносно позивача, оскільки в ньому не йде про це мова, а стосується покращення ефективності контрольної роботи взагалі, до того ж зазначений документ одержано позивачем незаконним шляхом; - позивачем не надано ніяких «ознак особистої зацікавленості в результатах перевірки», оскільки кожний факт, викладений позивачем, повинен бути підтверджений відповідними доказами, а не базуватися на припущеннях.
03.07.2006р. позивач звернувся з клопотанням (вх. НОМЕР_7) про забезпечення адміністративного позову і просить забезпечити позов шляхом встановлення заборони Державній виконавчій службі у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська вчиняти дії по виконанню постанови НОМЕР_1про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», до позивача у зв'язку з тим, що невжиття заходів до забезпечення позову може зробити неможливим захист прав, свобод та інтересів позивача або для відновлення таких прав позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Приймаючи до уваги, що:
- згідно із частиною 1 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень;
- проте, позивачем не надано доказів, що існує небезпека заподіяння шкоди його правам, а також що для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;
- також суд не вбачає очевидність ознак протиправності постанови відповідача НОМЕР_1;
- згідно із частиною 3 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України суд у порядку забезпечення адміністративного позову може зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень або окремих його положень, а відповідно до пункту 4 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено шляхом заборони вчиняти певні дії;
- проте, вказана норма не містить такого виду забезпечення позову, як встановлення заборони третім особам вчиняти дії стосовно рішень суб'єктів владних повноважень;
- тому клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову задоволенню не підлягає.
Згідно із статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні було оголошено перерви до 03.07.2006р. та до 04.07.2006р.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності господарський суд, -
- згідно із пунктом 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про захист прав споживачів»спеціально уповноважений центральний виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг якість товарів, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів;
- відповідно до пункту 54 “Порядку заняття торгівельною діяльністю та правил торгівельного обслуговування населення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №108, контрольна перевірка дотримання цього Порядку і правил проводиться службовою особою відповідного органу з пред'явленням службового посвідчення та в присутності особи, що здійснює продаж товарів, і у разі можливості - представника суб'єкта господарської діяльності, що перевіряється;
-30.03.2006р. відповідачем -Головним Дніпропетровським обласним управлінням у справах захисту прав споживачів було проведено планову перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів, про що складено акт НОМЕР_8;
- вказаною перевіркою встановлено, що позивачем -суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 не надані товарно-транспортні накладні, тому неможливо встановити обсяг партії меблів, які отримувались для продажу; за партію товару вважається та продукція, яка знаходилась у торговому залі та мала цінники з вказанням ціни виробу; під час перевірки наданий висновок державної санітарної епідеміологічної експертизи від 11.08.2005р. на меблі для сидіння з дерев'яним каркасом виробництва фірми АТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», Польща, однак в реалізації встановлено, що меблі вищевказаної фірми не мають необхідної, доступної та своєчасної інформації для споживачів про країну виробника, фірму-виробника українською мовою; крім того, дата виготовлення меблів закодована у штрихованому коді, розкодування її (таблиці розкодування) на момент перевірки не надано (табл.1); також в реалізації знаходився комплект меблів фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2», на складових виробах якого було відсутнє належне маркування, передбачене вимогами ДГСТ 16371-93 «Мебель. Общие технические условия»;
- також в акті перевірки зазначено, що до акта додається таблиця 1;
- на підставі акту перевірки НОМЕР_8 відповідачем -Головним Дніпропетровським обласним управлінням у справах захисту прав споживачів було винесено постанову НОМЕР_1про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів";
- вказаною постановою встановлено реалізацію 4-х найменувань продукції без необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації, одержаної на загальну суму 57 393 грн. 00 коп., та реалізацію 1-го найменування продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, одержаної на загальну суму 19 900 грн. 00 коп. та постановлено застосувати до позивача штраф у розмірі 27 167 грн. 90 коп.;
- відповідно до чинного законодавства акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи Інших суспільних відносин і мас обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин;
- підставами для скасування акта є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі;
- згідно із частиною 1 статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів»споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору; інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги); інформація про продукцію повинна містити: - назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; - найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; - дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; - відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; - позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів; - дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; - дату виготовлення; - відомості про умови зберігання; - гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); - правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; - строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; - найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування; - інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови;
- відповідно із частинами 2, 7 статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів»у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за:
§ виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
§ відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію -у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- позивач вважає застосування до нього відповідачем згідно постанови НОМЕР_1 штрафу у розмірі 27 167 грн. 90коп. необґрунтованим та неправомірним; відповідач проти цього заперечує.
Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного:
- як вбачається із матеріалів справи відповідачем проведено планову перевірку позивача на підставі плану роботи Головного Дніпропетровського обласного управління у справах захисту прав споживачів на І квартал 2006р.;
- позивач зазначає про особисту зацікавленість службових осіб відповідача при проведенні перевірки позивача, посилаючись на лист відповідача НОМЕР_9;
- проте, суд не вбачає особистої зацікавленості службових осіб відповідача при проведенні перевірки, оскільки у вказаному листі не йде мова про перевірку позивача, а також у вказаному листі йде мова про планові завдання на березень 2005р., у той час як позивача було перевірено у березні 2006р.;
- як вбачається із таблиці 1, яка є додатком до акта перевірки НОМЕР_10, при перевірці була відсутня інформація для споживача на таких найменуваннях товару, а саме: комплект меблів -диван + 2 крісла “KLER» А130 вартістю 14 980 грн.00 коп.; комплект меблів -диван + 2 крісла “KLER» I 021 вартістю 11 985 грн.00коп; комплект меблів -диван + 2 крісла “KLER» 22Е вартістю 13 435грн.00коп.; комплект меблів -диван + 2 крісла “KLER» А150 вартістю 16 993грн.00 коп.; а також на комплекті меблів -диван + 2 крісла “KLER» 600А вартістю 19 900 грн.00 коп. відсутній був також артикул, виготовлювач невідомий, тобто відсутнє маркування;
- отже, на момент перевірки на 4-х комплектах меблів на загальну суму 57 393 грн.00 коп. була відсутня інформація про товар, а на комплекті меблів вартістю 19 900 грн.00 коп. було відсутнє маркування, що є порушенням ДГСТ 16371-93 “Меблі. Загальні технічні умови», відповідно до пункту 2.4.1 якого кожний вироб меблів повинен мати маркування російською і (або) іншою національною мовою; маркування повинно бути виконано типографським, литографським або печатним способом на паперовому ярлику, міцно приклеєному до виробу меблі; маркування повинно бути чітким і містити: - найменування виготовлювача, його місцезнаходження; - товарний знак; - найменування виробу; - індекс виробу меблі (при його наявності); - дату випуску; - позначення цього стандарту; - маркування повинно наноситися на верхній лівий кут задньої стінки виробу, що призначені для розміщення біля стіни; - на зворотну сторону кришки столу; - на поверхню, яку не видно при експлуатації виробів, що не мають задньої стінки і кришки;
- позивачем не доведено, що на момент перевірки зазначені порушення були відсутні;
- суд не погоджується з думкою позивача, що перевірка службовими особами відповідача проводилася у присутності сторонньої особи ОСОБА_2, оскільки на відповідача чинним законодавством не покладено обов'язків щодо перевірки наявності трудових правовідносин будь-яких осіб з суб'єктом господарювання;
- також суд вважає помилковою думку позивача, що від звільнений від обов'язкового обліку доходів і витрат, оскільки відповідно до пункту 19.1 статті 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб» платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу; єдиним виключенням є платники фіксованого податку, які звільнені від обов'язкового ведення обліку доходів та витрат у відповідності з пунктом 22.10 статті 22 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб» та абзацу 22 пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян», згідно якого у разі сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від ведення обов'язкового обліку доходів та витрат; також згідно з пунктом 8 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.1999р. №599 для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно з додатком №10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993р. №12;
- як вбачається із матеріалів справи позивач не є платником фіксованого податку, а є платником єдиного податку, тому не може бути звільнений від обов'язкового ведення обліку доходів та витрат;
- що стосується зауваження позивача, що штраф, передбачений частинами 2, 7 статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів» повинен визначатися від вартості одержаної для реалізації партії товару, а не від ціни реалізації, то згідно акту перевірки, оскільки не були надані товарно-транспортні накладні, то за партію продукції вважалася та продукція, яка знаходилась у торговій залі та мала цінники з вказанням ціни виробу; не були надані такі відомості позивачем і до суду;
- таким чином, господарський суд доходить висновку, що позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у справі слід віднести за рахунок позивача.
Керуючись статтями 94, статтями 160-163, 167, 186, 254, пунктом 6 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Судові витрати у справі віднести за рахунок позивача.
Постанова може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України
Постанова набирає законної сили у відповідності із статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
СУДДЯ Т.В. ЗАГИНАЙКО
Дата виготовлення постанови у повному обсязі - 04.07.2006р.